15. Принципи і схеми геоморфологічної регіоналізації України.

Схеми геоморфологічного районування як показники повноти уявлень про характеристики рельєфу, міру його вивченості, природно змінювалися відповідно рівням розвитку геоморфологічних знань. Для території України в цілому та для окремих її частин у різні часи геоморфологічне районування здійснювалося П.А. Тутковським, М.І. Дмитрієвим, О.М. Соболєвим, В.Г. Бондарчуком, П.М. Цисем, Ю.Л. Грубріним, О.М.Мариничем, І.Л. Соколовським та іншими.

На карті головних геоморфологічних районів України М.І. Дмитрієва 1936р. (перший варіант 1934 р.) виділено лише 14 районів (врахуємо, що межі тодішньої України відрізнялися від сучасних): Волинське плато, Подільське плато, Правобережне Придніпровське плато, Придеснянське плато, Лівобережне плато, Придонецьке плато, Донецький кряж, Азовське плато, Поліська терасова рівнина, Дніпровсько-Деснянська терасова рівнина, Донецька терасова рівнина, Запорізька внутрішня рівнина, Причорноморська берегова рівнина, Приазовська берегова рівнина.

П. Цись обгрунтував принципи і схеми геоморфологічної регіоналізації України у низці праць: "Про геоморфологічне районування Української РСР" (Географічний зб. Вип. 5. Львів, 1959); "Принципи і методи фізико-географічного районування для потреб сільського господарства" (1968, у співавт. з О.І.Ланьком, О.М.Мариничем, В.П.Поповим, О.В.Поривкіною); "Ландшафтное районирование западных областей Украинской ССР" (Материалы совещания по естественно-историч. и зкономико-геогр. районированию СССР для целей сельского хозяйства, Москва, 1959) та ін.

В основу геоморфологічного районування території України ним покладені наступні принципи: структурно-тектонічної і літологічної зумовленості морфології рельєфу; типологічний; морфолого-генетичний; територіальний. П.М.Цись виділив такі типи рельєфу: алювіальні рівнини та перед-гірські акумулятивні терасовані межиріччя, зандрово-алювіальні рівнини, моренні пасма і моренні рівнини, флювіогляціальні рівнини, денудаційні рівнини на кристалічних породах, денудаційні рівнини на осадових породах, денудаційні останцеві висо-чини, лесові височини, структурно-горбисті і горбисті височини, структурні плато, керченський тип рельєфу, куестовий рельєф, пасмовий і гривистий рельєф, вулканічні гори, низькогірний рельєф (платформи і гірських країн), середньогірний рельєф, нагірний рельєф, альпійський рельєф, карстовий рельєф (платформ і гір), морські акумулятивні рівнини, дельтові рівнини. На фоні цих типів рельєфу ним виокремлено наступні таксономічні одиниці: області, підобласті і рівнини та здійснена їх детальна характеристика, яка дотепер залишається найкращою в Україні.

Геоморфологічне районування території України (за Ю.Грубріним):

• Полігенна рівнина України (південний захід Східно-Європейської платформи).

• Поліська низовина (Українське Полісся): Волинське Полісся, Житомирське Полісся, Київське Полісся, Чернігівське Полісся, Новгород-Сіверське Полісся;

• Волино-Подільська височина: Волинська височина, Рівнина Малого Полісся, Подільська височина;

• Азово-Придніпровська височина: Придніпровська височина, Запорізька рівнина, Приазовська височина;

• Придніпровська низовина: Середньодніпровська (Лівобережна) терасова рівнина, Полтавська височина;

• Середньоруська височина (південно-західні відгалуження);

• Донецька височина;

• Причорноморська низовина: Причорноморська акумулятивна лесова рівнина, Приазовська акумулятивна низинна рівнина, Північно-Кримська лесова рівнина, Керченська пасмово-горбиста розчленована рівнина з грязево-вулканічними формами.

Гірські споруди (Кримсько-Карпатська геосинкінальна зона).

• Українські Карпати: Передкарпатська височина, Зовнішні Карпати, Вододільно-Верховинські Карпати, Полонинсько-Чорногорські Карпати, Вулканічні Карпати, Закарпатська акумулятивна (алювіальна) рівнина;

• Кримські гори: Зовнішні куестові низькогірні пасма, Середньовисотні плосковершинні гори Головного (Яйлинського) хребта, Південний берег Криму.

Для нинішнього етапу вивченості рельєфу України геоморфологічне районування здійснюється з урахуванням генетичної та вікової неоднорідності рельєфу, комбінацій чинників формування рельєфу, а також при обов’язковому дотриманні територіальних і морфо генетичних ознак, а для виділення крупних геоморфологічних підрозділів – із врахуванням геоструктурної визначеності. Критеріями районування на різних його етапах є також різний характер меж та зв’язки із сучасними географічними умовами.

У найновішій схемі геоморфологічного районування України, яку 2004 р. спільно уклали вчені Інституту географії НАН України, Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Львівського національного університету імені Івана Франка, Таврійського національного університету імені Володимира Вернадського, у межах України виділено 158 геоморфологічних районів (100 у рівниній частині, 58 у гірській), які належать до 36 підобластей, а ті – до 13 областей, 3 країн.

До геоморфологічної країни Східноєвропейської полігенної рівнини належать: - Південно-Поліська область пластово-акумулятивних низовинних рівнин; - Придніпровська область пластово-акумулятивних низовинних рівнин; - Волинсько-Подільська область пластово-денудаційних височин; - Придніпровсько-Приазовська область пластово-денудаційних височин та низовин; - Донецька область цокольної кряжевої пластово-денудаційної височини; - Середньоросійська область пластово-денудаційних височин на неогенових, палеогенових і крейдових відкладах;

- Бессарабська область пластово-денудаційних височин на неогенових відкладах; - Причорноморська область пластово-акумулятивних і пластово-денудаційних низовин.

До провінції Східних Карпат Карпатської гірської геоморфологічної країниналежать: - Передкарпатська область пластово-акумулятивних і пластово-денудаційних височин; - Українсько-Карпатська область денудаційно-тектонічних гір; Закарпатська область пластово-акумулятивних і пластово-денудаційних рівнин.

ДоКримської провінції Кримсько-Кавказької гірської геоморфологічної країниналежать:

- Гірськокримська область структурно-денудаційних гір,

- Керченсько-Таманська область пластово-денудаційних і пластово-акумулятивних рівнин.

Деякі дослідники виділяють у межах рівнинних країн менше, а у межах гірських країн більше областей. Зокрема, П.М. Цись у полігенній рівнині України виділив шість областей (Полісько-Дніпровську низовину, Азово-Придніпровську височину, Волино-Подільську височину, Південно-Західну окраїну Середньоруської височини, Азово-Чорноморську низовину, Донецький кряж), у Карпатській гірській країні – сім (Передкарпаття, Зовнішні Карпати, Вододільно-Верховинську, Полонинсько-Чорногірську, північну окраїну Мармароської області, Вулканічні Карпати і міжгірні улоговини, Закарпатську рівнину), у країні Гірського Криму – чотири (головне Кримське пасмо, куестове передгір'я Кримських гір, Південне узбережжя Криму, Керченський півострів).