2. Вартості

1. загальновизнані значення речей (смисли), що існують як форми, зразки, способи поведінки та діяльності людей і здатні задовольняти їхні потреби.

2. Особливості вартостей: Поняття вартості пов’язане із соціальним життям людей і фіксує факт, що ідеальні і матеріальні речі мають властивість задовольняти людські потреби. У матеріальних речах, окрім матеріалу, міститься ще й невидимий соціальний зміст, який надає їм значущості. Значення речей (смисли) існують у формі зразка, правила, схеми, стандарту поведінки чи діяльності.

3. Функції:

1. Інтегративна функція: можуть існувати в суспільстві як трансперсональні, вони об’єднують навколо себе людей.

2. Соціалізуюча (виховна) функція: Пропонуючи членам суспільства певні стандарти поведінки й зразки діяльності.

3. Регулятор взаємин людей у суспільстві.

4. Класифікація н. Гартман а:

1. Вартостi блага, що охоплюють вартостi корисного для нас, вони служать нам як засоби.

2. Вартостi задоволення, що зазвичай називають "приємним".

3. Життєвi вартостi. Все, що ко­рисне для життя, а те, що згубне для нього, не є життєвою вар­тістю.

4. Моральнi вартостi, що охопленi поняттям "добро".

5. Естетичнi вартостi, охопленi поняттям "прекрасне".

6. Пiзнавальнi вартостi; власне лише одна вартiсть – "iстина"

7. Релiгiйнi вар­тостi.

Гартман: Вартостями є все, що здатне задовольняти потреби людей та iснує як iдеальнi сутності, що виявляють себе як “буття для нас”. Основними властивостями вартостей є об’єктивний характер iсну­вання, доцiльнiсть або "повиннiснiсть iснування", що усвiдомлюється людиною як доконечнiсть, наприклад, добра, правди, краси тощо, а го­ловне – доконечнiсть самого життя. Вартiсть блага має все, що є у вiдношеннi доцiльностi до якоїсь живої iстоти, має для неї корисне значення саме i лише "для" неї, а не саму по собi. Вартостями блага для людей, є, насамперед, те, що вiдповiдає їх потребам i йде їм на користь, а зовсiм не те, що досяжне їхньому розумiнню.

66. Філософська герменевтика як методологія гуманітарного пізнання.

1. Вступ

1. Витоки герменевтики сягають VI ст. до н. е.

2. Сам термін походить від імені Гермеса, який у давньогрецькій міфології був посланцем богів. Його місія полягала у тому, щоб донести веління богів до людей у зрозумілій формі.

3. В античності мистецтво розуміння пов'язували з пошуками прийомів для розкриття "прихованого" смислу, який нібито мають твори Гомера. Згодом християнство дало повий поштовх для розробки методів інтерпретації в патристиці. В середні віки склалося розуміння герменевтики як сукупності правил, що дають змогу популярно тлумачити біблійні тексти.

4. Шляйермахер, Дільгай, Беті, Гайдегер

2. Фрідріх Даніель Ернст Шляйермахер (1768-1834) "Перший начерк герменевтики" (1809-1810)

1. формулює ідею універсальної герменевтики.

2. Герменевтика - це мистецтво уникати непорозуміння, теорія та мистецтво розуміння текстів і мови взагалі.

3. Розуміння - головне поняття герменевтики. Основою розуміння є близькість і чужість людей, їхньої мови, думок, життя, тобто схожість і відмінність між автором і читачем. Розуміння конституюється завдяки двом моментам: моменту спільності, близькості за духом, думкам, і моменту певної чужості, відмінності між автором та інтерпретатором.

4. Головна проблема розуміння зумовлена просторовою та часовою дистанцією, що відділяє дослідника й автора тексту. Особливе завдання для герменевта - подолати часову дистанцію - "тотожністю з першочитачем", завдяки якій інтерпретатор перебуває абсолютно в одному часі з автором.

5. Індивідуальність автора треба осягати безпосередньо, "немов перетворивши себе на іншого". Це означає усунення не лише історичної дистанції між ними, а й відмову інтерпретатора від власного Я та духовно-історичної ситуації, в якій він живе. Тоді текст розкривається, неначе своєрідна маніфестація життя цього автора, а розуміння набуває можливості довершеної адекватності. Тож завдання герменевтики - зрозуміти автора краще, ніж він сам себе розумів.