30. Поняття детермінізму та індетермінізму у некласичній філософії.

Детермінізм — пояснення явищ природи, суспільства і людської психіки, зокрема волі на основі причинної зумовленості.

Домарксистський детермінізм ототожнював причинність з необхідністю, заперечував випадковість, що призводило до фаталізму, імовірність розглядав поза детермінізмом

Натомість діалектико-матеріалістичний детермінізм виходить з визначення багатоманітності відношень детермінації.

Принцип універсальності зв'язку та зумовленості явищ. Марксистська філософія на основі діалектичної методології розширює спектр вивчення зв'язків, виділяючи істотні, необхідні, причиново-наслідкові тощо. Усі вони виражають специфіку зумовленості функціонування та розвитку замкнених динамічних систем.

За цією методологією, завдання кожної науки полягає у відкритті таких зв'язків, що за певних умов мають істотний, необхідний, об'єктивний, сталий характер, тобто виявляють себе як закони.

Водночас діалектика зводить усю багатоманітність зв'язків між елементами системи до взаємодії протилежностей, а тому тут має місце абсолютизація якоїсь однієї тенденції в можливих напрямах еволюції. Строго однозначна причиново-наслідкова залежність тут є еталоном наукового пояснення.

Індетермінізм— заперечення детермінізму, причинності. Індетермінізм — ідеалістичне вчення, що заперечує об'єктивну зумовленість явищ природи, суспільства і людської психіки, необхідний і закономірний зв'язок між ними. Індетермінізм особливо поширений в неопозитивізмі, прагматизмі, персоналізмі. Починає поширюватися після значних відкритів переважно у фізиці (подільність атома, детальне вивчення галактик та структури всесвіту).

В мікросвіті принцип детермінації має інший характер, ніж у макросвіті. Лапласівська форма жорсткого однозначного детермінізму поступається місцем різноманітним формам “слабкої” детермінації  імовірнісної, стохастичної (випадкової).

Якщо в класичній фізиці опис і пояснення ґрунтується на безпосередньому спостереженні об'єкта самого по собі, то в некласичній фізиці спостереження опосередковане приладами, які взаємодіють із об’єктом. Засоби спостереження зумовлюють варіативність дослідження, а їх зміна веде до зміни об’єкта. Відомий фізик В. Гейзенберґ, один із засновників квантової механіки, з цього приводу писав: ”Внаслідок нових експериментальних відкриттів була підірвана віра в об'єктивний, незалежний від спостерігача перебіг подій, який є внутрішньою суттю класичної фізики”.

31. Поняття істини в філософії. Істина як процес, її форми та критерії.

Класичний підхід до пізнання істини бере початок від філософії Арістотеля і стає домінуючим у філософії Нового часу. За Арістотелем, пізнання є адекватним відбитком предмета в розумі людини. Результатом пізнання є істинне знання як відповідність між змістом пізнання та буттям предметів. Це класичне розуміння істини, яке ще має назву кореспондентної істини. Класичний підхід в добу Нового часу формулює Ф. Бекон:істинне знання  це “точне” віддзеркалювання предметів і процесів природи.

За І. Кантом, людське знання виникає як результат синтезу емпіричного (a posteriori) і неемпіричного (a priori) знання. Сконструюване мисленням знання є істинне, оскільки узгоджується з апріорним категоріальним апаратом свідомості.

У марксизмі істина  це такий зміст наших знань, який відповідає дійсності. У вченні про істину марксизм, беручи її як процес і результат, розглядає її в таких вимірах: об’єктивна (зміст наших знань, який не залежить ні від суб’єкта, ні від людства), абсолютна(зміст наших знань, який не буде спростований у майбутньому) та відносна істина(неточне знання).

Марксистська філософія за критерій істини бере практику.

Наукова істина, за Ч. Пірсом (прагматизм), повинна бути визначена в термінах сумніву й вірування.Істина – це ідея, що призвела до успіху в індивідуальному досвіді. Критерієм цінності знання (істини) є його корисність для здійснення тої чи тої діяльності.

Згідно аналітичної філософії, способом установлення істинності наукових тверджень є верифікація. Верифікувати наукове судження означає встановити його зміст (значення) шляхом зведення його до емпіричного досвіду. Далі фальсифікація.

Згідно феноменології, істина постає як продукт свого часу, результат збігу історично змінних обставин. Обґрунтування істинності наукового знання Е. Гуссерль пов’язує з логікою.

Критерій істини. Перевірка на істиннісь досягається за допомогою практики. Практика різноманітна - від повсякденного життєвого досвіду до складних наукових експериментів.

Крім вказаного критерію є багато інших критеріїв істини: логічний, прагматичний, естетичний, утилітарний, етичний, конвенціальний, екзистенціальний, інтуїтивний та ін.