Енріко Беті (1890-1970)"Загальна теорія інтерпретації" (1967)

Вчення про процедури розуміння та інтерпретації текстів.

Розуміння для нього - це епістемологічна проблема.

Об'єктом розуміння виступають "значущі форми", за якими стоїть об'єктивований у них дух.

Розуміння тексту включає в себе наступні етапи: рекошітивний (узнавання), репродуктивний (відтворення) і нормативний (застосування). Розуміння містить інтерпретацію (першо-початкове віднайдення смислу), реіптерпретацію (уточнення смислу), дивергенцію (розмежування смислів) та конвергенцію (об'єднання раніше виокремлених смислів).

Правила інтерпретації: автономії об'єкта, згідно з яким об'єкт має іманентну логіку існування; відтворення об'єкта у цілісності його внутрішніх зв'язків; актуальності значення, згідно з яким реконструюване ціле повинно бути включене в інтелектуальний горизонт інтерпретатора.

Захист історичного пізнання віл свавілля "суб'єктивності".

М. Гайдегер

Розуміння - це первинна буттєва характеристика самого життя людини.

Розуміння передує людській активності, як її передрозуміння.

Передрозуміння - традиція. За власною суттю, традиція - це збереження того, що є, збереження, що існуватиме за будь-яких історичних змін.

Носієм традицій розуміння є мова.

Мова має своєрідне самостійне буття стосовно окремої людини, яка належить до певного мовного кола.

Мова - особлива реальність, всередині якої людина себе застає і зростає - "храм буття".

В стихії мови здійснюється як розуміння людиною світу, і саморозуміння, і розуміння один одного.

Завдяки мові світ є світом-тут-буття. Коло розуміння описує онтологічний момент розуміння.

Філософська парадигма марксизму: основні ідеї, концепти та їх соціально-політичні наслідки.

Соціально-субстанційну концепцію людини репрезентує марксистська філософія, головні ідеї якої виклав К. Маркс у ранніх працях — "Економічно-філософські рукописи 1844 року" та "Тези про Фейєрбаха».

Згідно з К. Марксом. Людина - це природна істота, наділена природними життєвими силами у вигляді задатків та потягів іспецифічним способом існування людини є діяльність.

Діяльність - це процес опрацювання людьми природи та людей. Діяльність завжди є свідомою та доцільною. Раціонально сформульована мета є тією ідеальною спонукою, що докорінно відрізняє діяльність від інстинктивної поведінки тварин. Мета діяльності містить у собі як кінцевий результат, так і шляхи його досягнення. Відповідно до поставленої мети марксизм структурує діяльність на предметно-практичну, духовно-практичну та теоретичну.

Предметно-практична діяльність є не лише способом буття людини, а й способом її соціального становлення. Отже, природу людини марксизм інтерпретує водночас як біологічну й соціальну. Людина генетично пов'язана з іншими формами життя, але завдяки праці виділилася з природи, має дар мови й самосвідомість, а тому є суб'єктом суспільно-історичного процесу. марксизм акцентує увагу на її соціальності. Практичне освоєння світу є самоствердженням людини як свідомої родової істоти, тобто такої істоти, яка ставиться до роду як до своєї власної сутності або до себе як до родової істоти.Сутність людини наперед визначена панівним способом виробництва матеріальних благ та соціально-політичними й духовними зв'язками, які ним зумовлені.

Комунізм - це суспільство, в якому людина вперше стверджує себе як усебічно розвинену особу. Проте комунізм не реальна мета, а суспільний ідеал. Згідно з марксизмом, капіталізм неможливо реформувати, а тому єдиним способом його повалення є насильницька пролетарська революція. На думку К. Попера, марксизм є кепським поводирем у майбутнє . Справді, соціалістична революція, як шлях досягнення комуністичного ідеалу, на практиці обертається способом дегуманізації суспільства. Соціалістична революція та будівництво соціалізму в колишньому СРСР наочно підтвердили безперспективність цього шляху.

Марксизм вбачає сенс життя людини в служінні комуністичному ідеалу, а його життєве втілення має виражатися у самовідданій праці в ім'я ідеї. Людина в цій концепції втрачає самоцінність, оскільки цінним оголошено суспільство в цілому, в його історичному поступі до позамежової ідеї.Абсолютизує роль соціально-культурного оточення у формуванні особи й водночас недооцінює вплив природно-біологічних та психічних чинників на глибинну сутність людини.