Змістовний модуль № 2. Тема 7. Вчення про державу і право в Західній Європі кінця хvііі – середини хіх століть

Самостійна робота

Державно-правові погляди І. Канта та Г. Гегеля; історична школа права: Г. Гуго, Ф. Савіньї, Г. Пухта .

Індивідуальна робота

Розкрийте основні напрямки західноєвропейської державно-правової думки (кін. ХVIII - cер. ХІХ ст.ст.).

Семінар

1. Державно-правова ідеологія консерватизму: теоретична концепція Ж. М. де Местра, Л. Г. Бональда, К. Л. Галлера та Е. Берка.

2. Особливості становлення політичної та правової думки в Німеччині:

А) природне право і держава у працях с. Пуфендорфа; б) держава і право у баченні в. Фон Гумбольдта.

3. Політичне і правове вчення І. Канта.

4. Теоретична концепція права і “замкненої торгової держави “ Й.-Г. Фіхте.

5. Вчення про державу і право Г. Гегеля.

6. Історична школа права: Г. Гуго,Ф. Савіньї, Г. Пухта .

7. Характеристика державно-правових вчень буржуазного лібералізму:

а) англійський лібералізм: теорія улітаризму І. Бентама; політико-правові погляди Дж. Мілля (анл. лібералізм: про свободу).

б) французький лібералізм: Б. Констан, А. де Токвіля;

в) філософський і юридичний позитивізм: О. Конт, Дж. Остіна.

Література:

Основна: 38, 51, 52, 57, 64, 85, 133, 134.

Додаткова: 1, 11,13, 24, 25, 53, 59, 87,88, 92, 108, 109.

У процесі опрацювання даної теми потрібно звернути увагу на те, що особливості політико-правових вчень у Німеччині в даний період визначалися, по-перше, впливом Просвітництва і Французької революції, по-друге, специфікою державно-правового розвитку Німеччини, яка до початку ХІХ ст. Залишалася роздробленою напівфеодальною державою, але, у той самий час, країною віротерпимості і релігійної свободи. І що Велика Французька революція пережила в Німеччині «друге видання» у вигляді революції у філософії. Родоначальники німецької класичної філософії - Кант і Гегель - представляють собою ліберальний і консервативний варіанти реакції на політико-правові наслідки революції у Франції.

Слід запам’ятати, що німецькі мислителі, як правило, були прихильниками сильної державної влади, пов’язуючи із нею надії на об’єднання країни і здійснення назрілих соціально-політичних реформ. Так лозунг Р. Ієрінга „Сила, порядок, єдність” цілком доречні для представників навіть протилежних течій в німецькій політико-правовій думці (досить значне місце у їхній творчості займали проблеми правової держави).

Релігійний плюралізм у Німеччині став сприятливим підґрунтям для повної секуляризації політико-правової думки і формування нового безрелігійного ідеалу держави і права, який вар’їрував від абсолюту морального закону людської особистості у Канта до культу правової держави у Гегеля, від насолодження боротьбою за право у Ієрінга до ідеалізації старовинного права у юристів історичної школи. Для всіх німецьких теоретиків права характерна глибока повага до закону і законності.

Тема 8. Основні напрями політико-правової думки другої половини хіх – хх століть

Самостійна робота

Політико-правові концепції марксизму, соціал-демократів, анархізму, юридичного позитивізму, соціологічної юриспруденції: їх порівняльна характеристика у вигляді таблиці.

Семінар

1.Політичні вчення :

а) ліберальні вчення про державу і право:

- соціологічне обгрунтування природи і функцій держави і права (соціал-дарвінізм) Р. фон Ієрінга (1818-1892);

- теорія про правове самообмеження держави Г. Єллінека (1851-1911 р.);

- органічна теорія держави і права Герберта Спенсера (1820-1903);

б) анархізм про державу і право: П. Прудон (1809-1865), М. Штірнер (1806-1856), М.Бакунін (1814-1876) , Н. Махно (1889-1934) ;

в) політичні і правові погляди представників утопічного соціалізму першої половини XIX ст.: проблеми держави й права в творчості Сен-Симона, Ш.Фур’є Р.Оуена;

г) комуністична державно-правова ідеологія: а) питання походження, сутності і розвитку держави і права в працях К. Маркса І Ф.Енгельса; розвиток марксистської державно-правової ідеології в другій половині XIX ст; б) ленінський етап розвитку марксистського вчення про державу і право;

д) теорія солідаризму Леона Дюгі (1859-1928);

е) неолібералізм (Дж. Кейнс (1883-1946)) і консерватизм (Ф. фон Хайєк (1899-1992)) у вченнях про державу;

є) концепція плюралістичної демократії (Гарольд Ласкі (1893-1950), Моріс Оріу (1856-1929), Моріс Дюверже (1917-?), Карл Поппер (1902-1994), Раймон Арон (1905-1983), Роберт Даль (1915-?).).

ж) концепції соціальної держави і політики загального благоденства (“держави загального блага”) Дж. Мюрдаля, Мішеля Кроз’є ;

з) позитивістська державно-правова теорія Р. фон Ієрінга (1818-1892);

і) органічна теорія держави і права Герберта Спенсера (1820-1903); теорія насилля Людвіга Гумпловича (1838-1909);

й) теорія еліт: людина, право, держава у вченні Ф.Ніцше (1844-1900); державно-правове вчення елітаризму Вільфредо Парето (1848-1923), Гаетано Моска (1858-!941), Роберт Міхельс (1876-1936)

2. Правові теорії :

1) соціологічні теорії права: а) теорія „вільного права” Євгенія Ерліха (1862-1922); б) прагматична юриспруденція (гарвардська школа права і права “реалістів” Роско Паунда (1870-1964);

2) реалістична теорія права : Карл Ллевелін (1893—1962), Джером Френк (1889—1957);

3) юридичний позитивізм: а) нормативна теорія Ганса Кельзена (1881-1973); б) лінгвістична теорія права Хьюберта Харта (1907—1992 р.);

4) теорії природного права: а) неотомізм -– модернізована офіційна доктрина католицизму (Ж. Дабен, В. Катрайн, Ж. Марітен (1882-1973)); б) феноменологічна теорія права Едмунда Гуссерля (1859-1938); в) екзистенціалізм Е. Фехнера, В. Майгофера; г) герменевтична теорія права А. Кауфмана, В. Гассемера, Р. Штаммлера (1856-1938), Лон Фуллера, Рональд Дворкіна, Джона Роулса і Джона Фінніса.

Література:

Основна: 38, 51, 52, 57, 64, 85, 133, 134.

Додаткова: 1, 5,7, 9, 8,13, 22, 33, 43, 44, 81, 82, 85,103, 107,118, 123,124, 125,135,137.

У процесі опрацювання даної теми потрібно звернути увагу на те, що для сучасної політичної науки характерно величезне різноманіття течій і поглядів, формаційний і цивілізаційні підходи до вивчення держави, різні оцінки сутності і перспектив розвитку держави (правда велика кількість персоналій видних політологів і державознавців роблять важким всебічне висвітлення розвитку політичної науки у ХХ ст.).

Але потрібно запам’ятати, що саме у ХХ ст. Розроблені і навіть утілені у життя самі різноманітні політичні ідеї (наприклад, моделі тоталітарної держави, партійної держави), але найбільш перспективними і історично виправданими виявилися ті із них, які відповідали загальноєвропейській політичній традиції, а саме - тенденції до перетворення держави-чудовиська, держави-Левіафана в народно-правову державу.

Такі у першу чергу, концепції плюралістичної демократії і ліберальні концепції. Однак і елітарні і досить близькі до них технократичні доктрини не заперечують демократичних цінностей. У цьому розумінні ХХ ст. Можна назвати часом утвердження ідеї правової демократичної державності.