8. І.Франко: філософія української перспективи.

У поглядах на природу с-во і людину був переконаний в тому, що “матерія і сила”, “дух і тіло” – одна суть, впевненість у здатності людини до необмеженого пізнання навк. світу, свідомий діалектичний підхід до роз-ку в природі і с-ві.

Вважав боротьбу нар. мас рушійною силою сусп. роз-ку, особливу увагу звертав на неухильне зростання науки для працюючих класів. Постійно звертав увагу на найновіші досягнення в галузі природоз-ва, особливо таких прир-наукових концепцій як еволюційного роз-ку Ч.Дарвіна.

Основною філ. ідеєю є ідея особи, індивідуальності, вільної в громаді, але не вільної від соціуму. Визначаючи спільноти, через які людина здатна реалізувати себе Франко акцентує увагу на нації. Саме вона становить невід’ємну органічну складову частину істор. пр-су. Соц-політ погляди Франка базуються не на класових а на загальнолюдських позиціях. Шлях до соціалізму – це народне відродження, роз-к нац. Свідомості, широка освітянська д-сть, а не диктатура пролетаріату і революція. Інші його погляди:

1) народ творить свою історію, вирішує свою долю

2) в прогресі науки і техніки вбачав провідний чинник майбут. істор.зрушень, у т.ч. виробничих та соціальних.

3) творчий пр-с (чи в худож. чи в наук. галузях) може і повинен бути предметом наукових досліджень

4) критично ставився до марксистської доктрини про матеріалістичне розуміння історії.

5) був прихильником індуктивного м-ду в пізнанні і відкидав діалектичний м-д.

6) скептично висловлювався про марксистський світогляд

7) “держ. соціалізм” вважав гальмом історик. прогресу.

8) в релігії вбачав реальну опору людства, нічим не замінну і в часи лихоліть і в мирну добу.

За межами можливого

1. Ціла історія нашої цивілізації, матеріальної і духової, се не що інше, як постепенне, систематичне і ненастанне відсування, відпалювання границь неможливого.

2. Основним елементом політичної незалежності нації є економічне питання – звільнення від економічного визиску.

3. Правлячий клас: хоче заробити на людській праці, він заробляє, потім помаєгає оточенню і цим розвиває суспільство – але це ілюзія. Бо клас є ненаситним і взагалі він творить зубожіння нації і нічого не робить для нації

4. «Будитель і маса»: інтелігенція і народ. Страждання як фатальна доля інтелігента-«будителя». Мойсей – життя будителя, який непобачить, як поктиться гомін волі. Сам Франко був інтелігентом будитилем.

5. Досягнення не економічних цілей а формування і впровадження Ідеалу – творення нації, а згодом держави, в процесі якого втрата матеріального визиску правлячою елітою.

6. Ми мусимо серцем почувати свій ідеал, мусимо розумом уяснювати собі його, мусимо вживати всіх сил і засобів, щоб наближуватись до нього, інакше він не буде існувати.

7. Втілення в життя ідеалу національної самостійності лежить поки що "поза межами можливого". Але впадати у відчай не варто.

8. Як же досягти того, щоб кожен не лише розумом, а й серцем, не тільки через знання, а й у вірі осягнув ідеал нації? Як досягти перетворення інертної в собі етнічної маси на самостійний і самодіяльний організм? У здійсненні цих завдань І.Франко вбачає справжнє покликання інтелігенції, а проблема «індивід і нація» набуває характеру питання «будитель і народ».