3. Характеристика основних методів навчання

Усний виклад матеріалу вчителем дозволяє за короткий час передати великий об'єм

інформації. Він включає такі словесні методи , як розповідь, лекцію, пояснення, інструктаж. Всі

вони передбачають монологічну форму викладу навчального матеріалу.

Розповідь – послідовне розкриття змісту навчального матеріалу. Виклад ведеться вчителем

за планом, у чіткій послідовності, з виділенням головного, із застосуванням ілюстрацій і

переконуючих прикладів, образно і емоційно. Особливі вимоги до мовлення вчителя (інтонаційної

і художньої виразності) ставить художня розповідь.

Лекція – виклад навчального матеріалу, великого за обсягом і складного за логічною

будовою, із значним рівнем узагальнень. Традиційна шкільна лекція передбачає передачу

вчителем змісту матеріалу в готовому для запам'ятання вигляді. Сучасна лекція вимагає

активізації слухачів різними прийомами: незвичайним початком лекції, постановкою запитань,

створенням проблемної ситуації, проблемним викладом матеріалу, включенням в лекцію

елементів бесіди, використанням цікавих прикладів, наочності, технічних засобів навчання і т. п.

Проблемна лекція більш ефективна з погляду використання можливостей розвитку школярів, ніж

традиційна, що має тільки інформаційний характер.

Пояснення – словесне тлумачення окремих теоретичних положень, понять, явищ,

принципів дії приладів, наочних посібників тощо. Може бути прийомом лекції чи розповіді.

Інструктаж – словесне пояснення дій, які мають виконувати учні. Може бути прийомом

при застосуванні практичних методів.

Діалогічне (або полілогічне) спілкування вчителя з учнями може здійснюватися методами

бесіди або дискусії.

1 Алексюк А. М. Загальні методи навчання. – К.: Рад. школа, 1981. – С.56-196.

2 Ба6анский Ю.К.. Методы обучения // Педагогика. – М.: Просвещение, 1983.-С.178-179.

3 Оконь В. Введение в общую дидактику. – М.:Высшая школа, 1990. -С.262-292.

Бесіда – метод навчання, який передбачає постановку запитань і відповіді на них. Бесіда

може бути репродуктивною, тобто вимагати від учнів відтворення відомих знань і евристичною –

вести їх до нових знань через порівняння, аналогію, логічні судження і висновки.

Для вчителя найважливішим при застосуванні методу бесіди є уміле формулювання

запитань. Вони мають бути короткими, чіткими, зрозумілими, задаватися в логічній послідовності,

їх має бути оптимальна кількість; запитання повинно передбачати розгорнуту відповідь.

Запитання слід ставити до всього класу, здійснювати диференційований підхід до учнів,

запитувати не тільки тих, хто бажає, заохочувати постановку запитань учнями.

Дискусія – спосіб обговорення питань, обмін думками між учителем і учнями. Дискусія

сприяє розвитку самостійності мислення школярів, здібності до аналізу, аргументації висунутих

положень, уміння поважати думку інших.

Різновиди дискусій:1

1) дискусія, яка розвивається при спільному розв'язанні проблем вчителем і учнями;

2) дискусія, спрямована на формування переконань молоді;

3) дискусія, метою якої є заповнення учнями прогалин у знаннях на основі попереднього

ознайомлення з додатковими джерелами інформації.

Робота з книгою – це спосіб самостійної роботи учня з друкованим словом. Цей метод

може використовуватися на всіх етапах уроку. Можна використовувати такі прийоми роботи з

книгою:

-

читання і аналіз тексту;

-

виділення головного в тексті;

-

переказ тексту;

-

складання плану, тез;

-

складання конспекту;

-

відповідь на питання з прочитаного матеріалу;

-

виконання запропонованих завдань;

-

написання реферату.

Робота з книгою підвищує пізнавальну самостійність учнів, якість засвоєння знань, формує

уміння учитися.

Рецензування – організація вчителем діяльності учнів на достатньому рівні самостійного

критичного аналізу і оцінки роботи товаришів, науково-популярної та художньої літератури,

творів мистецтва. Цей метод сприяє " розвитку уміння застосовувати свої знання, переконання в

критичному аналізі нового, незнайомого матеріалу, в поліпшенні здібності критико-аналітичного

мислення" 2.

Наочні методи мають у своїй основі застосування зорового образу у навчанні. Метод

ілюстрації – показ учням ілюстративних (плоских) посібників: плакатів, карт, малюнків на дошці,

портретів тощо. Метод демонстрації – показ об'ємних зображень, діючих моделей, приладів,

технічних установок, лабораторних дослідів, діа- і кінофільмів. Використовуючи ці методи,

необхідно дотримуватись таких вимог: забезпечити всебічний огляд об'єкта, використовувати ту

наочність, яка найкраще сприятиме засвоєнню матеріалу, супроводжувати показ словесним

поясненням, підводити дітей до висновків і узагальнень.

Спостереження – тривале, цілеспрямоване сприймання певних об'єктів (явищ) з фіксацією

тих змін, які в них відбуваються, і на основі цих змін виявлення внутрішніх зв'язків і

закономірностей, розкриття суті явищ. Наприклад, спостереження за погодою, за розвитком

рослин, тварин, за побутом, працею людей.

До наочних методів також можна віднести роботу учнів з наочними посібниками –

роздатковим матеріалом для ілюстрування загальних положень конкретними прикладами або

фактами3.

Практична діяльність школярів здійснюється різними практичними методами.

Вправи – повторення певних дій або операцій з метою засвоєння учнями умінь і навичок.

Вчитель підбирає до теми систему вправ, що має на меті поступове зростання творчої

1 Оконь В. Введение в общую дидактику. – М.:Высшая школа, 1990. – С.273.

2 Лихачев Б. Т. Педагогика. Курс лекций. – М.: Прометей, 1996.– С.412.

3 Дидактика современной школы. – К.: Рад. школа, 1987. – С. 192-194.

самостійності учнів, складності самих вправ. Вправи можуть застосовуватися у такій

послідовності: підготовчі (для актуалізації опорних знань і вмінь), ввідні (для створення

проблемних ситуацій), пробні (попереджувальні, пояснювальні, коментовані), тренувальні (за

зразком, за інструкцією, за завданням), творчі, контрольні.

Розв'язання задач – тобто виконання завдань, шлях досягнення яких або результат (або те й

інше) невідомі (Лернер І. Я.).

Лабораторна робота – самостійне проведення учнями досліду, експерименту під

керівництвом учителя. Традиційна лабораторна робота – це дія учнів за інструкцією. Вчитель дає

чіткі вказівки щодо виконання дій. Сучасний підхід до лабораторної роботи вимагає в учителя

ставити перед учнями пізнавальне завдання або проблему, яку можна розв'язати на основі

лабораторного експерименту. Учні разом з учителем вирішують, якими способами можна

виконати завдання, які для цього потрібні прилади й матеріали, як ними користуватися. Вчитель

дає лише короткий інструктаж, контролює дії учнів, надає допомогу тим, кому вона потрібна.

Заключна бесіда допомагає виявити результати досліду й розкрити закономірності.

Практична робота розрахована на застосування комплексу знань і умінь у ситуаціях,

наближених до життєвих. До таких робіт відносять, наприклад, обчислення площ плоских фігур,

земельних ділянок, об'ємів геометричних тіл і реальних об'єктів, виконання трудових завдань,

створення реальних цінностей, роботу з комп'ютером, машинами і механізмами.

В організації пізнавальної діяльності учнів репродуктивного чи творчого характеру також

використовуються словесні, наочні, практичні методи.

Пояснювально-ілюстративний метод реалізується через розповідь, репродуктивну бесіду,

традиційну лекцію, ілюстрацію, демонстрацію.

Репродуктивний метод – через спостереження за даним планом, репродуктивну роботу з

книгою чи наочним посібником, підготовчі, пробні й тренувальні вправи, лабораторну або

практичну роботу за інструкцією.

Проблемний виклад матеріалу здійснюється вчителем в ході проблемної лекції або

розповіді.

Частково-пошуковий метод реалізується в евристичній бесіді, дискусії, при виконанні

ввідних вправ, при роботі з літературою тощо.

Дослідницький метод передбачає найвищий ступінь пізнавальної і самостійної активності

учнів у процесі творчої роботи з книгою чи наочними посібниками, при виконанні творчих вправ,

лабораторних чи практичних робіт творчого характеру.

У процесі навчально-пізнавальної діяльності учні використовують логічні методи: індукцію

(коли на основі окремих фактів, учні роблять висновки й узагальнення) та дедукцію (коли учні

сприймають загальні закони, формули, а потім ті наслідки, що витікають з них), а також такі

методи – їх часто називають прийомами розумової діяльності, як аналіз (розчленування цілого на

частини, виділення у предметів або явищ окремих сторін для вивчення їх), синтез (створення

поняття про предмет, як єдине ціле), порівняння (зіставлення предметів з метою визначення їх

схожості й відмінності), аналогію (умовивід, що будується на основі схожості властивості одного

предмета з іншим предметом, з іншими ознаками), узагальнення, систематизацію, класифікацію.

Особлива увага приділяється сьогодні самостійній роботі учнів. Цей метод застосовується

при роботі учнів з підручником, посібниками, довідковою літературою, при розв'язуванні задач,

виконанні вправ, при організації спостережень, виконанні лабораторних і практичних робіт,

творчих завдань.

Методи стимулювання і мотивації навчання спеціально спрямовані на формування

позитивних мотивів учіння, стимулюють пізнавальну активність. Стимулювання пізнавального

інтересу здійснюється такими шляхами:

- створенням емоційно-моральних ситуацій (здивування, схвалення, осуду, співчуття);

- створенням ситуацій успіху для учнів, що відчувають труднощі у навчанні, і затруднення

для тих учнів, які легко опановують навчальний матеріал;

- створенням ситуацій новизни, актуальності – наближенням до найновіших відкриттів,

досягнень, явищ суспільного життя;

- стимулюванням зацікавлення – введення в навчальний процес цікавих дослідів, прикладів,

парадоксальних фактів, цікавих епізодів з життя вчених, фокусів тощо;

- аналізом життєвих ситуацій;

- дидактичними іграми (логічними, інсценізаціями, рольовими, діловими).

Почуття обов'язку, відповідальності у навчанні можна стимулювати через:

- роз'яснення суспільної та особистої значущості навчання;

- постановку навчальних вимог;

- заохочення і покарання.

Методи контролю і самоконтролю дають можливість перевірити рівень засвоєння учнями

знань, сформованості вмінь і навичок.

Методи усного контролю включають: індивідуальне опитування, залік, екзамен,

програмований контроль, усний самоконтроль.

Методи письмового контролю – це контрольні роботи, твори, диктанти, письмові заліки

й екзамени, тестовий контроль, письмовий самоконтроль.

Методи лабораторного контролю застосовуються для перевірки вмінь користуватися

приладами, проводити досліди, розв'язувати експериментальні задачі.

Машинний контроль передбачає виконання програмованих завдань на комп'ютері.