68. При організації управлінської праці застосовують такі напрями її поділу:

1. економічний, організаційний, технологічний;

2. технологічний, соціальний, правовий;

3. економічний, організаційно-розпорядчий, соціальний;

4. функціональний, технологічний, кваліфікаційний.

69. Можливість впливати на поведінку інших – це:

1. влада;

2. керівництво;

3. лідерство;

4. стиль управління.

70. Професійно-кваліфікаційний поділ праці – це:

1. спеціалізація при виконанні різних функцій управління, видів управлінських робіт.

2. поділ за видами робіт та операцій з відповідною спеціалізацією управлінських працівників.

3. розподіл обов’язків та розмежування відповідальності між працівниками з врахуванням посади, міри складності виконуваних робіт і необхідної для цього кваліфікації.

4. об’єднання різних видів праці для виконання спільних завдань.

71. Рентабельність, фондовіддача, фондоємність – це показники, за якими оцінюють ефективність:

1. управлінської діяльності.

2. виробничо-господарської діяльності організації.

3. діяльності структурного підрозділу організації.

4. ефективність роботи менеджера.

72. Цільовий підхід до вивчення ефективності організації ґрунтується на:

1. визначенні ефективності організації за критерієм здатності організації до адаптації до змін середовища;

2. забезпеченні мінімального рівня задоволення внутрішніх і зовнішніх складових організації, мотиви діяльності й цілі яких відрізняються;

3. визначенні ефективності організації за критерієм здатності досягати цілей;

4. вмінні менеджера віднаходити виходи з кризових ситуацій.

73. Манера поведінки працівників організації, правила, зафіксовані в письмовому вигляді, розміри організації, фірмові та товарні знаки – це елементи:

1. смислового рівня культури організації;

2. рівня світосприйнятних цінностей;

3. культури менеджменту;

4. поверхневого рівня культури організації.

74. Основними формами поділу управлінської праці є:

1. автократичний, демократичний, ліберальний;

2. повний, частковий;

3. процесний, системний, ситуаційний;

4. функціональний, технологічний, професійно-кваліфікаційний.

75. Ефективність організації – це:

1. її здатність існувати та досягати цілей з найвигіднішим співвідношенням результатів і витрат;

2. її здатність виконувати управлінські функції таким чином, щоб організація могла досягати намічених цілей, оперативно реагуючи на зміни зовнішнього та внутрішнього середовища;

3. поділ за видами робіт та операцій з відповідною спеціалізацією управлінських працівників;

4. пропорційність виробничих процесів.

76. Зняття керівником з себе відповідальності, зречення влади на користь групи є характерним для:

1. демократа;

2. соціала;

3. ліберала;

4. автократа.

77. Вибірковий підхід до вивчення ефективності організації ґрунтується на:

1. визначенні ефективності організації за критерієм здатності організації до адаптації до змін середовища;

2. забезпеченні мінімального рівня задоволення внутрішніх і зовнішніх складових організації, мотиви діяльності й цілі яких відрізняються;

3. визначенні ефективності організації за критерієм здатності досягати цілей;

4. вмінні менеджера віднаходити виходи з кризових ситуацій.

78. Об’єднання поділених видів управлінської праці для виконання спільних

завдань – це:

1. наукова організація праці менеджера;

2. поділ управлінської праці;

3. кооперація управлінської праці;

4. організація робочого місця керівника.

79. Метод експертних оцінок (як метод планування потреби в людських ресурсах) базується на:

1. тому, що, ухвалюючи рішення про зростання виробництва, організація має встановити, чи не перевищу­ють витрати, зумовлені використанням додаткової робочої сили, дохід від її використання;

2. пере­несенні пропорцій поточних ситуацій у плани на майбутнє;

3. пере­несенні пропорцій поточної ситуації з врахуванням змін інших чинників впливу;

4. використанні висновків спеціалістів щодо прогнозу потреб організації в людських ресурсах.