Аналіз показників фінансової стійкості підприємства

Для характеристики фінансової стійкості підприємств доціль­но використовувати насамперед шість таких показників:

1. Коефіцієнт автономії (фінансової незалежності) (К_авт) по­казує, яку частину в загальних вкладеннях у підприємство стано­вить власний капітал. Він характеризує фінансову незалежність підприємства від зовнішніх джерел фінансування його діяльності.

2. Коефіцієнт фінансової стійкості (К_ф.с) показує співвідно­шення власних і залучених коштів, вкладених у діяльність під­приємства. Характеризує здатність підприємства залучати зовні­шні джерела фінансування.

3. Коефіцієнт забезпеченості власними оборотними засобами (Кз.в.з) показує, яка частина матеріальних оборотних активів фі­нансується за рахунок засобів чистого оборотного капіталу.

4. Коефіцієнт ефективності використання активів (К_е.а) по­казує, скільки чистого прибутку має підприємство в середньому на кожну гривню загальних вкладень у його діяльність. Характе­ризує прибутковість цього капіталу, яким володіє підприємство, незалежно від джерел його надходження.

5. Коефіцієнт ефективності використання власного капіта­лу, або коефіцієнт прибутковості власного капіталу (К_е.в..к), пока­зує, скільки чистого прибутку має підприємство в середньому на кожну гривню власного капіталу, тобто характеризує ефектив­ність власних інвестицій.

6. Коефіцієнт співвідношення необоротних і оборотних ак­тивів (К_н/об) характеризує співвідношення необоротних і оборот­них активів.

З таблиці видно, що більшість показників фінансової стійкості підприємства мають фактичні значення, вищі за нормативні. Це характеризує підприємство як фінансово стійке.

Коефіцієнт автономії протягом року знизився з 0,83 до 0,78. Однак як на початок, так і на кінець року цей коефіцієнт вищий за оптимальне його значення. Значення коефіцієнта свідчить, що на кінець року в кожних ста гривнях вкладених активів підпри­ємства 78 грн є власними коштами (власний капітал).

Коефіцієнт фінансової стійкості також дещо знизився протя­гом року (з 4,93 до 3,58). Однак в обох аналізованих періодах він мав значення, вищі за оптимальне. Значення цього коефіцієнта на кінець року свідчить про те, що на кожну гривню залучених кош­тів припадає 3,58 грн власних коштів.

Коефіцієнт забезпеченості власними оборотними засобами протягом року підвищився з 2,20 до 2,53 і має значення, вище за оптимальне.

Тема №11 ВНУТРІШНЬОФІРМОВЕ ПРОГНОЗУВАННЯ

1. Прогнозування — основа фінансового планування на підприємстві

2. Стратегічне планування на підприємстві

3. Бюджетування в управлінні підприємством

4. Управління за відхиленнями від бюджету

Основою механізму управління фінансовою діяльністю під­приємства є фінансове планування. Воно являє собою процес розроблення системи фінансових планів і планових (норматив­них) показників щодо забезпечення розвитку підприємства необ­хідними фінансовими ресурсами та підвищення ефективності йо­го фінансової діяльності в очікуваному періоді.

Фінансове планування на підприємстві (внутрішньофірмове фінансове планування) ґрунтується на використанні трьох основ­них його систем: прогнозування фінансової діяльності; поточно­го планування фінансової діяльності; оперативного планування фінансової діяльності.

Вихідним (початковим) етапом планування є прогнозування. Прогнози й орієнтири відіграють важливу роль у фінансовому пла­нуванні. Підприємство повинно прогнозувати обсяг продажу, ви­трати, пов'язані з ним, у розрізі найважливіших видів продукції, по­требу в джерелах фінансування, величину грошових потоків тощо. Прогнозування як один із методів управління на підприємстві не зводиться лише до розрахунку орієнтирів за критеріями, що мають кількісний вимір. Його слід розуміти ширше, зокрема як метод ви­явлення оптимальних варіантів дій на підприємстві. У такому розу­мінні прогнозування тісно пов'язане з перспективним аналізом, оскільки кінцевий варіант дій вибирається після розгляду й порів­няльного аналізу різних варіантів, у тому числі й альтернативних.

Із багатьох підходів до фінансового прогнозування найбільшого поширення набули три з них, в основі яких лежать: методи експерт­них оцінок; методи оброблення просторових, часових і просторово-часових сукупностей; методи ситуаційного аналізу і прогнозування. Застосування методів прогнозування у фінансовому плануванні на підприємстві пов'язане з вивченням їх сутності та можливостей.

Метод експертних оцінок. Це найпростіші і достатньо попу­лярні методи, історія їх використання нараховує не одне тисячоліття. Найпростішим прикладом застосування подібних методів служить визначення певних прогнозів і планів на інтуїтивному рівні. У сучасній інтерпретації методи експертного прогнозуван­ня можуть передбачати багатоступеневе опитування експертів за спеціальними схемами та опрацювання отриманих результатів за допомогою наукового інструментарію економічної статистики. Ці методи застосовуються не тільки для прогнозування значень фінансових та загальноекономічних показників, айв аналітичній роботі, наприклад для розроблення вагомих коефіцієнтів, поро-гових значень показників, що контролюються.

Методи обробки часових, просторових і просторово-часових сукупностей. Ці методи з погляду формалізованого прогнозування посідають провідне місце і суттєво варіюють за складністю алгори­тмів, що використовуються. Вибір того або іншого методу залежить від багатьох чинників, у тому числі і від вихідних даних.

Можна виділити три типові ситуації. Перша — наявність ча­сового ряду. На практиці вона спостерігається найбільш часто: підприємство має у своєму розпорядженні дані про динаміку по­казників, на основі яких йому потрібно побудувати найбільш реальний прогноз. Отже, мова йде про виділення тренду. Це можна зробити різними способами. Найчастіше використовують два з них: простий динамічний аналіз і аналіз за допомогою авторегресійних залежностей.

Перший спосіб ґрунтується на передумові, що прогнозний по­казник (Y) змінюється прямо (обернено) пропорційно зі зміною (плинністю) часу. Тому для визначення прогнозних значень по­казника Y будується така залежність:

Y=a + b-t,

де t — порядковий номер періоду;

a, b — параметри рівняння регресії.

Параметри рівняння регресії знаходять, як правило, методом найменших квадратів. Підставивши у формулу потрібне значення «t», розраховують необхідний прогноз.

В основі другого способу — достатньо очевидна передумова, що економічні процеси мають певну специфіку. Вони відрізня­ються, по-перше, взаємозалежністю і, по-друге, значною інерційністю. Останнє свідчить, що значення практично будь-якого еко­номічного показника в момент «t» залежить від стану цього показника у попередніх періодах (у даному випадку ми абстрагу­ємося від впливу інших факторів), тобто значення прогнозного показника в минулих періодах повинні розглядатися як факторні ознаки. У цьому випадку використовують рівняння авторегресійної залежності, що в найбільш загальній формі має вигляд:

де Y_t, — прогнозоване значення показника Y в момент t;

Y_t-1 — значення показника І в момент (t- 1);

А_i — i-й коефіцієнт регресії.

Достатньо точні прогнозні значення можна отримати уже при К=1.

Друга ситуація — наявність просторової сукупності. Вона має місце в тому разі, коли з деяких причин статистичні дані про показ­ник відсутні або є підстави вважати, що його значення визначається впливом деяких факторів. У цій ситуації може застосовуватися багатофакторний регресійний аналіз, що являє собою поширення про­стого динамічного аналізу на багатовимірний випадок. При цьому в результаті якісного аналізу виділяють К факторів (Х₁,Х₂, ... Х_к), що впливають на зміну прогнозованого показника (Y), і найчастіше бу­дується лінійна регресійна залежність такого типу:

де А₁ — коефіцієнти регресії, i= 1, 2, ... к.

Третя ситуація — наявність просторово-часової сукупності. Вона має місце тоді, коли: а) ряди динаміки за своєю довжи­ною — недостатні для побудови статистично значимих прогно­зів; або б) підприємство має намір урахувати в прогнозі вплив факторів, що розрізняються за економічною природою, і їх дина­міку. Вихідними даними для розрахунків служать матриці показ­ників, кожна з яких є значенням тих самих показників за різні пе­ріоди або на різні послідовні дати. Методи обробки таких сукупностей досить повно розкриті у літературі.

Методи ситуаційного аналізу і прогнозування. В основі методів ситуаційного аналізу і прогнозування лежать моделі, при­значені для дослідження функціональних або жорстко детерміно­ваних зв'язків, коли кожному значенню факторної ознаки відпо­відає повністю визначене невипадкове значення результативної ознаки. Як приклад можна навести залежності, реалізовані в рам­ках моделі факторного аналізу фірми Дюпон. При використанні цієї моделі підставляють в неї прогнозні значення різних факто­рів, наприклад виручки від реалізації продукції (робіт, послуг), оборотності активів, ступеня фінансової залежності, і розрахову­ють прогнозне значення одного з основних показників ефектив­ності — коефіцієнта рентабельності власного капіталу.