Тема 9. Основні етапи розвитку вчень про державу і право в Росії

1.Державно-правові вчення періоду утворення феодальної централізованої держави.

2. Політико-правова ідеологія в Росії у ХVШ – першій половині ХІХ ст.:

Ф. Прокопович, В. Татищев, М. Щербатов, І. Посошков; Я. Козельський, О. Радищев; С. Десницький, М. Сперанський, П. Пестель та М. Муравйов.

3. Основні напрями політико-правових вчень в Росії у другій пол. ХІХ ст.: К. Побєдоносцев, К. Леонтьєв, М. Катков, А. Градовський, Б.Чичерін В. Соловйов О.Герцен, М.Чернишевський, М. Бакунін.

4. Концепції держави і права в Росії наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.: М. Ковалевський, П. Новгородцев, С. Котляревський, С. Муромцев.

Процес формування середньовічної феодальної держави на території теперішньої Росії сягає часів Київської Русі, коли вже фактично на її руїнах у XII ст. виникає Володимиро-Суздальське князівство і Новгородська феодальна республіка. В часи закладання підвалин Московського князівства історична ситуація у Верхньому Поволжі сприяла зміцненню тут сильної централізованої влади. Класична модель східної деспотії, яка спирається на військово-бюрократичний прошарок, сформувалась в Московії за часів правління Івана IV (Грозного), який віддав перевагу абсолютній владі перед іншими формами. Азіатсько-самодержавні тенденції стають домінуючими в державному устрої. Формується тип самодержавної влади як абсолютно ні від кого не залежної і суверенної. І те, що правитель певною мірою долучав до влади інших феодалів, - це трактувалось як вияв його милості, а не як обов'язок. Ідеологічним підґрунтям Московської державності стає політична кон­цепція псковського ченця Філофея (XVI ст.) "Москва - третій Рим". Вона започаткувала тенденцію до проголошення Московії єдиним у світі православним царством, якому властива світова історична місія.

Прибічником ідеї централізованої монархії з сильною зовнішньою по­літикою був ідеолог дворянства, письменник-публіцист Іван Пересвєтов (XVI ст.). Свої проекти державних реформ він виклав у "Малій чолобитній" і "Великій чолобитній," основні ідеї яких зводились до встановлення і змі­цнення самодержавної влади, нейтралізації опозиційного боярства, скасу­вання намісництв. Політико-правова концепція російського дипломата Афанасія Ордіна-Нащокіна (1606 - 1680) обґрунтовувала ідею "освіченої монархії" як єдиної форми правлін­ня, здатної забезпечити "загальне благо" для всіх людей країни. Серед перших ідеологів "освіченої монархії" був і чернець Симеон Полоцький (1629 - 1680). Будучи фаталістом за своїми поглядами, він вважав природною соціальну нерівність у суспільстві. Долю людини, за його вченням, визначено наперед, і кожен повинен з цим змиритись. Це повинні розуміти державні діячі і піклуватись про своїх підлеглих, не дово­дити їх до зубожіння і відчаю.

Серед авторів концепцій, спрямованих на утвердження авторитету са­модержавної влади був український і російський письменник, церковний діяч Феофан Прокопович (1681-1736). Абсолютна монархія була суспільно-політичним ідеалом Івана Посошкова (1652-1726). Мислитель був прибічником сильної централізованої абсолютної вла­ди монарха, яка єдина здатна проводити тверду політику на шляху до все-загального блага. Він порівнював владу царя із владою Бога - вона є такою ж неподільною, необмеженою і надзаконною. Інші форми правління Посо­шков вважав недосконалими. Він піддав критиці обмежену монархію, яка сковувала можливості правителя. Головним змістом вчення мислителя є ідея тоталітарної держави. У своєму проекті державних перетворень, спрямованих на зміцнення абсолю­тизму, мислитель пропонував цареві чітко визначити права та обов'язки кожного стану суспільства. Досліджуючи походження та сутність держави та права Василь Татищев (1686 - 1750) запропонував своєрідну політико-правову концепцію. Держава розглядалась ним як суспільна угода між розумними людьми за­ради власної безпеки і взаємної вигоди. Держава виникає об'єктивно в про­цесі еволюції від шлюбу, договору між батьками і дітьми до угоди між па­нами і слугами. Надалі сім'я розростається в общини, а общини об'єднуються в державу на чолі з монархом. У своїй праці "Історія Російська" Татищев розмірковував та­кож про форми правління, поділяючи їх на правильні, неправильні і змішані.

Консервативно-аристократич­ний напрям політико-правової думки виник як реакція на свавілля імператриці Катерини. Він був викликаний зрос­танням ролі дворянського бюрократизму і побоюванням старого родового дворянства за свої привілеї і майно. Найвиразнішою постаттю цієї течії був російський історик, публіцист, князь Михайло Щербатов (1733-1790). Захищаючи тогочасні феодальні відносини, він вбачав у державі чітку станову організацію, головне місце в якій відводилось дворянству. Мислитель був прихильником монархічної форми правління, при якій при правителеві під його наглядом функціонувала б верховна рада - дорад­чий аристократичний орган дворянства.

Найпослідовнішим представником течії, на яку значно вплинула ідеологія Просвітництва, був професор права Мос­ковського університету, українець за походженням Семен Десницький (1740-1789) - автор новітньої теорії держави і права. Він зробив значний внесок у розвиток права, сприяв остаточному перетворенню російської юриспруденції в науку та навчальну дисципліну. У його вченні знаходимо струнку систему походження держави. Історію людства він поділяв на чотири стадії: первісний стан, у якому відсутня сім'я, а жінки повніс­тю знаходились під владою чоловіків. Основним засобом до життя були про­мисли і збирання плодів. Поняття власності і накопичення багатств відсутнє; на другій стадії люди починають впорядковувати свої заняття, у людей виникають перші уявлення про колек­тивну власність - доба скотарства; хліборобська - характеризується зростанням ролі жін­ки у домашньому господарстві, фор­мується уявлення про приватну власність, сім'я відгороджується від ін­ших сімей; комерційна - завдяки об'єднанню сімей виникає держава, остаточно сформувалося поняття приватної влас­ності, відносини між людьми почали регулюватись законом.

Десницький пропонував реформувати державу, її політичні інститути та правову систему. Для боротьби із таким невід'ємним від Росії явищем, як свавілля, вчений відособлює один від од­ного найважливіші державні органи і владу - законодавчу, судову та кара­льну, поставивши їх у рамки закону. Це в кінцевому результаті обмежувало владу монарха і гарантувало природні права суспільних верств. Владу пра­вителя обмежуватиме і закон, який матиме зверхність у всьому суспільстві.

На відміну від Десницького, який відкидав договірну теорію поход­ження держави, її прихильником серед представників російської держав­но-правової теорії був Олександр Радіщев (1749-1802). В основі виникнення держави він вбачав приватну власність, яку по­винна в першу чергу охороняти держава. У своїй державно-правовій кон­цепції мислитель викладав думки щодо законодавчого обмеження монархії, піддавав критиці абсолютизм, який базується на свавіллі і порушує приро­дні права людини.

Одним із перших представників ліберальної інтелігенції, які запропонували здійснити незначні буржуазно орієнтовані державні реформи, був державний діяч, граф Михайло Сперанський (1772-1839). Форми правління, у яких були б гарантовані політична і громадянсь­ка свободи, можуть бути створені спільною волею народу. Вихід із деспотичного стану Сперанський пов'язував із "істинною монархією ", створеною з допомогою реформ "зверху". Така форма правління повинна базуватися на цілому ряді буржуазних юридичних принципів: законності, поділу влади, особистої сво­боди.

Ідеологом республіканізму був Павло Пестель (1793-1826). Свою держа­вно-правову концепцію він висловив у праці "Руська правда", а детальний про­ект майбутнього держави- у творі "Конституція. Державний заповіт". Монархічну форму державності Росії мислитель вважав не­ефективною, консервативною, яка сковує особистість, обмежує права наро­ду. Ідеологом обмеженої монархії був декабрист Микита Муравйов (1796-1843). Подібно до Пестеля він вважав існуючу форму правління за­старілою, пропонував скасувати кріпосне право і звільнити особу від тенет феодального права. Однак Муравйов відстоював федеративний устрій краї­ни, пропонував визначити права суб'єктів федерації, запровадити демокра­тичну виборчу систему, здійснити реформу правової структури. Будучи прихильником ідеї на­родного суверенітету, він вважав єдиним джерелом влади в державі народ.

Ідеологом російського анархізму був Михайло Бакунін. У своїх пра­цях "Держава і анархія", "Феодалізм, соціалізм і антитеологізм" він зазна­чав, що жодна форма держави, ніякий тип правління не має права на існу­вання, оскільки вони обмежують, пригнічують людину, нав'язують їй свою волю. Тому єдиним способом для порятунку суспільства від неволі є зруй­нування держави. Державу та її владні структури має заступити громада, утворена на за­садах добровільності, колективізму і самоуправління.

Помітною постаттю серед учених був викладач природного права Санкт-Петербурзького університету Олександр Куніцин. Будучи прихильником вчення І. Канта, він розглядав право як частину моральної філософії:

• природне право випливає з природи людського розуму. Це є не що інше, як "моральне" вчення;

• основою позитивних законів є свавілля законодавців;

• природне право мислитель поділяв на "право чисте" (тобто природні права, які належать самій людині) і "право прикладне", яке полягає у пристосуванні "чистого права" до людських стосунків;

• мислитель послідовно проводив думку, що запорукою створення досконалих і справедливих позитивних законів є пізнання сутності природного права.

Державно-правове вчення Олександра Куніцина знайшло віддзеркалення у правовій концепції Володимира Соловйова, яка теж була пов'я­зана з вченням про моральність.

Правова концепція Бориса Чичеріна (1828 - 1904) передбачала дещо інший підхід у з'ясуванні сутності права. Відомий вчений - історик і юрист він був автором п'ятитомної "Історії політичних вчень", низки інших фундаментальних праць в галузі державознавства і філософії права. Вчення про державу Чичеріна базувалось на гегельянському тракту­ванні держави як головного рушія і творця історії. Держава - це показник найвищого рівня розвитку людства, втілення моральності, духовності, єдності території, народу і верховної влади.

Детальний аналіз державності у різних її формах і проявах зроблений у творчому доробку професора кафедри цивільного права Московського уні­верситету Костянтина Побєдоносцева (1821-1907). Вчений виділяв три історичні форми держави: а) древнє наро­довладдя; б) монархія; в) повторне народовладдя (сучасна демократія).

Важливим кроком у з'ясуванні сутності права як рівноваги індивідуа­льної свободи та загального блага була державно-правова концепція Павла Новгородцева. На відміну від своїх сучасників ( і багатьох сьогоднішніх дослідни­ків), Новгородцев не вважав правову державу вінцем історії чи останнім ідеалом суспільного буття і моральних відносин. На думку мислителя, право неможливе без рівності і свободи.