Інформація

і

Комунікації

Рис. 2. Коло менеджменту

В теорії менеджменту розрізняють два види функцій: загальні (основні) і специфічні (конкретні). Загальні функції менеджменту виконуються у будь-якій системі управління, незалежно від природи виробничо-господарських процесів, які в ній відбуваються. Специфічні функції менеджменту являють собою конкретизацію загальних за ознаками процесів і об’єктів управління та елементи виробничо-господарської діяльності.

Серед вчених поки що немає єдиної думки щодо складу загальних функцій менеджменту. Дослідники виділяють від чотирьох до семи функцій. На наш погляд, комплекс загальних функцій менеджменту включає: визначення цілей, планування, розробку та прийняття рішень, організацію (реалізацію рішень), оперативний вплив на об’єкт управління, мотивацію працівників, контроль виконання рішень і діяльності працівників.

Коло менеджменту наочно ілюструє положення, що управління організацією (підприємством) здійснюється за загально схемою осмисленої людської діяльності: від постановки мети до контролю результату її досягнення. Воно може служити також відправним моментом для визначення структури управління організацією, оскільки кожна представлена на рис.1 функція реалізується окремим виконавцем чи групою виконавців.

2.Сутність методів менеджменту, їх зв'язок із функціями.

Після того, як встановлені цілі управління, визначені плани діяльності, побудована певна організаційна структура та система взаємовідносин між людьми у її рамках, прийняті управлінські рішення, необхідно знайти найбільш ефективні способи впливу на людей, які б дали можливість досягти поставлених цілей, виконати плани і рішення. Виникає потреба у застосуванні арсеналу засобів (методів), що забезпечують досягнення цілей управління.

Методом називається захід (прийом) або сукупність заходів (прийомів) у якій-небудь сфері людської діяльності, спосіб досягнення мети, шлях вирішення якого-небудь завдання, виконання певної операції.

Методи управлiння (менеджменту) - це засоби цілеспрямованого впливу на трудовий колектив або на окремих його членів для досягнення цiлей органiзацiї.

Формування цілеспрямованого впливу на трудові колективи та їхнiх окремих членів безпосередньо пов’язане з мотивацією, тобто використанням факторів, які визначають поведінку людини в колективі в процесі виробництва. Звідси витікає дуже важлива вимога до методів управління: вони повинні мати свою мотиваційну характеристику, яка визначає напрям їхньої дії, показує мотиви поведінки людей, на які зорієнтована відповідна група методів.

Згідно з мотиваційною характеристикою, у вітчизняній економічній літературі прийнято поділяти методи управління на три групи: економічні, організаційно-розпорядчі та соціальні (соціально-психологічні). Деякі автори виділяють також математичнi, iдеологiчнi, правовi та оперативнi методи управлiння. Однак така розширена класифiкацiя методiв управлiння носить штучний характер, вiдображаючи спроби авторiв сконструювати власну систему методiв, а також конкретно-iсторичнi умови, в яких розроблялися цi системи.

Група економічних методів орієнтована на економічні інтереси людей, як індивідуальні, так і колективні. У складі економічних методів можна виділити дві підгрупи: методи прямого економічного впливу на працівників і економічні методи побічного регулювання діяльтності організації.

До складу першої пiдгрупи економiчних методiв вiдносяться організаційно-виробниче планування, цільовi комплекснi програми, комерційний розрахунок, система внутрiшніх економiчних регуляторiв.

До другої підгрупи - загальнодержавнi (галузевi) комплекснi цiльовi програми та система загальнодержавних, мiсцевих та внутрішніх економічних регуляторів господарської діяльності.

Тісно пов’язаними з економічними є організаційно-розпорядчі методи, оскільки як перші, так і другі спрямовані на вирішення єдиних завдань для досягнення цілей господарської діяльності.

Застосування організаційно-розпорядчих методів передує застосуванню економічних, тому, що перш ніж застосувати останні, потрібно організаційно сформувати об’єкт управління та структуру управління ним. У процесі функціонування господарської системи економічні методи управління реалізуються в формі організаційно-розпорядчого впливу суб’єкта управління на об’єкт (постанови, накази, розпорядження і т.п.). Тісний зв’язок цих двох груп методів синтезує ефективний вплив керуючої системи на керовану.

Організаційно-розпорядчі методи базуються на таких індивідуальних і групових властивостях людей, як почуття обов’язку, відповідальності, дисципліни та розуміння можливості адміністративного покарання. Вони витікають із сутності менеджменту, особливостей і властивих йому взаємовідносин, є стрижнем управлінського впливу, специфічним управлінським явищем.

У складі організаційно-розпорядчих методів менеджменту виділяються дві підгрупи: методи організаційної стабілізації і розпорядчі методи управління.

До складу підгрупи організаційно-стабілізуючих методів менеджменту відносяться регламентування, нормування, методичне інструктування.

Методи розпорядчого впливу – це усні чи письмові розпорядження у формі директив, постанов, наказів, вказівок, розпоряджень, резолюцій.

Методи соціального управління спрямовані на гармонізацію соціальних відносин у колективі шляхом задоволення соціальних потреб працівників - розвитку особистості, соціального захисту і т.п.

Методи менеджменту органічно пов’язані з загальними та специфічними (конкретними) функціями менеджменту і є інструментами їхньої реалізації. З інщого боку, застосування окремих методів і навіть груп їх неможливе, якщо у складі функцій менеджменту відсутня та чи інша функція, тобто між функціями і методами менеджменту існують прямі і зворотні зв’язки.

НАПРИКЛАД: Реалізація функції “Рішення” органічно здійснюється шляхом застосування таких організаційно-розпорядчих методів менеджменту, як регламентування, нормування та розпорядництво. Оскільки застосування більшості економічних методів менеджменту вимагає певного оформлення у вигляді прийнятих рішень, функція “Рішення” також тісно пов’язана з цими методами як способами її реалізації. Функція “Рішення” реалізується також у соціальних методах менеджменту.