Е. Сміт «Національна ідентичність»

Нація – це велика, вертикально інтегрована і територіальна мобільна група зі спільними громадянськими правами і почуттям колективності, а також з однією чи кількома спільними характеристиками, які відрізняють її членів від членів подібних груп, котрі можуть бути їхніми союзниками чи противниками.

Ознаки нації: територія, вертикальна інтегрованість, громадянські права, національна ідентичність, що постає через почуття колективності, а також наявність інших подібних за сутнісними ознаками, але відмінними за характеристиками соціальними спільнотами, на основі чого і формується національна ідентичність.

Світоглядні ідеї т. Шевченка і п. Куліша.

Шевченко (1814 – 1861 рр.)

Антропоцентризм: сприйняття навколишнього світу природи, історії й культури крізь призму переживань, бажань, потреб і прагнень людської особистості.

«Філософія трагедії»: філософське світосприйняття Т. Шевченка. Вираз душі страждальця, вираз усвідомлення ним трагедії як власної долі. Прийняття трагедії буття рідного народу, України. 

Світ українського села і світ козаччини: світ козацтва - українське минуле. Світ села - позачасовий.

Світ села — це світ сакрального ідеалу: село! і серце одпочине. Сам Бог витає над селом. З іншого боку Світ села, світ України — це світ, в своїй основі дисгармонійний, конфліктний.

Україна: край, сповнений суперечностей: латану свитину з каліки знімають, з шкурою знімають, бо нічим обуть княжат недорослих, кайданами міняються, правдою торгують і господа зневажають. Земля України має книгу історії, яку треба прочитати, не дурячи самих себе. - українській історії нема і не могло бути «золотого віку», оскільки історія є неперервною – Світ козацтва не золотий вік а минуле. Відчуття прокляття, злої долі, що нависла над Україною. Вона, з одного боку, є результатом дії зовнішніх ворогів, а з іншого — фальшивих і злих синів власної країни.

Воля: необхідне звільнення від закріпачення людини людиною, від національної і політичної залежності. Проблемою є шлях закріпачення. З одного боку поет часто згадує про кров ворогів і їх дітей, з іншого погано розказує і про гайдамак - не як народне свято, а антисвято. Кругом пекло! Гайдамаки по пеклу гуляють!

Бог: Якщо Бог є, то люди повинні бути рівні з ним як вільні істоти. «глас» поета є «глас Божий». Бог не владика над рабами, а живе у душі вільних.

Куліш (1819 — 1897 рр.)

Проблема національної культури. Місію всього свого життя він вбачав в піднесенні українського народу до національного самоусвідомлення.

Людина уявляється як осереддя постійної боротьби, що веде між собою «людина внутрішня», «глибина душевна» і «зовнішнє», поверхневе в людині.

В глибині душі людської здійснюється спілкування людини з Богом: Бог говорить нам через наше серце.

Бог скарбами збагатив чоловічу душу, нам хочеться в чужі душі входити і благодатні скарби на скарби міняти.

Акт по збагаченню пам'яті народу знанням його історичного минулого є через те актом «воскресіння мертвих», «нового воскресіння», в результаті якого «із мертвих встане Україна».

Проблема мови: Протягом всієї історії України в Україні існували дві мови — мова зовнішня, чужа, мова, що здатна була промовляти лише до розуму, а не до серця, і мова, яку зберігав народ, яка відповідала природі його і єдина здатна була виразити найпотаємніші рухи душі.

Справжнім охоронцем українського народного духу є селянин, хуторянин. Його не вдосконалила сучасна освіченість. Він нічого не бачив, крім свого села. Він не знає грамоти. Але в усіх його поняттях і діях, від погляду на самого себе до поводження з сусідами, вражає нас саме якась велич, в якій відчуваєш природне благородство натури людської.

З цього ж погляду Куліш протиставляє рідну Україну чужій йому Європі — як осередку, де процвітає культура міста, де «людина передусім — міщанин», де панує егоїзм і де багатство протистоїть бідності.