3. Управління фінансовими інвестиціями

Фінансові інвестиції — це форма використання тимчасово ві­льного капіталу.

Конкретними формами їх здійснення є:

1. вкладення капіталу в дохідні фондові інструменти (акції, облігації та інші цінні папери, що вільно обертаються на ринку);

2. вкладення капіталу в дохідні види грошових інструментів, наприклад депозитні сертифікати;

3. вкладення капіталу у статутні фонди спільних підприємств з метою отримання не тільки прибутку, а й розширення сфери фінансового впливу на інші суб'єкти господарювання.

До основних фінансових інвестицій відносять акції та обліга­ції. Саме вони є основними інструментами формування капіталу одними підприємствами і напрямами його розміщення для інших.

Сукупні вкладення інвестора в цінні папери розглядають як його портфель. Структура останнього відображає інтереси інвес­торів, а також консолідацію ризиків за видами цінних паперів. Це дає змогу розглядати портфель як цілісний об'єкт управління, що, у свою чергу, передбачає необхідність:

• визначення завдань щодо управління портфелем;

• розроблення і реалізації стратегії і тактики вирішення цих завдань.

Тип портфеля — це узагальнена його характеристика з ураху­ванням виду паперів, які входять до нього. Виділяють такі типи портфелів цінних паперів.

• портфель зростання. Він орієнтований на акції, курсова ва­ртість яких швидко зростає. Мета формування портфеля — при­ріст капіталу інвесторів. Тому власникам портфеля дивіденди ви­плачуються в невеликому розмірі чи зовсім не виплачуються;

• портфель доходу. Метою його формування є отримання ви­соких поточних доходів. При формуванні такого портфеля від­ношення стабільно виплачуваного процента та курсової вартості цінних паперів, які входять у цей портфель, вище ринкового. Відповідно їх курсової вартість зростає повільніше;

• портфель ризикового капіталу. Це портфель, що складаєть­ся переважно з цінних паперів молодих компаній агресивного типу, які обрали стратегію швидкого розширення;

• збалансований портфель. Він формується частково з цінних паперів із швидкозростаючим курсом, частково — з високодохід­них. У цьому портфелі можуть міститися і високоризикові цінні папери. Метою його є приріст капіталу й отримання високого до­ходу, відповідно до чого і загальні ризики будуть збалансовани­ми. Такий тип портфеля частіше обирають інвестиційні фонди, оскільки він відповідає меті їхньої діяльності;

• спеціалізований портфель. У ньому цінні папери об'єднані за окремими критеріями (за видом ризиків, видом цінних папе­рів, галузевою чи регіональною належністю). Наприклад, до складу спеціалізованого портфеля входять: портфель стабільно­го капіталу і доходу, однорідні портфелі, коротко- і середньострокових депозитних сертифікатів); портфель короткострокових фондів (такий портфель характерний для взаємних фондів гро­шового ринку); портфель середньо- та довгострокових фондів з фіксованим доходом (сформований, як правило, з облігацій); ре­гіональний чи галузевий портфель; портфель іноземних цінних паперів).

Прогнозування економічної ефективності окремих фінансових інструментів здійснюють за допомогою як абсолютних, так і від­носних показників. У першому випадку визначається поточна ринкова ціна фінансового інструмента, у другому — розрахову­ють відносну його дохідність.

Поточна вартість будь-якого цінного папера може бути розра­хована за формулою:

де PV_ф.н — реальна поточна вартість фінансового інструмента;

CF_n — очікуваний грошовий потік, що повернеться в п-му пе­ріоді;

d — очікувана або необхідна норма дохідності по фінансово­му інструменту;

п — число періодів отримання доходів.

Особливості формування грошового потоку, що повертається за окремими видами цінних паперів, обумовлюють різноманіт­ність моделей визначення їх поточної вартості.

Базова модель оцінки поточної вартості облігацій з пері­одичною виплатою процентів має такий вигляд:

де PV_обл — поточна вартість облігацій з періодичною виплатою процентів;

CF_n — сума отриманого процента в кожному періоді (добуток номіналу облігації на оголошену ставку процента;

N_обл — номінал облігації, що погашається в кінці строку її обі­гу (t);

k — річна купонна ставка процента.

Модель оцінки поточної вартості облігацій з виплатою всієї суми процентів при її погашенні:

де N* k * п — сума процентів за облігацією, що виплачується в кінці строку її обігу.

Модель оцінки поточної вартості облігацій, що реалізу­ються з дисконтом без виплати процентів:

Модель дохідності дисконтних облігацій:

• за ефективною ставкою процента;

за ставкою простих процентів:

де P_k — курс облігації (відношення ціни покупки до номінальної вартості облігації);

Т— кількість календарних днів у році;

t — кількість днів до погашення облігації.

Для оцінки поточної вартості акції у разі її використання протягом невизначеного періоду використовують таку модель:

де PV_акц — поточна вартість акції, що використовується протягом невизначеного періоду часу;

Д_t — запропонована до отримання сума дивідендів в t-му пе­ріоді;

d — альтернативна норма дохідності у вигляді десяткового дробу;

t — число періодів, включених у розрахунок.

Поточна вартість акцій зі стабільним рівнем дивідендів ви­значається відношенням суми річного дивіденду до ринкової но­рми дохідності:

Для визначення поточної вартості акцій, що використову­ються протягом певного строку, застосовується така модель:

Де Кв – курсова вартість акцій в кінці періоду її реалізації;

n – число періодів використання акції.

Тема№ 9 УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМІ РИЗИКАМИ