4. Форми організації навчальної роботи на уроці

На уроці вчитель може поєднувати різні форми організації навчальної роботи учнів:

фронтальну, індивідуальну, групову.

Фронтальна робота – це одночасне виконання всіма учнями одного й того ж завдання під

керівництвом учителя, її основна перевага –економічність; недолік – неможливість врахувати

індивідуальний темп роботи, рівень пізнавальних можливостей і розвитку учнів.

Індивідуальна робота – виконання кожним учнем даного об'єму завдання у власному

темпі. Майже завжди ця робота самостійна, застосовується в чистому вигляді при програмованому

навчанні, при традиційному – переважно під час контролю (опитування).

Досвід, накоплений учнями при індивідуальній роботі, створює основу для організації

групової і колективної роботи.

Групова форма роботи передбачає об'єднання учнів у групи за певними ознаками для

виконання завдання. Групи можуть створюватися за різними ознаками, але найбільш оптимальним

є той варіант, коли в даній групі збираються учні з різними навчальними можливостями, тоді в ній

відбувається взаємонавчання. Деякі вчителі призначають ведучого учня при груповій роботі, який

опитує всіх, виставляє оцінки, а вчитель потім питає найслабшого, на його думку, учня.

Групова робота може мати кілька способів її організації.

1. Однорідна групова робота, при якій усі групи виконують однакові завдання.

2. Диференційована групова робота, коли різним групам пропонуються різні завдання

одного або різного рівня складності.

3. Кооперативна групова робота: кожна група працює над виконанням частини спільного

для всього класу завдання, результати роботи представляються, захищаються,

обговорюються всім класом.

4. Парна навчальна робота в групі із двох учнів.

5. Робота в динамічних парах, виконання завдань в ролях („вчитель”-„учень”) із зміною

партнерів і ролей. Така робота, на думку педагога В.Д.Дьяченка, має право називатись

колективною, бо тут відбувається розподіл обов’язків, взаємодія, формується

відповідальність за виконання спільної справи.

5.

Різноманітність форм навчання

Поряд з основною формою навчання – уроком – існує цілий ряд інших форм

цілеспрямованої навчальної діяльності учнів і вчителя: семінар, практикум, факультатив,

екскурсія, консультація, додаткове заняття, співбесіда, домашня робота, самопідготовка тощо.

Семінар – це обговорення колективом класу самостійно підготовлених учнями доповідей,

рефератів, повідомлень з вузлових питань даного розділу (чи кількох розділів). Застосовується

переважно при вивченні гуманітарних дисциплін, але нерідко знаходить місце і при опануванні

природничо-математичними дисциплінами. (Наприклад, семінар з математики „Функції та її

властивості”). Семінари привчають учнів самостійно мислити, оперувати набутими знаннями,

логічно викладати свої думки, обґрунтовувати та захищати певні положення, ідеї, висновки,

готують до вузівської системи навчання.

Практикум – вищий ступінь організації лабораторних робіт. Порядок виконання робіт

циклічний: учні переходять від однієї роботи до іншої, працюючи малими групами. Практикум

проводиться в кінці півріччя чи навчального року. На початку практикуму вчитель проводить

загальний інструктаж, розбиває учнів на групи, пропонує графік виконання робіт. Далі учні

працюють самостійно. Практикум завершується підсумковим заняттям. Така форма навчальної

роботи сприяє оволодінню методами дослідження .

Факультатив (необов'язкове навчання) має такі завдання, як розширення і поглиблення

знань учнів старших класів з окремих предметів і тем; розвиток пізнавальних інтересів і творчих

здібностей учнів; підготовку до свідомого вибору професії, до майбутньої праці в тій чи іншій

галузі виробництва, культури, мистецтва. Факультатив проводиться за спеціальною програмою. У

методах роботи перевага надається тим, які споріднені з вузівськими (лекція, дискусія),

привчають до самостійної роботи. Для проведення факультативу формується група не менше 5

(для сільської) – 10 (для міської школи) школярів. Може комплектуватись міжшкільний

факультатив.

Екскурсія – форма організації навчання, спрямована на вивчення за межами школи, але під

керівництвом учителя, певних предметів, явищ, процесів шляхом безпосереднього їх сприймання.

Завдання екскурсії: набуття знань на основі чуттєвого сприймання, розширення кругозору та

збагачення досвіду учнів, закріплення та конкретизація знань. За місцем у навчальному процесі

екскурсії поділяють на попередні (вступні), супровідні (проміжні), заключні (завершальні), за

часом – короткочасні й тривалі, за змістом – виробничі, біологічні, історичні, краєзнавчі, мистецькі й комплексні тощо. Навчальні екскурсії передбачаються навчальними програмами. При

організації комплексних екскурсій завдання даються з різних предметів. Екскурсія має такі етапи:

теоретичну і практичну підготовку (оволодіння певним мінімумом знань, підготовка об'єкта

екскурсії, екскурсовода); інструктаж (ознайомлення учнів з метою і планом екскурсії, порядком

спостереження і записів по ходу екскурсії, опрацювання її матеріалів); проведення екскурсії;

опрацювання матеріалів екскурсії (звіт, творча робота, виконання поставлених завдань).

Консультація – уточнення незрозумілих питань курсу, розширення і поглиблення знань і

умінь учнів з окремих тем чи розділів.

Додаткові заняття (індивідуальні або групові) – заняття з відстаючими учнями з метою

попередження і подолання неуспішності або з сильними учнями для розширення і поглиблення

їхніх знань і умінь (наприклад, при підготовці до предметної олімпіади).

Співбесіда – проводиться з метою обговорення навчального матеріалу для виявлення рівня

його засвоєння учнями. Застосовується при прийомі документів учнів до школи, при переході до

іншої школи (гімназії, ліцею, профільного класу).

Домашня навчальна робота – самостійне виконання учнями навчальних завдань. Вона

має на меті набуття учнями навичок самостійної навчальної роботи, формування у них умінь

застосовувати отримані на уроці знання.

Педагоги єдині в думці, що домашні завдання потрібні. Але учні повинні бути готовими до

їх виконання, тобто вчитель на уроці має чітко роз'яснити суть і порядок виконання домашнього

завдання. Домашні завдання повинні бути різними за характером і формами: письмовими, усними

і практичними, обов'язковими і за бажанням учнів, на вибір, диференційованими,

індивідуальними, груповими, колективними, репродуктивними і творчими тощо.

Щоб запобігти перевантаженню учнів, встановлено норми часу на виконання домашніх

завдань: 1 кл. – 1 год., 2 кл. – 1,5 год., 3-4 кл. – 2 год., 5-6 кл. – 2,5 год., 7-8 кл. – 3 год., 9-11 кл. – 4

год. Розклад уроків складається так, щоб щодня були уроки зі специфічними домашніми

завданнями (музика, образотворче мистецтво, фізкультура, трудове навчання).

Самопідготовка – виконання домашніх завдань у школі під керівництвом учителя

(вихователя) в групі продовженого дня (в школі-інтернаті). Самопідготовка має певні

організаційні особливості: домашні завдання виконуються всім класом одночасно у класній

кімнаті (при потребі в кабінеті); учні працюють по 45 хв. з 10-хвилинною перервою; кожен учень

працює самостійно, на своєму робочому місці; учням дозволяється консультуватися, взаємно

переказувати вивчене, але так, щоб не заважати іншим; вихователь стежить за порядком, при

потребі допомагає учням, перевіряє виконані учнями роботи; якщо учень виконав завдання

раніше, він може вийти з класу до бібліотеки, клубної кімнати тощо, але не порушувати

дисципліну.

6.

Підготовка вчителя до уроку

В. О. Сухомлинський вважав, що вчитель до конкретного уроку готується все життя. Тому

у підготовці вчителя до уроку розрізняють попередній і безпосередній етапи.

Попередня (загальна) підготовка складається із: ознайомлення з навчальною програмою з

конкретного предмета, підручниками, посібниками, методичною літературою, вивчення

передового педагогічного досвіду, аналізу власного досвіду, вивчення учнів класу, складання

календарного і тематичного планів, підготовки матеріальної бази.

Календарний план допомагає вчителю зорієнтуватись у часі вивчення предмета протягом

року (півріччя), доцільно розділити навчальний матеріал за півріччями і четвертями, скоригувати

тривалість (у годинах) вивчення окремих тем.

Тематичне планування передбачає: визначення типів уроків (чи форм навчання);

визначення загального обсягу матеріалу теми, розподіл його за конкретними уроками; підбір (чи

виготовлення) наочності, матеріалів для ТЗН.

Безпосередня (конкретна) підготовка до уроку складається із формулювання теми уроку,

освітньої (дидактичної), виховної і розвиваючої мети; визначення обсягу і змісту матеріалу уроку,

структури уроку (основних етапів), методів, прийомів, форм організації навчальної роботи,

розподілу часу на всі етапи уроку; підбору ТЗН і наочних посібників; розв'язання задач і

виконання вправ, які пропонуються учням; визначення об'єму, змісту і методики виконання

домашнього завдання, позакласної роботи за матеріалами уроку; складання поурочного плану,

конспекту уроку.

У поурочному плані мають бути відбиті такі моменти: дата проведення уроку, його

порядковий номер за тематичним планом; клас, у якому проводиться урок; тема і мета уроку; тип

уроку і основні структурні етапи; зміст уроку, методи і прийоми роботи вчителя і учнів; навчальне

обладнання; домашнє завдання.

Початкуючі вчителі повинні писати детальні плани-конспекти уроку. Це допомагає краще

осмислити усі його деталі, спрогнозувати не лише свою поведінку, а й реакції учнів, врахувати

їхні можливості й інтереси.

Література для самоосвіти

1. Волкова Н.П. Педагогіка: Посібник для студентів вищих навчальних закладів.– К.:

Видавничий центр „ Академія”, 2001. – С.324-351.

2. Дидактика современной школы / Под ред. В. А. Онищука. -К.: Рад. школа, 1987. – С.

240-330.

3. Дьяченко В.К. Сотрудничество в обучении. – М.: Просвещение, 1991. – 192 с.

4. Львова Ю.Л. Творческая лаборатория учителя. – М.: Просвещение. 192 с.

5. Махмутов М.И. Современный урок. – М.: Педагогика, 1981. -С. 46-83.

6. Педагогіка / За ред. А.М. Алексюка. – К.: Вища школа, 1985. -С. 169-198.

7. Педагогіка: Навчальний посібник/ В.М.Галузяк, М.І.Сметанський, В.І.Шахов.- Вінниця:

РВВ ВАТ „ Віноблдрукарня”, 2001.-С.98-121.

8. Подласый И.П. Педагогика. – М.: Просвещение, 1996. – С. 372-397.

9. Шевченко С.Д. Школьный урок: как научить каждого. – М.: Просвещение, 1991. – 192

с.