5. Волино-Подільська плита, її двохчленна будова і відображення в рельєфі.

Волино-Подільська височина містить три виразні орографічні одиниці, це Подільська і Волинська височини, які розділяються рівниною Малого Полісся. Подільська височина є найбільш підвищеною частиною південного заходу Східноєвропейської рівнини. На більшості території абсолютні висоти перевищують 300м. Її геоструктурну основу складає ділянка глибокого залягання кристалічного фундаменту, розміщена між Українським щитом і Карпатською геосинклінальною областю. Волино-Подільська плита має двочленну будову: середньопротерозойський метаморфічний фундамент і верхньопротерозойсько-палеозойський осадовий чохол. Поверхня фундаменту ускладнена кількома окремими прогинами і виступами. У межах Волино-Поділля виявленні численні розломи різних напрямів, які часто взаємно перетинаються.

Морфоструктура Подільської височини є найбільш припіднятою на пд-зх Східноєвропейської рівнини. Морфоструктуру рельєфу височини представляють структурно-денудаційні та денудаційні рівнини.

Малополіська низовинна рівнина дуже своєрідна за будовою і походженням. Її ландшафтна будова дуже близька чи подібна до зони мішаних лісів у межах України, звідки і випливає власна назва. Вона розташована між рівнинами Волинської на пн і Подільської на пд височин. Максимальні абсолютні відмітки рівнин Молого Полісся сягають 245 м. Денудаційна рівнина Малого Полісся сформувалася на місці структурного зниження в тілі Волинсько-Подільської плити. Відокремлення Малого Полісся почалося у середньому пліоцені за часів найбільших тектонічних рухів, на кінець раннього антропогену рівнина в основних рисах своєї будови сформувалася

Дніпровсько-Донецька западина і пов’язані з нею елементи рельєфу. Придніпровська низовина займає майже усю пн половину Лівобережну половину України, простягається широкою смугою їз пн-зх на пд-сх, паралельно Дніпрові. Низовина містить досить виразні орографічні відміни: Середньодніпровську-Деснянську низовинну рівнину, Середньодніпровську і Полтавсько-Орільську низовинні рівнини. За морфологією западина являє собою типовий грабен, його бортові частини завширшки від 75 до 135 км являють собою смуги східчастого занурення схилів Українського щита та Воронезької антеклізи і амплітуда східчастої зони занурення сягає 4-5 км.

По відношенню до структур фундаменту, за Рослим та ін.(1990), Придніпровська низовина належить до прямих морфоструктур першого порядку. Інтерпритація низовини як морфоструктури першого порядку обумовлена зануренням кристалічного фундаменту. Оформлення її відбулось упродовж тривалого часу, починаючи з девону, і виділяється вона на основі співставлення сучасного рельєфу з поверхнею кристалічного фундаменту.

Морфоструктури другого порядку – це виявленні в рельєфі найбільш великі блоки земної кори. Згідно Рослому та ін. (1990), виділяються такі морфоструктури другого порядку: 1) пластова Придніпровсько-Придеснянська субгоризонтальна денудаційно-акумулятивна рівнина; 2) східчаста акумулятивна рівнина лівобережних терас Дніпра; 3) пластово-ярусна Полтавсько-Орільська денудаційна рівнина.

Значна протяжність і розташування Придніпровської низовини поміж виразними позитивними орографічними одиницями, а також структурна строкатість та складна палеогеографічна історія розвитку обумовила формування її рельєфу різними генетичними типими екзогенних процесів. Унаслідок цього у рельєфі Придніпровської низовини поєднуються комплекси й елементи морфо скульптур різного генезису й віку.