Філософія Києво-Могилянської академії та її роль у розвитку української філософії і культури.

Заснована Петром Могилою 1632 р. (С. Яворський, Т. Прокопович, I. Гізель, й. Кононович-Горбацький, Г. Щербицький)

Усвідомлюючи, що католицизм на Заході поставив собі на службу всі гуманiтарнi науки — мову, літературу, iсторiю, фiлософiю, Петро Могила прагне піднести роль української православної церкви на щабель рівний опоненту. Обґрунтовували право української церкви на суверенне існування. Це сприяло розвиткові національної самосвiдомостi українського народу, була стимулом поступу культури й освіти в Україні.

Філософський курс три частини: Логіка (форми людського мислення); Фізика(матерія, форма, природа, мистецтво). Метафізика.

Перший етап (до кінця ХVII ст.) розмежування фiлософiї i теології, поступовою переорiєнтацiєю від богопiзнання на пізнання природи і людини, усвідомленням самостійної цiнностi природи і необхiдностi пізнання її законів.

Другий (перша половину ХVIII ст.) зростає увага до проблем гносеології, до рацiоналiстичної та емпіричної методології. Фiлософiя розумується як наука, заснована на iстиному вiрогiдному пiзнаннi, що здійснюється за допомогою єдиного методу. Cамодостатність природи, стосовно якої роль Бога обмежується функцією творця або першопричини.

Матерія осмислюється через виокремлення субстанції як самобуття, визначеної сутності, що існує в собі i сама по собі.

Вчення про метод. Як правило, у курсах логіки аналізувались синтетичний (індуктивний) та аналітичний (дедуктивний) методи.

Людина мислиться як «мікрокосм» у «макрокосмосі» Всесвіті. Сутнісною основою людини є мислення. Це зумовлює виняткове місце людини у Всесвiтi, що споріднює її з самим Богом.

Структура людської душі: вегетативна, тваринна, людська i божественна. Ці складники можуть існувати i у злагоді, i у ворожнечі одна до одної.

Свобідна воля: здатність вибирати, що стосується мети. А це передбачало вiдповiдальнiсть людини за власну долю i за свої вчинки, не тільки перед Богом, а й тут, на землі, — перед собою i суспільством.

Воля не є вільною від розуму, вона втілює «практичні» рішення розуму. Розум сприймає об’єкт чи факт, аналізує його, робить висновки i пропонує волі програму здійснення вчинку. Але ситуації часто-густо бувають неоднозначними, i тому розум пропонує волі рiзнi варіанти рішення, оцінюючи їх з огляду блага для людини.

Проблема сенсу життя: йдеться про «фізичну» i «моральну» мету людини. «Фізичною» метою є досягнення блаженства, що полягає у «ясному баченні Бога». Це вважається найвищою досконалістю людини. «Моральна» мета пов’язана з земним життям i реалізується через досягнення блага у реальному бутті. Загалом благом вважається все, що стало для людини бажаним.

Філософія як аксіологія. Визначення вартостей, їх функції, класифікація.

Філософія як аксіологія

Аксіологія - це вчення про вартості, про сутність, структуру та закономірності функціонування духовних вартостей, онтологiя людського буття, оскiльки змiстом життя людини є її оцiнки i значення речей, явищ навколишнього свiту, тобто вартостi.

Саме існування людини - це безмежне оцінювання, визнання або невизнання вартостей.

Віддавна у філософії ставили мету пізнати суть добра, зла, краси, досконалості, любові, справедливості. Внаслідок розгляду духовних вартостей у філософії утворилися окремі концептуальні напрямки. Зокрема, в аксіології виокремлюють такі ділянки, як: етика, естетика, філософія культури, філософська антропологія, філософія релігії.