29. Покутсько - Буковинські карпати.

Сформувались на Покутському покриві Передкарпатського передового прогину. За Покутським поперечним скидом структури покрву виходять на поверхню і представлені антиклінальними складками (Камянистий, Карматура, Брусний, Рожен, Плосний і Максимець), які розділені широкими синклінальними мульдами. Ширина Покутського покриву понад -15 км. У Буковинській частині до кордону з Ромунією ширина покриву зменшується і становить 8-10км. Для Покутського покриву характерним є широкий розвиток потужних конгломератових товщ і велика кількість поперечних розривних дислокацій.

На Покутському покриві сформувався низькогірний рельєф, де дуже чітко виділені морфоструктури третього порядку – антиклінальні хребти і синклінальні долини. Покутсько Буковинська морфоструктура на північному сході є ніби продовженням крайового низькогіря Скибових Карпат ,приуроченого до Берегової й Орівської скиб у північно – західній і центральній частині Скибових Карпат. Долиною р. Черемош низькогіря Покутсько Буковинська морфоструктура розділена на два масиви: Покутський і Буковинський. Для Покутсько-Буковинських карпат характерні мякі, полого хвилясті контури хребтів з невеликим підняттям куполоподібнх вершин. Північно східна межа Покутсько Буковинської морфоструктури простежується вздовж орографічного уступу до Передкарпатської височини,а південно-західна – уздовж скибового середньогіря. У межах Покутського масиву чітко виділяються морфоструктури третього порядку, приурочені до антиклінальних складок і знижень поміж ними північно – західного-південно східного простягання. Долинами річок Пістинка і Рибниці зазначені морфоструктури діляться на морфоструктури четвертого і п’ятого порядків

30. Особливості рельєфу вододільно- верховинських карпат

Вододільно-Верховинські Карпати займають центральну частину Українських Карпат і приурочені до смуги гір від кордону з Польщею (басейн Сяну) на північному заході, з Румунією - на південному сході кордону. їхня загальна довжина - близько 235 км. У рельєфі переважає низькогір'я. Найбільшої ширини смуга низькогір'їв сягає на північному заході (Стрийсько-Сянська верховина) - до 30 км. У південно- східній частині смуга звужується і в районі Ворохта–Путильського низькогір'я її ширина сягає не більше 3-6 км. Тут проходить звивиста лінія Карпатського вододілу, яка в південно-східній частині також поширюється на Скибову та Чорногірську зони.

У північно-західній частині Вододільно-Верховинських Карпат орографічно виділяється Верховинський вододільний хребет, який поділяє цю частину гір на Стрийсько-Сянську верховину - на північ від вододілу (верхів'я Сяну і Стрия), і Воловецько-Міжгірську верховину (верхів'я Латориці, Вічі і басейн Рипинки) - на південь від нього.

Центральна частина гір належить до Привододільних Горган і розміщена в верхів'ях Ріки, Тереблі й Тересви. Тут спостерігається декілька крутосхилих середньовисотних хребтів (Грофа, Негровець, Братківська та ін.).

У південно-східній частині розміщене Ворохта-Путильське низькогір'я, яке на заході межує з невисоким Яблуницьким перевалом, що переходить в Ясінянську улоговину.

Стрийсько-Сянська верховина охоплює верхів'я басейнів рік Опір, Стрий, Дністер і Сян. Низькогірний рельєф верховини характеризується решітчастим типом розчленування. Хребет характеризується перистим (поперечним) типом розчленування. Його відносні перевищення на ділянці Ужок- Пікуй поступово зростають із північного заходу на південний схід від 407 м (г.Дрогобицький Камінь) до 759 і 798 м (гори Великий Верх, Пікуй); потім відносні висоти знижуються до 205-297 м (гори Стара Кичера та Яворник), сягаючи 350-400 м в районі Вишківського перевалу. У межах хребта розміщені зручні перевали: Ужоцький, Ворітський, Бескидський і Вишківський.

Воловецько-Міжгірська верховина охоплює верхів'я Латориці, Вічі, басейн Рипинки аж до верхів'їв Ріки. На півночі район межує з Верховинським вододільним хребтом; на південному заході та півдні - з Полонинським хребтом.

Верхови́нський Вододі́льний хребет простягається від витоків річокУж і Сяндо верхів'я річкиРіки (відУжоцькогодоТорунськогоперевалу). Висоти гір до 1405м (г.Пікуй).

По вершинній лінії Верховинського Вододільного хребета проходить головний Карпатськийвододіл, звідки беруть початок річки Карпат—Латориця,Стрий,Ріката інші. Кілька зручнихперевалів, зокремаУжоцький перевал,Верецький перевал.

Привододільні Горгани характеризується переважанням коротких асиметричних хребтів. Головний вододіл дуже зміщеним на північ і утворює звивисту лінію. Починаючи від^- Вишківського перевалу, Вододільний хребет простежуєте такими вершинами: Магура (1107,8 м), Залом (1291), Вишківський Горган (1443 м), Гечка (1161 м), Кругла Млака (1261 м), Струнга (1180 м), Попадя (1742 м). Від вершин« Попадя вододіл різко повертає на південь і проходить хребтом Дарів до вершини Прелука (1527 м). Тут, біля витоків Лімниці утворюючи дугоподібний вигін, він повертає на південний схід і хребтом Буштул (1643 м) доходить до вершин Копула (1608 м) і Берта (1670 м).

Від вершини Берта вододіл простежується на південний схід до вершини Кінець Горгану (1580 м). В околицях г.Сивулі він знову різко повертає на південь і через вершини Таупширка (1503 м) і Пантир (1213 м) переходить на хребет Братківський.

Від вершини Чорна Клева (1723 м) Головний вододіл простежується на межиріччі Бистриці Надвірнянської і потоку Досіна (притока Чорної Тиси), а від вершини Плоска (1355 м) повертає на південний схід в бік Яблуницького перевалу. Віл Яблуницького перевалу вододіл продовжується в південно- східному напрямку вже в межах масиву Чорногори.

Ворохта-Путильське низькогір'я простягається від верхів'їв р. Бистриці Надвірнянської (басейн потоку Салатрук) на північному заході до верхів'їв р.Сучави на південному сході. Загальна довжина району - близько 100 км.

Бистрицько-Ворохтянське низькогір'я має переважаючі абсолютні висоти 800-1100 м, а відносні - 100-400 м. Максимальні абсолютні висоти спостерігаються на вододілі рік Довжина, Довжинець і Прутець - г.Плоска (1353 м), г.Довга (1371 м).

На ділянці Ворохта-Путила максимальні висоти фіксуються біля перевалу на Ворохту (хребет Малий Діл, 1233 м). Далі в південно-східному напрямку простягаються вершини Погар Великий (1314 м) і Погар Малий (1124 м), Магура (1050 м) і Магурка (1024 м), Біла Кобила, Грець-Буковець і низка інших вершин із висотами 1000-1100 м.

Ясінянська улоговина з півдня межує з високими хребтами і відрогами Чорногорської і Свидовецької гірських груп, на північному заході - з Привододільними Горганами, а з північного сходу її замикає невисокий Вододільний хребет. В улоговині переважають м'які форми рельєфу з виположеними схилами і вододілами. Абсолютні позначки коливаються в межах 650-850 м, а відносні - 200-300 м. Ширина улогови­ни - 8-9 км. Положисті східчасті схили терас ускладнені зсу­вами і на окремих ділянках розчленовані ярами та балками.