3.Роль та значення економічних методів менеджменту.

У складі підгрупи методів прямого економічного управління провідне місце належить плануванню. Під плануванням у менеджменті розуміють продуману підготовку майбутньої діяльності, систематично орієнтовану на цілі організації. Економічне планування полягає в розробці системи показників, які є найбільш важливими, визначальними показниками господарської діяльності. Ці показники охоплюють усі сфери діяльності організації.

Планування, як метод менеджменту, характеризується рядом специфічних ознак:

1. Цільовою спрямованістю, оскільки кожен показник вказує виконавцям, яких результатів діяльності бажано досягти;

2. Конкретною адресною спрямованістю, оскільки планове завдання завжди конкретно адресоване якомусь виконавцю (працівнику, групі працівників, колективу в цілому);

3. Часовим інтервалом дії (рік, квартал, місяць, декада чи інший проміжок часу).

Комплексна цільова програма - це намічений для планомірного здійснення, об’єднаний єдиною метою та прив’язаний до певних термінів комплекс взаємопов’язаних завдань та адресних заходів соціального, економічного, наукового, технічного та організаційного характеру.

Одним iз різновидів програмно-цiльового управлiння в практицi підприємництва є бiзнес-планування.

Комерційний розрахунок базується на загальних принципах ринкової економіки: максимальній розкріпаченості економічних суб’єктів; повній відповідальності їх за підсумки господарської діяльності; конкуренції виробників товарів та послуг; вільному ціноутворенні; відмові держави від прямої участі в господарській діяльності ринкових суб’єктів; соціальній захищеності громадян. Іншими словами, необхідною умовою ефективного функціонування ринкового механізму регулювання економіки є наявність незалежних, самостійних, володіючих свободою господарської ініціативи і підприємництва суб’єктів ринкових відносин.

Комерцiйний розрахунок може використовуватися як метод управлiння дiяльнiстю пiдприємства в цiлому (повний комерцiйний розрахунок) i як метод управлiння його вiдносно самостiйними структурними виробничими пiдроздiлами (внутрiшньовиробничий чи внутрiшньофiрмовий комерцiйний розрахунок).

На повному комерційному розрахунку знаходяться підприємства з правами юридичних осіб, які мають самостійний баланс, відкривають рахунки в банках, володіють правами незалежної господарської діяльності, тобто укладання угод, договорів з будь-якою юридичною чи фізичною особою, як суб’єктом ринкового господарювання. Повний комерційний розрахунок застосовується на підприємствах, організаціях і в установах усіх форм власності: державної, кооперативної, приватної, змішаної.

На внутрішньому комерційному розрахунку працюють відносно самостійні при вирішенні питань виробничо-господарської діяльності середні та дрібні виробничо-господарськi одиниці підприємств і організацій. Взаємовідносини з підприємствами чи організаціями, часткою яких вони є, ґрунтуються на системі договорів, що містять взаємні зобов’язання організації чи підприємства і їхньої складової частини щодо ведення господарської діяльності. Правом самостійної економічної діяльності за межами підприємства чи організації такі структурні одиниці не володіють, однак можливе використання в їхнiй дiяльностi засад внутрiшньофiрмового пiдприємництва: внутрiшнiх рахункiв, псевдовалюти i т.п.

Комерційний розрахунок повністю не виключає регулюючого впливу на господарську діяльність суб’єктів господарювання з боку держави або вищих щодо них керуючих систем. Таке регулювання здійснюється не волюнтаристським впливом на господарські процеси, а застосуванням системи економічних регуляторів господарської діяльності.

Зовнiшнi економічні регулятори поділяються на загальнодержавні та місцеві: податки, умови кредитування, економічні пільги та санкції, регульовані ціни, рентні платежі. Застосування економічних регуляторів викликає адекватну реакцiю пiдприємства i його суб’єкта управлiння, трансформуючись в певні способи впливу на працюючих, для використання позитивних обставин економічного регулювання, чи протидії негативним.

Серед економічних регуляторів господарської діяльності, застосовуваних державою, перше місце посідають податки. Вони поділяються на прямі і непрямі.

Важливим регулятором господарської діяльності є кредит. Кредитування господарської діяльності в Україні здійснюється нині системою комерційних банків за рахунок власних та залучених коштів, у т.ч. за рахунок одержаних кредитних ресурсів від Національного банку України.

Держава може також використовувати такий важіль економічного впливу на господарську діяльність, як регульовані ціни. Регулювання цін може здійснюватися встановленням верхніх меж цін на окремі товари, фіксованих (твердих) цін, граничних норм рентабельності виробництва та розмірів торгової націнки для ланок товаропросування.

Досить ефективним регулятором господарської діяльності є також економічні пільги, які встановлюються державою щодо сплати податків, порядку розрахунків між бюджетом і підприємствами, між підприємствами різних галузей народного господарства та ін.

На господарську діяльність організацій впливають також місцеві органи влади, застосовуючи систему використовуються місцевих регуляторів. До їх числа відносяться місцеві податки та збори і рентні платежі.

Місцеві податки та збори сплачуються за користування інфраструктурою, що належить місцевим територіальним громадам.

Місцеві органи влади використовують для цього диференційовану систему рентних платежів, щоб підприємства, які перебувають у більш вигідних умовах порівняно з іншими, надприбутки перераховували в місцеві бюджети.

У складних ієрархічних системах діяльність підпорядкованих організацій регулюється з боку систем вищого рівня. Внутрішньосистемними регуляторами господарської діяльності підвідомчих підприємств є централізоване створення ряду фондів (наприклад, капітальних складень, підготовки кадрів, резервного, інноваційного, страхового, розвитку науки і техніки та ін.) та внутрішньогосподарськими відрахуваннями на загальносистемні цілі і програми. Нормативи відрахувань у ці фонди та на виконання загальносистемних програм встановлюються відповідним вищим органом управління системи.

Система економічних регуляторів господарської діяльності повинна бути гнучкою, негайно реагувати на зміну економічної ситуації. Нині застосовується досить широкий арсенал цих регуляторів. Надалі, в умовах розвинутого ринку, кількість таких регуляторів зменшиться, однак ринок не передбачає повної відмови від економічного регулювання господарських процесів.