Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Корекційні програми.doc
Скачиваний:
7
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
3 Мб
Скачать
☆

Тематичний план

№

Назва теми програми

Тривалість

1.

Теоретичні аспекти суїциду

2.

Психологічна діагностика суїцидальних тенденцій

10 год.

3.

Шляхи надання психологічної допомоги підліткам з аутоагресивною поведінкою

- надання індивідуальних консультацій (учням;

батькам та педпрацівникам за наданими рекомендаціями).

14,0 год.

10,0 год.

5,0 год

4.

Основні стратегії допомоги

- Напрямки профілактики суїцидальних тенденцій;

- Система роботи з профілактики підліткового суїциду;

- Семінар-практикум для педагогічного колективу «Профілактика суїцидальної поведінки учнів» (може аналогічно використовуватись у роботі з батьками)

2,0 год.

Всього

41,0 год.

Теоретичні аспекти суїциду

Вперше увагу суїцидам із наукової точки зору приділив французький соціолог Еміль Дюркгайм, якого вважають засновником суїцидології. У своїй праці «Самогубство» (1897) він довів, що навіть такий вчинок, як самогубство, який, на перший погляд видається зумовленим лише особистими чинниками, насправді є соціальним фактом — продуктом тих значень, очікувань і угод, які виникають у процесі спілкування людей між собою. Соціолог вказав на те, що індивіди, які мають потужнішу сітку соціальних зв'язків є менше схильними до самогубств, ніж індивіди, які слабо пов'язані з життям груп (атеїсти частіше вдаються до суїциду, ніж віруючі люди, самотні — частіше, ніж сімейні, військові — частіше ніж цивільні, а під час мирного часу — частіше, ніж під час воєн і революцій). Виходить самогубство є характернішим для представників одних соціальних груп, аніж для вихідців із інших соціумів, а відтак — воно є явищем соціальним. Тобто, якщо вчинками людини керує її свідомість, а це свідчить, що значною мірою вона належить не самому індивіду, а соціальному цілому, частиною якого вона є.

Величезний статистичний матеріал дозволив ученому дійти висновку: «Склад індивідів, які утворюють певне суспільство, з року в рік змінюється, а кількість самогубств, однак, залишається постійним до того часу, доки не зміниться саме суспільство». З того часу багато держав навіть засекретили статистику самогубств як стратегічну інформацію, яка показує ступінь згуртованості нації .

При дослідженні самогубств Е.Дюркгайм виділяв також таке понятті як анóмія - відчуття дезінтеграції, власної непотрібності, яке виникає в індивіда при швидкій зміні суспільної ситуації та при послабленні соціальних зв'язків. Воно призводить до виникнення відхилень та соціальної девіації.

За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, серед населення віком від 15 до 44 років самогубство є одним з трьох головних причин смертності. Щороку у світі близько мільйона людей покінчують життя самогубством, тобто одна людина кожні 40 секунд.

Щодо суспільних категорій, які найбільш схильні до скоєння подібних вчинків, то найвищий показник самогубств відзначається серед психічно хворих, хронічних алкоголіків, наркоманів, інвалідів. До групи ризику можна також віднести літніх людей, засуджених, а також дітей і підлітків.

Кількість самогубств, скоєних дітьми, збільшується, а вік самогубців зменшується. Особливо вразливою до соціальних негараздів у суспільстві є молодь. Про це свідчить і значне зростання кількості самогубств серед молодих людей: за період 1991—1994 р. кількість самогубств в Україні серед молоді зросла вдвічі. Основні їх причини лежать у сфері соціальній, соціально-психологічній, що окреслює втрату соціальних зв'язків, депресію, фрустрацію, алкоголізм, наркоманію, невдачі у навчанні, конфлікти із родичами, однолітками, страх перед майбутнім, самотність, розчарування у коханні, втратою сенсу життя і професійних перспектив, хронічною відсутністю грошей і роботи тощо. Тому нинішні молоді громадяни, на відміну від старшого покоління, поставлені подвійно в екстремальні умови, вихід з яких може бути непередбачуваним і неконтрольованим.

За даними центру досліджень дитинства Українського НДІ, у 27% дітей віком від 10 до 17 років час від часу з'являються суїцидальні думки. Крім того, більшість дитячих самогубств пов'язана не з психічними захворюваннями, як здається на перший погляд, а з недоліками морального виховання. До важливих чинників суїцидальності неповнолітніх можна віднести ще й такі: втрата батьківської любові, нерозділене кохання, розлучення батьків, що породжує відчай, образу, ревнощі, вражене самолюбство, приниження, знущання, вагітність, які породжують відчай, страх, тривогу, при нестійкій, ще не повністю сформованій психіці.

Суїцидальні тенденції або суїцидальна поведінка - це думки про самогубство, бажання і наміри вбити себе, суїцидальні мотиви, відповідні емоційні переживання (туга, безнадія, тривога, почуття провини), а також конкретні вчинки, спрямовані на заподіяння собі смерті. Внутрішніми формами суїцидальної поведінки є:

Суїцидальні думки – міркування суб’єкта про відсутність цінності і сенсу життя, обґрунтування доцільності власної смерті, обмірковування способів і засобів самогубства.

Суїцидальні задуми – мисленнєві операції, в яких формується суїцидальний намір, обирається спосіб, визначаються засоби, час скоєння самогубства.

Суїцидальний намір – утворений із задумів і вольового рішення мотиваційний феномен, який пов’язує внутрішньо-психічну і зовнішньо-дієву складові вчинку самогубства.

Зовнішніми формами суїцидальної поведінки є:

Завершений суїцид – цілеспрямований вчинок самогубства, який мав летальний фінал.

Суїцидальна спроба (парасуїцид) – цілеспрямоване оперування засобами самогубства, яке внаслідок певних обставин не завершується смертю.

У цілому суїцидальна поведінка – це різні форми активності, які є деструктивним способом вирішення особистісних проблем в умовах конфліктної ситуації. Змістом суїцидальної кризи виступає гострий емоційний стан, який виникає в критичній ситуації зіткнення особистості з перешкодами на шляху задоволення її найважливіших життєвих потреб.

Суїцидальна поведінка завжди полімотивована. І це передбачає ієрархію мотивів. В.А.Тихоненко пропонує 5 типів суїцидальної поведінки, тобто це типи провідних мотивів:

  • заклик – основним сенсом є звернення на себе уваги оточуючих;

  • протест – активна реакція проти ситуації, що склалася;

  • парасуїцидальна пауза – необхідність дати собі хоч короткий відпочинок у ситуації конфлікту («Хотілося б заснути і довго-довго не прокидатися»);

  • уникнення страждання – необхідність «виключення» з важкої ситуації, психалгія (звільнення від болю);

  • самопокарання – потреба таким чином спокутувати провину, покарати себе як винного, злочинця.

Серед мотивів, які пояснюють спроби самогубства, підлітки й експерти-психологи вказують на різні спонуки в такий спосіб вплинути на інших людей:

  • «дати зрозуміти людині, у якому ти розпачі» – близько 40%;

  • «змусити шкодувати людину, що погано до тебе ставилася» – близько 30%;

  • «показати, як ти любиш іншого» і «з'ясувати, чи любить справді тебе інший» – 25%;

  • «вплинути, щоб інший змінив своє рішення» – 25%;

  • «заклик, щоб прийшла допомога від іншого» – 18%.

Крім того, виявлено, що 63% від всього підліткового суїциду здійснюється дітьми, що ростуть без батьків.

Підлітки, які проявили небажання жити, мають вищий інтелектуальний рівень розвитку. Щодо успішності в навчанні, серед усіх представників «групи ризику» – «нещасливі», «самотні», «ті, що втрачають бажання жити» – більше підлітків, які навчаються на «задовільно», ніж у групі «благополучних». У підгрупі «депресивних» більше тих, хто вчиться на «добре» і «відмінно».

Видатний російський психіатр і патопсихолог А.Є.Лічко пропонує таку класифікацію суїцидальної поведінки:

1. Демонстративна суїцидальна поведінка. Це розігрування театральних сцен із зображенням спроб самогубства без усякого наміру справді покінчити із собою, іноді з розрахунком, що вчасно врятують. Усі дії починаються з метою залучити чи повернути втрачену до себе увагу, розжалобити, викликати співчуття, позбутися від неприємностей, що загрожують, чи, нарешті, щоб покарати кривдника, звернувши на нього обурення оточуючих, чи завдавати йому серйозних неприємностей.

2. Афективна суїцидальна поведінка. Сюди відносяться суїцидальні спроби, здійснені на висоті афекту, який триває лише хвилини, але іноді через напруженість ситуації може розтягуватися на години. У певний момент тут виникає думка піти з життя чи припускається така можливість. Зрештою, істинний замах на самогубство може відбуватися також на висоті афективної реакції.

3. Істинна суїцидальна поведінка. Тут має місце обміркований, нерідко поступово виношений намір покінчити із собою. Поведінка будується так, щоб суїцидальна спроба, була ефективною, щоб суїцидальним діям «не перешкодили». У залишених записках, зазвичай, звучать ідеї самозвинувачення, записки більш адресовані самому собі, ніж іншим, чи призначені для того, щоб виправдати близьких.

У цілому фактори суїцидальної поведінки можна розділити на внутрішні і зовнішні. До зовнішніх належать мікросоціальні умови (особливості сімейного виховання і спілкування, відносини у референтній групі, дезадаптаційні фактори професійної діяльності); до внутрішніх належать індивідуальні особливості особистості (характер, психофізичний та емоційний стан.)

Уявлення про цінність життя у дітей і підлітків абсолютно інше. Життєвий досвід у них дуже малий і обмежується часто враженнями від телевізійних фільмів, коли герої оживають або живуть в іншому вимірі і навіть намагаються втручатися в справжнє життя. Тому дуже багато хто з підлітків, які здійснюють самогубство, впевнені, що: 1) їх врятують; 2) якщо їх не врятують, то все одно вони будуть жити далі, тільки в іншій формі.

Визначальним чинником суїцидальної поведінки у підлітків, яким невластиві патопсихологічні риси, є соціально-психологічні. Зокрема значимий вплив справляє наслідування поведінкових взірців, які поділяються субкультурою і проявляються у підлітків як «ефект Вертера». З цим чинником пов’язані й усі конформістські мотиви суїцидальності. Його ключовим моментом є коґнітивний вплив, що зумовлює вироблення суїцидальних сценаріїв.