18.Геоморфологія Волинської височини

Волинська височина над рівниною Малого Полісся піднімається в середньому на 30-50 м. Абсолютні відмітки її території змінюються від 200 до 300 м. Значним також є перевищення Волинської височини над місцевим базисом ерозії (80-90 м). В її межах виділяються локальні височини, такі як Повчанська, Мізоцька. Глибина долинного розчленування височини сягає 50-60 м. Волинська височина на пн. Відокремлюється від Волинської височини уступом, витягнутим по лінії Володимир-Волинський – Луцьк – Клевань – Тучин; на пд. Від Малого Полісся уступом який проходить по лінії Белз – Стоянов – Берестечко – Птича – Острог – Кривин. Височина як морфоструктура відображена у рельєфі однойменним тектонічний підняттям, яке виділяється піднятими і опущеними блоками в палеозойському структурному поверсі. Центральну частину підняття займає меридіонально орієнтований Турійський вал. Височина сформувалася після регресій середньосарматського морського басейну унаслідок інверсій тектонічних рухів. Денудацією у після сарматський період на більшій території були зрізані міоценові і палеогенові відклади, денудаційного зрізу зазнала й верхня частина товщі верхньокрейдових відкладів, тому на основній площі височини антропогенові утворення залягають на денудаційній поверхні, яка зрізу є верхньокрейдові відклади. Морфологічний вигляд Волинської височини багато в чому визначається покривом лесів і лесовидних суглинків потужністю до 20 м. Волинську височину як морфоструктуру другого порядку слід відносити до типу новоутворених морфоструктур. Її будова ускладнюється морфоструктурами нижчого порядку: вовчанською і Мізоцькою височинами(+341м)

19. Геоморфологія Буго-Стирської рівнини (Мале Полісся)

Малополіська низовинна рівнина дуже своєрідна за будовою і походженням. Її ландшафтна будова дуже близька чи подібна до зони мішаних лісів у межах України, звідки і випливає власна назва. Вона розташована між рівнинами Волинської на пн і Подільської на пд височин. Максимальні абсолютні відмітки рівнин Молого Полісся сягають 245 м. Денудаційна рівнина Малого Полісся сформувалася на місці структурного зниження в тілі Волинсько-Подільської плити. Відокремлення Малого Полісся почалося у середньому пліоцені за часів найбільших тектонічних рухів, на кінець раннього антропогену рівнина в основних рисах своєї будови сформувалася. У зх частині Малого Полісся в рельєфі чітко простежується до шести пасом денудаційної поверхні, що зрізує верхокрейдові відклади. Поверхня пасом слабо хвиляста.

20. Геоморфологія Подільської височини

Подільська височина є найбільш підвищеною частиною південного заходу Східноєвропейської рівнини. На більшій її частині абсолютні висоти поверхні перевищують 300 м, нерідко досягають 400 м і більше (гора Камула, що розташована в масиві Гологори, на південний схід від Львова піднімається на 471 м над рівнем моря; гора Берда, яка розташована у межах Хотинської височини на межиріччі Дністер-Прут і є найвищою точкою рів­нинної частини України - на 515 м). У північній частині Волино- Поділля у вигляді самостійного орографічного елементу виділя­ється Гологоро-Кременецький кряж, що різко обривається крутим уступом на північ, до рівнинної території Західно-Бузько- Стирської низовини, якій притаманні позначки поверхні 200- 250 м. Простягається він від північної окраїни Подільської ви­сочини (Львів) до Кременця. У районі Львова кряж рішуче повертає у північно-західному напрямку і переходить у підвищене вузьке пасмо Розточчя, яке до північного сходу зливається з рівнинами Малого Полісся, а до південного заходу — з Верхньо- Санською низовинною рівниною. Остання, очевидно, являє собою прохідну долину між верхів'ями рр. Сан (система Вісли) і Дністра, її поверхня ускладнена моренним, моренно-зандро- вим, місцями горбистим рельєфом з ознаками заболоченості.

Завдяки складній тектонічній будові, динамічному розвитку у новітній етап та строкатій палеогеографічній історії Подільська височина являє собою сукупність окремих орографічних еле­ментів. У північно-західній її частині, крім Гологор, виділяютьсявисочиниВороняки, Опілля, Кременецькі гори, Товт­ри (вузькі скелясті кряжі, гребені, горби). Долини річок вузькі, глибоко врізані, нагадують каньйони.