4. Вартість і структура капіталу

4.1. Визначення вартості капіталу

Приймаючи рішення про застосування (залучення) будь-якого джерела (ресурсу), важливо оцінити вартість цього джерела. Вар­тість капіталу (cost capital) — це відносна величина витрат на об­слуговування складових капіталу. Окремі складові капіталу мають різну вартість. Ця вартість відображається у відносних величинах як процентна ставка (річні проценти).

Концепція ціни капіталу являє собою одну з базових в теорії капіталу. Але вона не зводиться тільки до визначення процентів, які підприємство мусить сплатити власникам за використання їх капіталу. Ціна капіталу характеризує ту норму рентабельності, нижче розміру якої підприємство не повинно приймати будь-яких рішень інвестиційного характеру.

Вартість капіталу використовується як:

• вимірювач дохідності поточної діяльності підприємства;

• базовий критерій ефективності фінансових інвестицій;

• механізм управління структурою капіталу;

• критерій ефективності лізингових операцій (якщо вар­тість обслуговування лізингу перевищує ціну капіталу підпри­ємства, то застосовувати фінансовий лізинг для підприємства невигідно);

• вимірювання рівня ринкової ціни підприємства (ціна під­приємства — це величина власного капіталу). Зниження ціни ка­піталу супроводжується зростанням ринкової вартості підприємст­ва, і навпаки. (Цей взаємозв'язок чітко проявляється в діяльності акціонерного товариства. Якщо ціна акцій на фондовому ринку змінюється (піднімається — знижується), то змінюється і вар­тість капіталу товариства.)

Отже, в основу управління вартістю капіталу має бути по­кладено підвищення ринкової вартості підприємства.

Будь-яке підприємство фінансує свою діяльність із різ­них джерел. Кожне джерело коштів, як зазначалося, має свою ва­ртість (тобто витрати на забезпечення певного джерела). Мене­джер підприємства повинен оптимізувати загальну суму витрат на обслуговування різних джерел формування капіталу.

Узагальнюючим показником, що відображає мінімальну нор­му прибутку, яку отримують інвестори від своїх вкладень, є се­редньозважена вартість капіталу (СЗВК — WACC).

Для визначення СЗВК (WACC) застосовується формула:

СЗВК =

де СЗВК — середньозважена вартість капіталу, %;

В_і — вартість і-го джерела коштів, %;

Ч_і — частка і-го джерела в загальній сумі капіталу, %;

п — кількість джерел (і = 1, 2, 3,... п).

Виходячи з наведеного алгоритму визначимо середньозваже­ну вартість капіталу.

Гранична вартість капіталу відображає ті витрати, які під­приємство понесе для відтворення планової структури капіталу з урахуванням змін на фінансовому ринку. Наприклад, підприємс­тву для розширення виробництва необхідні додаткові джерела фінансування. Ці джерела можна отримати тільки на фінансово­му ринку. У цьому випадку вартість капіталу на плановий (про­гнозний) період буде граничною.

Визначення граничної вартості капіталу (ГВК) здійснюється за такою формулою:

де СЗВК — приріст середньозваженої вартості капіталу в про­гнозному (плановому) періоді, %;

4.2. Поняття структури капіталу та її оптимізація

Під структурою капіталу розуміють співвідношення між влас­ним і позичковим капіталом. Власний і позичковий капітал ма­ють певну відмінність, яка випливає з різного рівня дохідності останніх і рівня ризику для власників цього капіталу.

Оцінка і порівняння вартості різних елементів капіталу дають можливість сформувати цільову структуру капіталу.

Підприємства, визначаючи поточні і стратегічні цілі, аналізу­ючи фактори (внутрішні і зовнішні), установлюють цільову стру­ктуру капіталу. Але цілі (виходячи зі зміни умов) можуть зміню­ватися в часі. Однак у будь-який момент підприємство, маючи відповідну структуру капіталу, приймає фінансові рішення, які сумісні з цільовою структурою.

Процес управління активами підприємства, який передбачає зростання прибутку, у фінансовому менеджменті характеризуєть­ся показником «ліверидж». У буквальному розумінні «ліверидж» означає невелику силу (важіль), за допомогою якого можна під­німати важкі предмети з меншими зусиллями. У фінансовому менеджменті термін «ліверидж» (важіль) означає, що зміна будь-якого фактора (обсягу реалізації, постійних витрат) зумовлює значні зміни результату (операційного прибутку, дохідності вкла­дених коштів).

Існують три види лівериджу:

- операційний;

- фінансовий;

- комбінований.

Операційний ліверидж (важіль) характеризує потенційну можливість впливу на операційний і чистий прибуток підприєм­ства. Тобто інструментом операційного лівериджу є співвідно­шення постійних і змінних витрат і зміна обсягу реалізації за ін­ших незмінних умов, що зумовлює зміни прибутку.

Ефект фінансового важеля (лівериджу) — це прирощення до рентабельності (збільшення рентабельності) власного капіта­лу, яке отримано в результаті зміни структури пасиву балансу, тобто використання кредиту, незважаючи на те, що ця складова має планову основу.

Комбінований ліверидж (ефект комбінованого важеля) пока­зує зміну чистого прибутку залежно від зміни обсягу виробницт­ва продукції (робіт, послуг).

Операційний ліверидж породжує зміни в обсязі реалізації і цим впливає на дохід. Якщо фінансовий ліверидж накладається на операційний, зміна валового доходу (в міжнародній практиці ЕВІТ — earnings befor interest and taxes — доходи до сплати про­центів і податків) буде суттєво впливати на прибуток, який при­падає на одну акцію. Якщо підприємство має значний як опера­ційний, так і фінансовий ліверидж, то в цьому разі невелика зміна в обсязі реалізації може зумовити значні коливання в доходах на акцію.

Мета управління структурою капіталу — мінімізувати ви­трати на залучення довгострокових джерел фінансування і цим забезпечити власникам капіталу максимальну ринкову оцінку вкладених ними коштів.

Оптимізація структури капіталу є однією зі складних проблем у фінансовому менеджменті. Процес оптимізації структури капі­талу проводиться в такій послідовності:

1. Аналіз складу капіталу в динаміці (визначити показники ефективного використання складових капіталу та їх використан­ня — коефіцієнт фінансової незалежності; заборгованості, спів­відношення між довго- і короткостроковими зобов'язаннями; оборотність і рентабельність активів і власного капіталу.

2. Оцінка основних факторів, які визначають структуру капі­талу (галузеві особливості; кон'юнктура товарного і фінансового ринків; рівень прибутковості поточної діяльності підприємства; рівень податків, які сплачує підприємство; ступінь концентрації акціонерного капіталу).

3. Оптимізація структури капіталу за критерієм дохідності власного капіталу.

Ураховуючи ці етапи, підприємство визначає на плановий прогнозний період найбільш прийнятну для себе структуру капі­талу.