40. Ак. С.Рудницький - видатний український географ,геоморфолог

На заході України найважливішими осередками розвитку геолого-геоморфологічних досліджень були кафедра географії Львівського університету (згодом - Інститут географії). Інститу­том географії з 1883 до 1910 р. керував польський вчений А.Реман. Він виховав чимало відомих географів, докторів географії - Г.Величка, Е.Ромера, С.Рудницького, В.Лозинського, С.Пав- ловського, В.Гериновича та ін.

Учень А.Ремана - академік С.Рудницький - є фундатором української наукової географії. Він опублікував на початку XX ст. серію праць, присвячених як геоморфології (наприклад, "Знадоби до морфології Карпатського сточища Дністра" (1905), "Знадоби до морфології Підкарпатського сточища Дністра" (1907). "Знадоби до морфології Подільського сточища Дністра" (1913), а дещо пізніше - "Основи морфології і геології Підкарпатської Руси і Закарпаття взагалі" (1925), так і завданням географії взагалі ("Нинішня географія" (1905), "Про становище історичної гео­графії у системі сучасного землезнання" (1927) та "Завдання Українського географічного Інституту та його видавництв" (1930)), в яких він обґрунтував місце географії у системі наук, її структуру, співвідношення природничих та антропогеогра- фічних її галузей тощо. Ним підготовлена книга "Основи ендо­генної геоморфології", рукопис якої втрачено у Гулагівських архівах.

У "Начерку географічної термінології" С. Рудницький писав, що "географія дотепер тяжко терпіла задля цілковитого браку українських технічних термінів. ...Працюючи від кількох літ на полі географії, я відчув цей брак дуже діймаючо, ...ще в 1905 році розпочав збирання географічних термінів". Головними джерелами термінів стали великі словники української мови, термінологічні словники, передусім, В. Левицького й І. Верхратського, записи під час екскурсій по Карпатах, Підгір'ї, Поділлі. С. Рудницький свідомо зробив словник німецько-українським з двох причин: "1) німецька географічна термінологія є докладніша, методичніша і багатша, як англійська або французька; 2) географічна наука є найбільш систематично трактована саме у німців. Хто хоче працювати в географії, мусить знати німецьку географічну літературу, бо географію таки німці зробили скристалізованою наукою." С. Рудницький наголошував на прихильності до міжнародних термінів, а "відступання від них вважав лиш там потрібним, де навіть здержливі німці поставили питомі терміни".

Учений навів багато відповідників німецьких термінів.Вчений був безпідставно репресований (сталінським режимом) і розстріляний у 1937 р.

41. Юрій Полянський

Поля́нський Ю́рій Іванович (06.03.1892, с. Жовтанці, тепер село Кам’янсько-Бузького р-ну Львівської обл. — 19.07.1975, м. Буенос-Айрес, Аргентина) — геолог, географ, археолог, геоморфолог. Старшина Української галицької армії і визначний член Української військової організації (УВО). Дослідник Анд, професор Львівського та Державного в Буенос-Айресі університетів, академік АН Аргентини.

Народився у родині священика. Після закінчення середньої школи вивчав філософію у Віденському, пізніше − у Львівському університетах. Під час Першої світової війни служив поручиком гарматного полку в австрійській армії. У 1918−1920 рр. брав активну участь у національно-визвольних змаганнях за встановлення Західноукраїнської Народної Республіки (командував батареєю 4-го артполку Української галицької армії). З 1920 р. Ю. Полянський − учитель географії та історії в Академічній гімназії у Львові й одночасно співпрацює у Науковому товаристві ім. Шевченка (НТШ). Завершив свою докторську дисертацію з морфології Поділля, яка була опублікована в збірнику НТШ.

У 1921−1923 рр. викладав також географію в Українському таємному університеті, а в 1933−1937 рр. − основи антропології у Львівській греко-католицькій Богословській академії. У 1928 р. він успішно габілітувався у Львівському університеті, в якому в 1940−1941 рр. працював завідувачем кафедри фізичної географії і був директором реорганізованого Музею природничих наук АН УРСР.

У період окупації Львова німецькими військами, з червня по вересень 1941 р. виконував обов’язки Голови Тимчасової управи, після чого почав працювати в шкільній адміністрації міста. У 1943 р. виїжджає до Кракова, а звідти до Відня, де очолює представництво Українського Центрального Комітету. З 1945 до 1947 р. Ю. Полянський викладає географію в Українському вільному університеті (Баварія). У 1947 р. виїжджає з Європи, і з того часу розпочинаєть-ся його емігрантське життя в Аргентині. Тут він плідно досліджує геологічну будову АНД, запропонувавши оригінальну модель походження цього гірського масиву. У 1956 р. Ю. Полянський стає професором Державного університету в Буенос-Айресі, пізніше його обирають академіком АН Аргентини. За роки своєї активної праці в цій латиноамериканській країні він опублікував 20 монографій і 50 великих статей.

Основною науковою працею Ю. Полянського, без сумніву, можнавважати “Подільські етюди: тераси, леси і морфологія Галицького Поділлянад Дністром”, яка вийшла у ХХ томі Збірника математично-природописно-лікарської секції Наукового товариства імені Шевченка у Львові в 1929 р.(рис. 1). У ній дослідник розглядає стратиграфію плейстоцену та морфологіютериторії над Дністром.

У першому розділі цієї монографії вчений вводить читача в методику таспецифіку своїх географічних досліджень та робить огляд існуючої на той часлітератури, яка стосується цієї тематики. Далі у другому розділі він даєхарактеристику обсерваційного матеріалу, який був знайдений під часпольових досліджень. У третьому розділі “Подільських етюдів” головна увагазвертається на проблеми, присвячені стратиграфії плейстоцену Поділля(детальний опис терас; лесів, що перекривають ці тераси; загальні зауваженнящодо робіт його попередників). Четвертий розділ праці вченого присвяченийосновним питанням геології плейстоцену (поділ лесів, вивчення флори,фауни та кількості зледенінь у Галицькому Придністер’ї). Останній п’ятийрозділ монографії висвітлює питання, які стосуються геоморфологічнихдосліджень Ю. Полянського (вивчення ерозійних циклів на територіїПівденного Поділля).