1. Сутність та основні елементи антикризового фінансового управління

2. Оцінка ймовірності банкрутства підприємства

Необхідність оволодіння основами антикризового фінансово­го управління зумовлена тим, що в умовах ринкової економіки підприємства здійснюють свою фінансово-господарську діяль­ність, перебуваючи під постійним впливом несприятливих внут­рішніх та зовнішніх чинників, які можуть призвести до фінансо­вої кризи та банкрутства. Для нейтралізації кризових явищ підприємства переводяться на спеціальний режим антикризового управління із застосуванням специфічних методів та прийомів управління фінансами. Антикризове фінансове управління під­приємством слід розглядати в двох аспектах:

• по-перше, це комплекс профілактичних заходів, спрямованих на попередження фінансової кризи: системний аналіз сильних та слабких сторін підприємства, оцінювання ймовірності банкрут­ства, управління ризиками (виявлення, оцінювання та нейтралі­зація), упровадження системи попереджувальних заходів;

• по-друге, це система управління фінансами, спрямована на ви­ведення підприємства з кризи, у тому числі проведенням санації чи реструктуризації суб'єкта господарювання.

• Отже, під антикршовим управлінням фінансами слід розуміти особливий режим виконання функцій фінансового менеджменту, який полягає в організації фінансової роботи на підприємстві з урахуванням необхідності профілактики та нейтралізації фінан­сової кризи. Головне завдання антикризового фінансового мене­джменту полягає в ефективному використанні фінансового меха­нізму з метою запобігання банкрутству та забезпечення фінансо­вого оздоровлення підприємства.

• Охарактеризуємо основні функціональні та методологічні особливості антикризового фінансового менеджменту. Окремі його функції (ланки) за своїм змістом здебільшого збігаються з основними фазами управлінського циклу:

• діагностика наявних проблем;

• загальне формулювання цілей та розроблення антикризової стратегії;

• оперативне планування;

• прийняття рішення та реалізація планів;

• внутрішній та зовнішній контроль;

• рапортування (рекомендації щодо корекції планів та діяльності). Логічні взаємозв'язки між цими фазами наведені на рис. 1.

Рис. 1. Структурно-логічна схема антикризового фінансового менеджменту

2. Оцінка ймовірності банкрутства підприємства

^ Типовою для багатьох підприємств є проблема неефективного управління ризиками (запізніла їх ідентифікація, оцінка, нейтра­лізація) та швидкого виявлення і використання додаткових шан­сів поліпшення діяльності. Наслідком цього може бути погір­шення окремих параметрів діяльності підприємства та фінансова криза. З метою своєчасної ідентифікації чинників, які сигналізу­ють про той чи інший напрям розвитку підприємства, вжиття превентивних заходів доцільно впроваджувати систему раннього попередження та реагування (СРПР).

До пріоритетних завдань системи належить моніторинг фінан­сового стану підприємства, перманентна оцінка ймовірності бан­крутства та розроблення каталогу профілактичних антикризових заходів. Своєчасне виявлення загрози фінансової кризи створює передумови для прийняття оптимальних фінансових рішень.

На сьогодні існує чимало напрацювань щодо оцінки ймовір­ності фінансової кризи (чи банкрутства) підприємства. Фактично будь-яку методику оцінки кредитоспроможності позичальника, аналізу інвестиційної привабливості підприємства можна вважати такою, яка присвячена проблематиці прогнозування фінансової неспроможності. У разі високої ймовірності неплатоспроможно­сті чи незадовільного фінансового стану підприємство вважаєть­ся таким, якому загрожує фінансова криза та банкрутство. Аналіз проводиться здебільшого з використанням інформації, яка міс­титься в трьох основних формах звітності: Баланс (форма № 1), Звіт про фінансові результати (форма № 2) та Звіт про рух гро­шових коштів (форма № 3).

У вітчизняній практиці значного поширення набули методики аналізу фінансового стану та оцінки ймовірності загрози фінан­сової кризи підприємства, які ґрунтуються на однофакторному аналізі показників фінансової звітності або засновані на бальній системі оцінювання з визначенням індексу (класу) ризиковості фінансового стану підприємства. Спільним для цих методик є те, що вони передбачають вивчення простих математичних зв'язків між окремими позиціями фінансової звітності на основі обчис­лення певної вибірки показників (коефіцієнтів) і порівняння їх значень з нормативними та в динаміці. Висновки щодо якості фі­нансового стану робляться на підставі узагальнення результатів аналізу кожного показника (чи групи показників). Використову­ючи подібні методики на практиці, слід зважати на притаманні їм недоліки, зокрема:

• неврахування галузевих особливостей об'єкта аналізу;

• довільність фіксування нормативних значень окремих пока­зників;

• суб'єктивність формування вибірки показників, які підляга­ють аналізу;

• неврахування (або суб'єктивність урахування) чинника різ­ної вагомості впливу окремих показників на загальні результати аналізу;

• окремі параметри фінансового стану характеризуються різ­ною кількістю показників, що викривляє результати аналізу.

Зважаючи на ці та інші недоліки, наслідком застосування зга­даних методик на практиці є високий рівень помилковості фінан­сових рішень. Уникнути зазначених недоліків під час оцінювання ймовірності фінансової кризи підприємства допомагає методо­логія дискримінантного аналізу, яка ґрунтується на емпірично-індуктивному способі дослідження та методах математичної ста­тистики. В економічній літературі цей підхід є домінуючим саме при висвітленні питань, пов'язаних із оцінкою ймовірності банк­рутства підприємства. Так, фінансистам усього світу відомі мо­дель Альтмана (1968, СІЛА), система аналізу Вайбеля (1973,Швейцарія), модель Беєрмана (1976) та модель Краузе (1993, Ні­меччина), системи показників Бівера (1966, США).

У теорії і практиці здебільшого розрізняють однофакторний та багатофакториий дискримінантний аналіз. В основу одно­факторного (одновимірного) дискримінантного аналізу покла­дено сепаратне дослідження окремих показників (які є складо­вою певної системи показників) та відповідна класифікація підприємств. Віднесення підприємства до категорії «хворих» чи «здорових» здійснюється у розрізі окремих показників відповідно до емпірично побудованої шкали інтерпретації. Загальний висно­вок про якість фінансового стану підприємства робиться на осно­ві аналізу відповідності кожного із показників, які включені в спеціально підібрану систему, їх граничним значенням. Най­більш відомими моделями однофакторного дискримінантного аналізу є системи показників Бівера та Вайбеля.

Головним суперечливим моментом однофакторного дискри­мінантного аналізу є те, що значення окремих показників може свідчити про позитивний розвиток підприємства, а інших — про незадовільний. Така ситуація унеможливлює об'єктивне прогно­зування банкрутства. Одним із шляхів вирішення цієї проблеми є застосування багатофакторного дискримінантного аналізу. Метою багатофакторного дискримінантного аналізу є виведення та інтерпретація значення однієї залежної (пояснюваної) змінної за допомогою значень багатьох незалежних (пояснювальних) змінних. У процесі аналізу підбирається низка показників, для кожного з яких визначається вага в так званій дискримінантній функції. Величина окремих ваг характеризує різний вплив окре­мих показників (змінних) на значення пояснюваної змінної, яка в інтегральному вигляді репрезентує фінансовий стан підприємства.

Модель прогнозування фінансової неспроможності, розробле­на американським економістом Е. Альтманом, має також назву «розрахунок Z-показника» і є класичною у своїй сфері, оскільки включена до більшості підручників, присвячених фінансовому прогнозуванню та оцінці кредитоспроможності підприємств. По­будована Альтманом багатофакторна дискримінантна функція має такий вигляд:

де Z — залежна змінна (інтегральний показник фінансового ста­ну підприємства);

Х₁,Х₂,…,Х_р — незалежні змінні (показники) дискримінантної моделі.

Як бачимо, це п'ятифакторна модель, де факторами виступа­ють окремі показники фінансового стану підприємства. Адапто­вані до вітчизняних стандартів фінансової звітності окремі змінні дискримінантної функції мають такий вигляд:

Х₁— Робочий капітал / Валюта балансу;

Х₂ — Сума нерозподіленого прибутку (непокритого збитку) та резервного капіталу / Валюта балансу;

Х₃ — Звичайний прибуток до оподаткування + Проценти за кредит / Валюта балансу;

Х₄ — Ринкова вартість підприємств (ринкова вартість корпо­ративних прав) / Позичковий капітал;

Х₅ — Чиста виручка від реалізації продукції / Валюта балансу.

Провівши аналіз 33 пар промислових підприємств з обсягом валюти балансу від 1 млн до 25 млн дол. США, Альтман зробив такий висновок щодо інтерпретації значень Z-показника:

Значення «Z»	Імовірність банкрутства
ДО 1,8 1,81—2,67 2,67 і вище	ВИСОКА НЕ МОЖНА ОДНОЗНАЧНО ВИЗНАЧИТИНИЗЬКА

За деякими джерелами, точність прогнозування банкрутства за цією моделлю становить: за 5 років до банкрутства — 36 %; чо­тири роки до банкрутства — 29 %; три роки до банкрутства — 48 %; два роки до банкрутства — 83 %; один рік до банкрутст­ва — 95 %.

У Німеччині вперше застосував методологію багатофакторно-го дискримінантного аналізу при дослідженні фінансового стану підприємств у 1976 р. професор університету м. Мюнстер Клаус Беєрман. Свої висновки він базував на емпіричному дослідженні 21 пари підприємств, половина з яких були збиткові та перебува­ли у фінансовій кризі. Основні характеристики дискримінантної функції Беермана наведено в таблиці 12.1.

Одержані значення інтегрального показника Беєрман рекоме­ндує інтерпретувати так (горизонт прогнозування один рік):

Z > 0,32 — підприємство перебуває під загрозою банкрут­ства;

0,32 > Z > 0,236 — неможливо чітко ідентифікувати, потребує додаткового якісного аналізу;

Z< 0,236 — підприємству не загрожує банкрутство.

Таблиця. 1

ПАРАМЕТРИ ДИСКРИМІНАНТНОЇ ФУНКЦІЇ БЕЕРМАНА

Показник	Вагомість
Х1 = Позичковий капітал / Валюта балансу	+ 0,077
Х2 - Чистий прибуток / Валюта балансу	+ 0,813
Х3 = Чистий прибуток/ Позичковий капітал	+ 0,124
Х4 = Чистий прибуток / Чиста виручка від реалізації	-0,105
Х5= Cash-Flow / Позичковий капітал	- 0,063
Х6 = Чиста виручка від реалізації / Валюта балансу	+ 0,061
Х7= Запаси / Чиста виручка від реалізації	+ 0,268
Х8 = Сума амортизації / Вартість основних засобів на кінець пе­ріоду	+ 0,217
Х9 = Введені основні засоби/ Сума амортизації	+ 0,012
Х10= Заборгованість за банківськими позиками / Позичковий ка­пітал	+ 0,165

Кваліфіковані фінансові менеджери повинні володіти інстру­ментарієм дискримінантного аналізу, що дасть можливість знач­ною мірою вирішити проблему раннього попередження та профі­лактики фінансової кризи на підприємстві. Опишемо порядок застосування вказаного інструментарію у вітчизняній практиці антикризового управління.

Побудова дискримінантної моделі оцінки ймовірності банкрут­ства підприємства розпочинається із селекції незалежних змін­них — підбір певної комбінації показників для багатофакторної лі­нійної дискримінантної функції. Проблема полягає в тому, щоб вибрати із широкої палітри наявних показників ті з них, які дають змогу зробити найбільш кваліфіковані висновки щодо потенційної фінансової спроможності підприємства. З цією метою слід скорис­татися такими критеріями відбору фінансових індикаторів:

• мінімальний рівень мультиколінеарності (кореляційного зв'язку між окремими показниками);

• кожен із показників повинен репрезентувати певну групу ін­дикаторів, що характеризують той чи інший параметр фінансово­го стану підприємства;

• значення показників суттєво коливається у разі відповідних змін фінансового стану підприємства (максимізація відношення міжгрупової варіації залежної змінної до внутрішньогрупової ва­ріації);

• показники повинні відображати реальний фінансовий стан підприємства (критерій об'єктивності).

Для вітчизняних підприємств розроблена і затверджена нака­зом Міністерства фінансів дискримінантна функція із шістьма змінними, яка одержана в результаті проведеного дослідження груп показників фінансового стану підприємств на предмет до­тримання вказаних критеріїв:

де а₁, а₂,..., а₆ — параметри дискримінантної функції, вагомість показників;

а_о — вільний член дискримінантної функції.

Розшифрування незалежних змінних пропонованої дискримі­нантної функції наведене в таблиці:

Незалежна змінна	Економічна інтерпретація
Х1	Коефіцієнт покриття (ліквідність третього ступеня)
Х2	Коефіцієнт фінансової автономії
Х3	Коефіцієнт оборотності вкладеного капіталу (активів)
Х4	Коефіцієнт рентабельності операційного продажу за Cash-Flow 1
Х5	Коефіцієнт рентабельності активів за Cash-Flow 2
Х6	Коефіцієнт оборотності позичкового капіталу

Рівень об'єктивності прогнозування банкрутства підвищується за використання галузевих дискримінантних моделей. Як при­клад, наведемо алгоритм узагальненої дискримінантної моделі, розробленої на основі аналізу фінансових показників 850 підпри­ємств усіх видів економічної діяльності:

Використання цієї моделі дає змогу з високим рівнем імовір­ності спрогнозувати майбутній фінансовий стан підприємства, а отже, оцінити ймовірність його банкрутства. Точність оцінюван­ня за використання пропонованої моделі є дещо нижчою, ніж у разі застосування відповідних галузевих алгоритмів. Для наведеної дискримінантної моделі рекомендується такий «ключ інтер­претації» значень інтегрального показника:

Z, < - 0,55 — фінансовий стан підприємства є незадовільним (перебуває у фінансовій кризі або вона йому загрожує);

-0,55 < Z, < 0,55 — однозначних висновків щодо якості фінан­сового стану підприємства зробити неможливо, необхідний дода­тковий експертний аналіз;

Z, > 0,55 — фінансовий стан підприємства задовільний.

Якщо значення показника Z, перебуває в межах, для яких од­нозначні висновки щодо якості фінансового стану зробити немо­жливо, рекомендується додатково застосувати експертні методи аналізу. При цьому аналізується динаміка основних абсолютних показників фінансового стану підприємства за два-три роки: ва­люта балансу; робочий капітал; обсяг виручки від реалізації; ве­личина чистого прибутку (збитку); чистий грошовий потік від операційної діяльності. За результатами додаткового аналізу ба­зовий показник Z, коригується на коефіцієнт (AZ) зміни основних абсолютних показників. Для визначення вагомості впливу окре­мих абсолютних показників на коефіцієнт коригування можна за­стосувати загальну методологію дискримінантного аналізу. Скоригований за результатами додаткового експертного аналізу інтегральний показник слід інтерпретувати так само, як це реко­мендується вище.