Тема 1. Виховання в цілісному педагогічному процесі

План

1. Суть і особливості процесу виховання.

2. Діагностика вихованості.

3. Принципи виховання.

1. Суть і особливості процесу виховання

Процес виховання (виховний процес) – невід'ємна частина цілісного педагогічного

процесу. Поняття "виховання" і "навчання" тісно пов’язані. У народній педагогіці слова

"виховувати" і "навчати" часто використовувалися як рівнозначні. Спроби ототожнити процеси

навчання і виховання мали місце і в історії наукової педагогічної думки. Німецький педагог

І.Ф.Гербарт навіть розробив теорію "виховуючого навчання". Дехто і сьогодні вважає, що

достатньо лише добре організувати навчальний процес і всі виховні проблеми знімуться самі

собою. Але це не так. Виховання – явище значно ширше, ніж навчання; воно включає і освіту, і

розвиток особистості. Ще К.Д.Ушинський застерігав від ототожнення цих двох процесів. На його

думку, високий рівень розумового розвитку не веде автоматично до моральної зрілості. Також і

відомий вчений В.М.Бехтерев зазначав, що освіченість не гарантує вихованості, що є люди

освічені, які відштовхують від себе навколишніх через невихованість.

Відмінність між процесами навчання і виховання пояснюється особливостями сприймання

людиною світу. З одного боку, людина пізнає навколишній світ, а з другого – виробляє до нього

ставлення. В основі пізнання лежить активність мислення людини. Ставлення ж до світу

залежить від прагнень, переконань, інтересів, смаків, звичок, волі, характеру особистості. В основі

вироблення ставлення до дійсності лежать почуття. Якщо в процесі навчання формується і

розвивається інтелектуальна сфера, то в процесі виховання – моральна, вольова, емоційна.

Зрозуміло, усяка робота на уроці є завжди виховною, кожен урок несе свій виховний заряд, але,

стверджував А.С.Макаренко, " зводити виховну роботу до освітньої я вважаю неможливим". 1

Поняття " виховання" у даному контексті вживається у педагогічному значенні як

цілеспрямована виховна робота педагогів у загальноосвітній школі з метою стимулювання

активної діяльності вихованців по формуванню власної особистості, як процес

цілеспрямованого, планомірного, систематичного формування позитивних якостей

особистості. 2

Сучасна педагогіка трактує процес виховання як складне і багатогранне явище. До

визначення його суті існують різні підходи (Н. Щуркова).

Відносницький підхід розглядає виховання як формування у школярів системи відносин

(ставлень): світоглядних, моральних, пізнавальних, естетичних і ін.

Діяльнісний підхід характеризує виховання як включення школярів у різноманітну

діяльність, у ході якої формуються ставлення.

Особистісний підхід бачить процес виховання як розвиток і саморозвиток особистості із

врахуванням її індивідуальних особливостей, визначених на діагностичній основі, та можливостей

її розвитку і саморозвитку. Особистісно зорієнтований – як створення умов для розвитку і

саморозвитку особистості.

Системний підхід сприяє побудові цілісної системи виховання як сукупності усіх їх

компонентів (явищ, процесів, впливів, етапів), взаємодія яких породжує нову системну якість. Він

дає підстави говорити про необхідність створення виховної системи освітнього закладу. Виховна

система – це школа, як цілісний соціальний організм. Саме виховна система визначає успіхи в

діяльності навчально-виховного закладу. Найефективніше розвивається особистість у тих школах,

де виховні системи спрямовані на моральне становлення учнів, формування у них критичного

творчого мислення, відповідальності.

Реалізацію системи виховання забезпечує технологічний підхід – проектування способу

організації процесу з послідовною орієнтацією на чітко визначені цілі, моделювання процесу,

кінцевого результату, способів його досягнення, усієї системи виховання. Технологія – це

визначення системи цілей, способів життя учнівського колективу, методів, прийомів, форм

роботи, які приведуть до реалізації мети, на основі діагностики, творчості і наукового пошуку.

Вперше термін "технологія" до виховного процесу застосував А.С.Макаренко, який вважав, що

педагог повинен уміти " проектувати особистість", тобто чітко знати, які саме якості та

властивості вихованця мають бути сформованими в процесі виховання.

Характеризуючи процес виховання, треба мати на увазі деякі його особливості. Перш за

все, виховання завжди має конкретно-історичну національно-державну форму і спрямоване на

формування громадянина певної держави . Національне виховання – це виховання на культурно-

історичному досвіді рідного народу, його традиціях, звичаях і обрядах, багатовіковій виховній

мудрості. Національне виховання є конкретно-історичним виявом загальнолюдського

гуманістичного і демократичного виховання3.

Виховання – процес двосторонній. Він включає взаємодію вихователя і вихованців.

Діяльність вихователя у процесі виховання називають педагогічним впливом, діяльність

вихованців – засвоєнням педагогічного впливу. У реальному виховному процесі ця взаємодія,

звичайно, набагато складніша. Діяльність вихованців не зводиться лише до механічного засвоєння

зовнішнього впливу. Це складна внутрішня робота особистості, яка передбачає як засвоєння

зовнішніх впливів, так і самовиховання. Так само і діяльність вихователя неможлива без

врахування результативності кожного етапу процесу виховання, без піклування про створення

умов для самовиховання школярів. Наявність прямого і зворотного зв'язку у процесі виховання

дозволяє говорити про самокерованість процесу виховання.

1 Макаренко А.С. Методика виховної роботи. – К.: Рад. шк., 1990. -С.143-144.

2 Гончаренко С. Український педагогічний словник.- К.: Либідь, 1997.– С.53.

3 Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання. – К.: Вища школа, 1997. – С. 20.

Процес виховання є цілеспрямованим. Мета виховання має суспільний характер,

трансформується і конкретизується вихователем, сприймається, стає доступною і зрозумілою

вихованцеві. Лише за умови єдності цілей вихователя і вихованців, співробітництва у їх

досягненні, процес виховання буде ефективним. Виховний процес носить багатофакторний

характер. Основним фактором, від якого залежить ефективність виховання, є середовище

(родина, педагоги, школа, суспільство тощо) і спадковість.

Виховний процес довготривалий і безперервний. Він триває протягом усього життя

людини. При цьому змінюється лише роль і співвідношення різних виховних факторів.

Процес виховання є комплексним. Якості й властивості особистості формуються не

почергово, а одразу, комплексно. Ефективність виховної роботи залежить від того, наскільки цілі

та завдання, зміст, форми і методи її будуть відповідати ідеї цілісності формування особистості,

поглиблюватися і ускладнюватися у міру розвитку особистості.

Виховному процесу притаманна віддаленість результатів від моменту здійснення

безпосереднього педагогічного впливу, викликана тривалістю утворення необхідних якостей і

властивостей особистості, та їхня варіативність, що залежить від індивідуальних відмінностей

вихованців.

Основною ланкою виховного процесу є виховна ситуація, і саме такий підхід дозволяє

розглядати процес виховання як ланцюжок взаємопов'язаних виховних ситуацій.

Етапи виховного процесу можна виділяти за критерієм їх послідовності та відповідних

педагогічних дій:

– ознайомлення із загальними нормами і вимогами; їх усвідомлення і засвоєння;

– формування ставлень( почуттів);

– формування поглядів і переконань( виховання почуттів);

– формування загальної спрямованості особистості1. Всі ці етапи мають бути

нерозривно пов’язані з діяльністю школяра.

За критерієм зв'язку і залежності між компонентами, які забезпечують протікання

процесу виховання, можна виділити такі його послідовні ланки:

–

проектування процесу, що включає визначення мети і конкретних завдань виховання;

–

організацію

трудової,

природоохоронної,

суспільної,

ціннісно-зорієнтованої,

художньої, спортивної та ін. діяльності;

–

регулювання міжособистісного спілкування і його корекція в процесі основних видів

діяльності вихованців;

–

контроль і підведення підсумків, установлення співвідношення між отриманими і

запланованими результатами, аналіз досягнень і невдач2. Тобто як процес діяльнісний виховання

має такі структурні компоненти, як цільовий, стимулюючо-мотиваційний, змістовий,

операційно-діяльнісний, контрольно-регулюючий та оцінювально-результативний.

Рушійними силами процесу виховання є суперечності. Зовнішні суперечності – між

суспільними вимогами і рівнем можливості задоволення цих вимог, внутрішні – між потребами,

прагненнями учня і рівнем можливості їх задоволення. Основна потреба, що стимулює процес

виховання – потреба у самовдосконаленні. Звідси, головним завданням вихователя є формування,

підтримка, " плекання" (В.Сухомлинський) цієї потреби.

Зміст виховання на сучасному етапі визначається суспільними потребами і метою

виховання3. Він має забезпечити національний характер традиційних напрямів виховного процесу:

формування світогляду школярів, розумового, громадсько-патріотичного, національного,

морального, правового, трудового, економічного, естетичного, екологічного, фізичного, статевого

виховання.

Особливість засобів виховання полягає у тому, що до них відносять методи, прийоми,

форми виховної роботи, а також види мистецтва й діяльності.

Результат виховання на певному його етапі можна визначити, оцінюючи рівень

вихованості учнів.

1 Див.: Ильина Т.А. Педагогика. – М., 1984. – С. 374-378.

2 Див. Мойсеюк Н.Є. Педагогіка. Навчальний посібник. – Київ, 1999. – С. 248.

3 Концепція національного виховання // Рідна школа. -1995. – №6. -С. 19.