55. Соціально-філософська проблематика в Україні хіх-хх ст.

1. Олександр Опанасович Потебня (1835 — 1891 рр.)

1. Поняття «народ» є виразом певного вищого щаблю самостійного національно-культурного життя. Головною і обов'язковою ознакою єдності народу є його мова.

2. Мова є знаряддям національної свідомості, духовний розвиток нації нерозривно пов'язаний з розвитком її мовних здібностей.

3. Мови як «глибоко відмінні системи прийомів мислення» зумовлюють специфіку національного світосприйняття.

4. кожний народ, кожна нація вносять свій вклад до розвитку духовної культури людства, що відображає специфіка національної мови й зумовленого нею світосприйняття, яке відображається у різноманітних продуктах народної творчості.

5. Націоналізм, визначає такий світогляд, який вважає природною національну різноманітність людства.

6. Ідея національності» буде сприяти прогресові, якщо вона стверджує взаємоповагу й право народів на самостійне існування й розвиток. Якщо ж, спираючись на цю ідею, стверджують зверхність одного народу над іншим, «дане Богом» право однієї нації — панувати, а інших — підкорятися, то в цьому випадку «ідея національності» набуває відверто реакційного характеру.

2. Михайлові Петровичу Драгоманову (1841 — 1895 рр.)

1. Релігія і наука, віра й знання для нього — непримиренні протилежності. «Або астрономія, або Ісус Навін, або геологія, або Моісей, або фізика, або ходіння по водах, або фізіологія, або воскресіння мертвих, або порівняльна фізіологія і історія — або визнання відверто будь-якої релігійної системи- орієнтації або на науку, або на релігію.

2. Поступ є визначальною ознакою людської історії.

3. Прогрес історії, на його думку, є процесом, у якому беруть участь всі народи, й критерієм його є вищий рівень духовної культури і соціальної справедливості. Прогрес людства, вважає він, полягає в утвердженні ідеї невід'ємних прав людини.

4. Визнання індивіда (атома всіх соціумів) фундаментом соціального й міжнародного порядку.

5. Об'єднання індивідів — громади — своєрідні соціальні молекули, що в сукупності своїй утворюють макротіло людства.

6. Людство є лише сукупність націй.

7. Головне діло — поступ людини й громади, поступ політичний, соціальний і культурний, а національність є тільки грунт, форма й спосіб, тоді ми певні, що послужимо добробитові й просвіті нашого народу, а вкупі й його національності, охороні й зростові того, що в ній є доброго. 

8. Самопізнання вимагає передусім високого рівня розвитку національної самосвідомості й уміння утвердити своє право на існування серед інших народів. Саме тому завданням свідомої української інтелігенції, вважав він, є довести шляхом культурницької діяльності й освіти до свідомості народу, хто ми є, чого прагнемо.

56. Феноменологічний напрямок філософії хх століття.

1. Недосконалими є всі науки, у тому числі й точні. Філософія від інших наук через повну безсистемність.

2. Феноменологія: віднайти сутності для всіх наук, можна буде отримати абсолютно безумовне обґрунтування всіх наук, і особливо філософії. Це «Перша філософія» Арістотеля – сутність, основа всіх наук. Методологічна частина філософських міркувань і всіх можливих наук.

3. Спершу слід звернутися до речей, до того, що дане нам у нашій свідомості. Воно і є феномен.

4. Предмет феноменології: не даності, не факти, а сутності, що стоять за ними. За кожним фактом проглядає сутність, дещо типове, корінь ідентичності речей - ейдоси.

5. Дві групи наук: науки про факти та ейдетичні науки. Перші науки базуються на наступних.

6. Феноменологічна філософія: описова наука, бо описує типові модуси, через які феномени даються нашій свідомості, основа інших наук, «перша філософія».

7. Епохе(феноменологічна редукція): взяти в душки, слід виключити з розгляду зовнішній світ, теорії, погляди. Це означає, що питання відносно істинності чи помилковості наших суджень про світ ми залишаємо осторонь. Не береться у душки свідомість, наша суб’єктивність, адже вона завжди при нас.

8. Трансцендентальна редукція: винесення за дужки тих елементів свідомості, що пов’язані з психофізіологією. В результат: «чиста свідомість», яка вже не містить нічого емпіричного.

9. Ейдетична редукція: Чиста свідомість не зовсім безпредметна, у неї теж є “інтенціональність”. Проте об’єктом є дещо таке, що знаходиться у середині самої ж свідомості, що покладається нею. Це дещо – ідеальний предмет думки, сутність або ейдос. Істинне знання і є знанням сутностей (прикладом можуть бути логіка і математика).

Світ, який ми знаємо, конституюється свідомістю і свідомість надає смисл світу.