1. Історія виникнення поняття „педагогічна технологія”

Зародження ідеї технологізації педагогічного процесу пов’язане перш за все із

впровадженням досягнень науково-технічного прогресу в різні галузі теоретичної і практичної

діяльності.

Поняття „технологія” походить від грецьких слів „техно” – „мистецтво” або „майстерність”

і „логос” – „наука” і дослівно перекладається як „ наука про мистецтво” або „ наука про

майстерність”, тобто наука про те, як краще досягти бажаного результату.

Думки про технологізацію освіти висловлював ще 400 років тому Я.А.Коменський (1592–

1672). Він прагнув знайти такий загальний порядок навчання, за якого воно здійснювалося б за

законами природи. Тоді навчання не вимагало б нічого іншого, крім „майстерного розподілу часу і

методу”. Він вважав, що за єдиного досконалого методу „усе піде вперед не менш чітко, ніж іде

годинник з правильно врівноваженими тягарями, так само приємно і радісно, як приємно і радісно

дивитися на такого роду автомат, і нарешті, з такою вірністю, яку тільки можна досягти в

подібному майстерному інструменті. Коменський виділяв такі елементи технології, як уміння

правильно визначати мету, обирати засоби досягнення цієї мети та формувати правила

користування цими засобами.

Відтоді в педагогіці було чимало спроб зробити навчання і виховання схожими на добре

налагоджений механізм. Елементи технологічного підходу можна знайти і в працях більшості

іноземних та вітчизняних педагогів.

Так, Ж.Ж.Руссо (1712–1778) – видатний філософ і педагог епохи Просвітництва основою

розвитку особистості вважав вільне виховання, за якого „дитина живе в радості, самостійно

відчуваючи, слухаючи, спостерігаючи світ, духовно збагачуючись, задовільняючи жагу пізнання”.

Внутрішньою мотивацією цього процесу є прагнення дитини до самовдосконалення,

самопізнання, творчого розвитку.

Швейцарський педагог Й.–Г.Песталоцці (1746–1827) актуальним завданням педагогіки

вважав створення „механізму освіти”, що дасть змогу кожному підготовленому педагогу, який

докладе багато власних зусиль, виховати будь-яку дитину.

Перше масове звернення до педагогічних технологій відбулося в 20-х роках ХХ століття.

Розвиток науки і виробництва, індустріалізація охопила всі галузі суспільного життя, в тому числі

й педагогіку. А.С.Макаренко писав у „Педагогічній поемі”: „Наше педагогічне виробництво

ніколи не будувалося за технологічною логікою, а завжди за логікою моральної проповіді... Саме

тому в нас просто відсутні всі важливі відділи виробництва: технологічний процес, облік операцій,

конструкторська робота, використання кондукторів і пристроїв, нормування, контроль, допуски,

бракування” (т.1, с. 19).

У 20-х же роках виникла педологія – комплексна наука про дитину, яка мала стати

антропологічною базою педагогіки. Саме в наукових працях із педології (М.Басов, В.Бехтерєв,

О.Ухтомський, С.Шацький) використовуються вперше такі поняття як „педагогічна технологія” та

„педагогічна техніка” (сукупність прийомів і засобів, спрямованих на чітку й ефективну

організацію навчальних занять). Елементами педагогічної технології вважали також уміння

оперувати навчальним і лабораторним обладнанням, використовувати наочні посібники. За

задумом педагогів, діти, беручи участь у суспільно корисній праці, змінюючи навколишнє

середовище відповідно до здобутих у школі знань, умінь і навичок, перетворюють свій ціннісно-

емоційний світ, оволодівають соціально-значущими видами діяльності.

Австро–німецький філософ і педагог, засновник антропософії Рудольф Штайнер (1861–

1925) створив педагогіку на основі необхідності „зрозуміти людину як засновану на собі самій

вільну особистість”. Завдання педагога Штайнер вбачав у використанні технологій, які розвивають

в особистості здатність до орієнтованих на різноманітність світу суджень і умовисновків.

У Радянському Союзі в той період педагогічні технології розглядали як засіб реалізації

більшовицької ідеології. Зміст інформації свідомо добирали з орієнтацією на виховання

комуністичної свідомості й моралі. Педагогічні технології використовувались як засіб формування

комуністичного світогляду й поведінки.

Хоча саме цей термін ще не використовувався.

Термін „ технології” у прикладанні до педагогіки, до освіти вперше застосовується в 30-х

р.р. ХХ ст. у США у розумінні, як будувати навчання і виховання ( переважно навчання) з

використанням аудіовізуальних засобів. Спочатку він звучав як „технологія в освіті”.

Лише в 60-х роках ХХ століття внаслідок дискусії виокремились два напрями тлумачення

поняття „педагогічна технологія”:

– технічні засоби у навчанні ( аудіо, відео, ЕОМ, програмоване навчання). Він продовжує і

нині розвиватися у зв’язку із створенням комп’ютерних лабораторій і дисплейних класів

(technology in education);

– технологія організації навчального процесу (technology of education): різні способи

організації навчального процесу ( з безмашинним програмуванням, інтерактивне навчання тощо).

Певною мірою історію становлення педагогічної технології відтворює така схема:

– задум упровадити інженерний підхід („інженерна педагогіка”) → технічні засоби

навчання → алгоритмізація навчання → програмоване навчання → технологічний підхід →

педагогічна технологія (дидактичний аспект) → поведінкова технологія (аспект виховання.

Необхідно зазначити, що не всі педагоги вітають процес технологізації у педагогіці.

Наприклад, представники „педагогіки творчості” не визнають можливості створення педагогічної

технології, яка могла б стати ключем до душі кожної дитини. Вони переконані, що до кожної

особистості необхідно добирати індивідуальні засоби.

Так само не приймають ідеї технологізації представники теорії „вільного виховання”,

закликають берегти в людині оригінальність і яскравість особистості, а педагогу – розвивати

творчі начала, створювати відповідний клімат навчання і виховання.