34. Поняття світогляду. Історичні типи світогляду. Філософія як теоретична форма світогляду.

Формування знання про світ як ціле, етапи (структ. елем. світогляду):

• світосприйняття як сукупність уявлень про світ,

• світобачення як сукупність поглядів людини на світ (погляд – це результат пізнання, що містить у собі ставлення до речей, явищ),

• світорозуміння – логічне пояснення світу на основі світобачення.

Усе це й становить зміст світогляду. Його можна визначити як систему поглядів людини на світ та її місце у світі.

Міфологічний світогляд – система образного знання про світ, що виражене сукупністю міфів. Міф – оповідь про життя та вчинки істот або героїв, пов’язаних з вищими силами й наділених надприродними здібностями та властивостями. Образи міфу несуть у собі закодовану модель сприйняття світу та поведінки.

Поділ світу на духовний і тілесний для міф. мислення невластивий.

Міф є байдужим до логічної суперечності і критичності мислення.

Через специфічні дії у формі ритуалу переживається єдність “людина – світ”. У ритуалі проглядаються: містика й магічне ставлення до світу.

Релігійний світогляд – це система символічно-образного знання про світ та місце людини в світі. Тут символами постають слово, предмети, обряди, храм, його частини, інтер’єр. Важливою особливістю цього світогляду є поділ світу на тілесний, земний, і потойбічний. Межею, що розділяє для людини два світи, є її власна смерть, тоді як для людини міфологічного світогляду факту смерті не існує. Джерелом духовності є трансцендентний Бог, який для кожного окремого буття постає Благом. Аскетичний мотив поведінки і життя – свідомий внутрішній прояв функції жертвопринесення для релігійно і морально зрілої людини. Для міфологічного ж світогляду самопожертва є незбагненною і неможливою.

Філософський світогляд, на відміну від міфологічного, – це теоретично обґрунтована система поглядів на світ на основі логічних критеріїв.

Якщо особливістю міфологічного світогляду є нерозривна єдність людини та природи, то філософський світогляд починається з протиставлення людини до природи і світу. Відношення людини до світу в міфологічному та релігійному світоглядах виражене питанням його творення, а у філософському – питанням універсальної основи світу.

До основних чинників філософського мислення слід віднести акцентування на індивідуальному “Я” та на потребі вибору форми власної поведінки, формування критичного ставлення до авторитетів.

Наслідком розгорненого доведення стала теоретизація всіх світоглядних знань. На місці попередньої міфологічної злитості зі світом постало теоретичне відношення до нього. Теоретизація світоглядних знань своїм наслідком мала виникнення філософії.

На основі особливостей філософського мислення та світогляду можна вивести означення філософії як теоретично вираженого світогляду.

Онтологія, гносеологія (або епістемологія), аксіологія.

35. Поняття синергії. Синергетика як напрямок визначення системності і структурності відносно хаосу.

Синергія (або синергізм) – це комбінована дія двох, чи більше факторів, що характеризуються тим, що їх об’єднуюча дія суттєво перевищує ефект кожного окремо взятого компонента з їх суми.

Синергетика є одним із спільних методів науки.

Синергетика – , створений професором штудгардського університету Германом Хакеном міждисциплінарний напрям, який займається вивченням систем, що складаються з багатьох підсистем різної природи (електронів, атомів, молекул, кліток, нейронів, механічних елементів, органів тварин, людей, транспортних засобів і т.д.), і виявленням того, яким чином взаємодія таких підсистем приводить до виникнення просторових, тимчасових або просторово-часових структур в макроскопічному масштабі.

Проблемне поле синергетики центрується навколо поняття «самоорганізації», орієнтуючись на осягнення сутності, принципів організації і еволюції останньої . Під самоорганізацією в синергетиці розуміються процеси виникнення макроскопічно упорядкованих просторово-часових структур у складних нелінійних динамічних системах, що знаходяться в станах, далеких від рівноважних, поблизу особливих критичних точок (їх називають точками біфуркації, або точками розгалуження), біля яких поведінка системи стає нестійкою. У цих точках система під впливом найменших поштовхів (малих дій), або флуктуацій, може якісно змінити свій стан. Цей перехід часто характеризують як виникнення порядку з хаосу.

Значення відкриття певних закономірностей процесів самоорганізації та реорганізації складних систем синергетикою полягає в тому, що радикально змінилося розуміння відношень між гармонією і хаосом, упорядкованістю і безладдям, інформацією і ентропією. Виявилось, що хаос не є абсолютною антитезою гармонії і виключно руйнівною силою, результатом нездоланного росту ентропії, як це здавалося раніше, а перехідним станом від одного рівня упорядкованості до іншого, більш високого рівню гармонії.

Основні принципи сучасного синергетичного підходу:

 Наука має справу з системами різних рівнів організації, зв’язок між ними здійснюється через хаос;

 Коли системи об’єднуються, то ціле не дорівнює сумі частин;

 Спільне для всіх частин: спонтанне утворення, зміни на макроскопічному рівні, виникнення нових рис, етап самоорганізації. При переході від невпорядкованого стану до стану порядку всі системи ведуть себе однаково;

 Нерівність в системі є джерелом появи нового порядку(організації);

 Системи завжди відкриті і обмінюються енергією з зовнішнім середовищем;

 Процеси локальної впорядкованості здійснюються за рахунок притоку енергії ззовні;

 В сильно нерівноважних умовах системи починають сприймати ті фактори, які вони не сприйняли б в більш рівноважному стані;

 В нерівноважних умовах незалежність елементів поступається місцем корпоративній поведінці;

 Вдалині від рівноваги узгодженість поведінки елементів зростає. В рівновазі молекула бачить лише своїх сусідів, далі рівноваги – бачить всю систему загалом;

 В умовах, далеких від рівноваги, в системах діють біфуркаціональні механізми – наявність точок роздвоєння продовження розвитку. Варіанти розвитку системи практично непередбачувані.

Приклад:Обмін яблуками — не приводить до синергетичного ефекту, бо яблук залишається, як і перед тим, по одному. Обмін ідеями приводить до синергетичного ефекту, бо в результаті — ідей виявляється по дві.