26. Схеми геоморфологічної регіоналізації Українських Карпат

Для території України в цілому та для окремих її частин у різні часи геоморфологічне районування здійснювалось П.А.Тутковським, М.І.Дмитрієвим, О. М. Соболєвим, В.Г.Бондарчуком, П. М. Цисем, Ю. Л. Грубріним, О. М. Мариничем, І. Л.Соколовським та іншими.

Перші спроби природної регіоналізації на території сучасних Українських Карпат зробили Г. Величко, А. Реман, С. Павловський, М. Орліч, П. Біланюк (1939). За основу поділу більшість авторів брали поперечне розчленування Карпат річковими долинами. Винятком було районування С. Павловського, який уперше спробував ув’язати регіони з поздовжнім структурно-літологічним поділом.

Першу схему геоморфологічного поділу Українських Карпат, яка ґрунтувалася на типологічному (морфоструктурному) і територіальному принципах запропонував М. Єрмаков. На цій схемі виділені таксономічні одиниці рангу геоморфологічних областей.

Найдетальнішу геоморфологічну регіоналізацію Українських Карпат виконав П. Цись (1951, 1955, 1962, 1968) на рівні геоморфологічних районів.

Виділення головнихморфоструктур (за Цисем) Українських Карпат:Передкарпатської височини (інверсійна морфоструктура); середньо- і низькогірних ланцюгів зовнішніх Карпат (пряма морфоструктура антиклінорного типу);Вододільно-Верховинських Карпат(морфоструктури, яка відповідає Кросненській зоні – синклінорній структурі);Полонинсько-Чорногірських горст-антиклінорних хребтів– прямої морфоструктури, що відповідає Внутрішній зоні Карпат);Рахівсько-Чивчинського склепінно-брилового масиву(пряма морфоструктура); Вигорлат-Гутинського ерозійно-вулканічного хребта(прямої морфоструктури асиметричної будови); Березне-Ліпшанської (Туринської) міжгірської тектоно-ерозійної долини (прямої морфоструктури);Солотвинської улоговини-прогину(прямої морфоструктури);Закарпатської алювіальної низовини-прогину (прямої морфоструктури).

Деякі уточнення і деталізація (виділення підрайонів) геоморфологічного поділу Українських Карпат зробили Б. Лящук для Покутсько-Буковинських Карпат, Д. Стадницький для Горганів, Ю. Єрмоленко для Бескидів, Я. Кравчуком для Передкарпаття, Р. Сливка для Вододільно-Верховинських Карпат, Г. Рудько, Я. Кравчук для Українських Карпат. Усі ці схеми ґрунтувались на геоморфологічному поділі професора П. Цися.

Досить детальне фізико-географічне районування Українських Карпат виконали Г. Міллер, О. Федірко, А. Мельник (1990, 1999).

Українські Карпати - складова частина провінції Карпатських гір, яка представлена трьома геоморфологічними областями: власне Українськими Карпатами, Передкарпатською височиною і Закарпатською низовиною. (По Києву)

Карпатська геоморфологічна область містить низку прин­ципових відмін у формуванні рельєфу окремих частин і, відповідно, морфологічних рисах і складається з 5 геоморфологічних підобластей.

Скибових Карпат складчастонасувні середньогір'я та низькогір'я складають зовнішню східну частину гір. Це — смуга завширшки від 11-16 до 35-40 км, у якій складки осадових порід (скиби) насунуті на Передкарпатський тектонічний прогин та на зовнішній край Східноєвропейської платформи. Згідно до тектонічних особливостей і відмін у літології порід виглядають і морфологічні риси. Реліктовими морфоскульптурами є камінні розсипища на схилах та гребенях хребтів, які утворилися унаслідок морозного вивітрювання, по­чинаючи з льодовикової епохи. Екзогенний рельєф інтенсивно змінюється ерозійно-акумулятивною діяльністю річок, площин­ним змивом, яружною ерозією, селевими, зсувними та обвально- осипними процесами.

Вододільно-Верховинські складчасто-брилові середньогір'я та низькогір'я. Тут переважають низькогір'я з абсолютними висотами 600-700 м, у центральній частині є декілька середньо- високих хребтів (1600-1700 м). Вияв у рельєфі особливостей геологічної структури полягає у тому, що відображено особливості поздовжно-зональної будови і літології Українських Карпат. Сучасні форми рельєфу утворені площинним змивом, яружною ерозією селевим стоком, зсувами та обвалами.

Полонинсько-Чорногірське брилове середньогір'я - орогра­фічно відповідає найвищій смузі гір, із середніми висотами 1400-1600 м, а максимальними - 2061 (г. Говерла). У цій підобласті добре простежується вертикальна морфологічна поясність, а саме: а) у найвищому субальпійському поясі (1400-2000 м) переважають повільне масове зміщення уламкового матеріалу, прояви гравітаційних, нівальних і лавинних процесів; б) з лісовим поясом (від 900-1000 м до 1400-1500 м) пов'язані процеси поверхневої та лінійної ерозії, дефлюкційні та гравітаційні; в) для нижнього ярусу терасованих і нетерасованих річкових долин (від 500-600 - до 900-1000 м) характерними є підмив і розмив, а також значне нагромадження продуктів розмиву, знесення, селевих потоків.

Мармароське брилове середньогір'я у рельєфі гір представлене Рахівським та Чивчинськигірськими масивами. Брилові геологічні структури представлені головним чином кристалічними породами - слюдяними сланцями, гнейсами та ін., що обумовлює значну крутизну схилів і значний вріз річкових долин. Глибина ущелин, утворених річковою ерозією сягає 600-1000 м, є чимало конічних гірських вершин, гострих стрімких гребенів хребтів, орієнтованих незгідно до простягання порід, з яких вони складаються.

Вигорлат-Гутинське вулканічне пасмо простягається смугою завдовжки 120 км із зовнішнього західного боку Українських Карпат. Йому притаманний низькогірний, увалистий, ерозійно- денудаційний рельєф. Відносні перевищення ледве сягають 300-500 м. У геологічній будові беруть участь вулканічні гірсь­кі породи пліоценового та ранньоантропогенового віку, потужність ефузивної товщі перевищує 1000 м.

Від життя гірської системи Українських Карпат тісно залежать чинники формування рельєфу і своєрідними є геоморфоло­гічні процеси у двох геоморфологічних областях, які прилягають до Карпат зі сходу та заходу - Передкарпатська область пе­редгірних пластово-денудаційних височин та пластово-акумулятивних підвищених рівнин та Закарпатська область акумулятивних та пластово-денудаційних рівнин

Перша - Передкарпаття відчувала значний вплив материкового покривного зледеніння, яке залишило чимало слідів свого перебування тому у даний час ця частина виділяється як підобласть Західно- Передкарпатська моренно-зандрова та тераська рівнина. Інша частина Передкарпаття, значно більша за площею складає підобласть Центральнопередкарпатської терасної рівнини. Як видно із назви, головні морфологічні риси її поверхні обумовлені інтенсивною флювіальною діяльністю та процесами, які її супроводжують.

Друга - Закарпаття - також зазнавала значного впливу Карпат на формування рельєфу і за умовами свого розвитку та положення на тлі певних геоструктурних умов поділяється на дві геоморфологічні підобласті - Мукачівську терасову низовинну рівнину та Солотвинську терасову підвищену рівнину. Поверхня рельєфу Закарпатської рівнини поступово знижується у західному напрямку від 500 м на сході, до 100-150 м на заході (на кордоні України), що обумовлено різною інтенсивніс­тю новітніх тектонічних рухів. Інтенсивна флювіальна та про­лювіальна діяльність, властива обрамленню гірських споруд, утворила тут чисельні площі поширення річкових терас і ко­нусів виносу. Є і специфічні форми рельєфу - карстові та зсувні, а також наслідки господарської діяльності: кар'єри і відвали, пов'язані з видобуванням солей та будівельних матеріалів.