75.Поняття та предмет права соціального захисту в Україні.

Право соціального захисту — нова галузь національного права, яка перебуває на етапі становлення. Юридичною основою для визнання цієї галузі права є конституційні положення щодо прав громадян у сфері соціального захисту, а також нове законодавство України, яке регулює відносини у сфері соціального захисту. Складність значною мірою полягає в тому, що в Україні, як і переважно в інших державах світу, немає єдиного кодифікованого акта про соціальний захист населення. Водночас є велика кількість нормативно-правових актів, які регламентують окремі групи відносин у цій сфері. Всі норми, які утворюють право соціального захисту, залежно від їх цільової спрямованості можна поділити на групи:

1) норми, що визначають сферу соціального захисту і загальні засади соціальної політики у цій сфері;

2) норми, що закріплюють коло соціальних ризиків як підстави для соціального захисту і передбачають умови і порядок безпосереднього надання соціальних виплат і послуг населенню й організаційно-правові форми, через які вони надаються;

3) норми про соціальні стандарти та державні гарантії їх забезпечення;

4) норми, якими визначаються зобов'язальні державні органи та установи, а також уповноважені недержавні суб'єкти у сфері соціального захисту, їх обов'язки, права і відповідальність;

5) норми про бюджетні призначення з Державного бюджету України за державною програмою "Соціальний захист та соціальне забезпечення", в тому числі норми щодо реалізації непрямих соціальних виплат при затвердженні та реалізації спеціальних цільових програм щодо додаткового соціального захисту; щодо обсягів міжбюджетних трансфертів місцевим бюджетам у вигляді субвенцій для використання на надання пільг та субсидій населенню; щодо встановлення на відповідний рік рівня забезпечення прожиткового мінімуму для призначення державних соціальних допомог; 6) норми, які регламентують організацію спеціальних соціальних фондів (страхових і нестрахових) для надання соціальних виплат і соціальних послуг, а також порядок управління цими фондами і розподілу коштів для соціальних виплат; 7) норми, які регламентують порядок збирання коштів на соціальне забезпечення — розміри страхових соціальних внесків, додаткових фінансових заходів для наповнення бюджету фондів;

8) норми про організацію і порядок здійснення недержавного соціального забезпечення;

9) норми, які встановлюють засоби захисту права; відповідальність суб'єктів.

Не зважаючи на те, що за своїм характером це різні норми, вони мають системний характер, оскільки об'єднані тим, що регулюють суспільні відносини, які утворюють єдиний комплекс — сферу соціального захисту в Україні. Ядром цієї галузі права є норми, які встановлюють соціальні ризики та умови надання соціальних виплат і послуг громадянам.

З урахуванням сучасних трансформацій у розумінні соціального захисту, а також реальних державницьких заходів щодо соціального захисту вважаємо, що предметом права соціального захисту є комплекс суспільних відносин, у яких реалізуються заходи держави щодо захисту населення від несприятливих наслідків соціальних ризиків.

Відносини в складі предмета права соціального захисту можуть бути класифіковані за різними критеріями:

1) залежно від ступеня обов’язковості та форми власності, на основі якої здійснюється соціальний захист, – відносини у сфері державного і недержавного соціального захисту;

2) залежно від ступеня поширеності загальних умов та обсягу соціальних виплат і послуг – відносини у сфері загального, спеціального і додаткового соціального захисту;

3) залежно від цільової спрямованості соціально-захисних заходів – відносини щодо прямих (безпосередніх) соціальних виплат та послуг, спрямованих на окрему фізичну особу, і відносини щодо непрямих соціально-захисних заходів, у зв’язку з реалізацією різноманітних соціальних програм, спрямованих на відповідні соціально-вразливі групи (категорії) населення;

4) залежно від організаційно-правової форми розрізняються відносини у сфері загальнообов’язкового державного соціального страхування; державної соціальної допомоги; державного соціального забезпечення за рахунок бюджетних коштів (спеціальний соціальний захист); додаткового соціального захисту окремих категорій осіб;

5) залежно від суб’єктного складу – відносини між громадянином і органом (закладом) соціального захисту і відносини між юридичними особами (державними і недержавними) з приводу організації і забезпечення діяльності системи соціального захисту;

6) залежно від об’єкта відносин (виду матеріального забезпечення) виділяються відносини: пенсійні; з приводу забезпечення грошовими соціальними допомогами; з приводу забезпечення матеріальною допомогою; з приводу надання соціальних послуг; забезпечення соціальними пільгами; забезпечення лікарською допомогою тощо;

7) за змістом усі відносини в предметі права соціального забезпечення поділяються на матеріальні, розподільчі, організаційно-розпорядчі, фінансові, процедурні та процесуальні.

Основними є матеріальні (регулятивні) відносини, в яких реалізуються права та обов’язки суб’єктів стосовно конкретного виду соціального захисту. Всі інші відносини мають обслуговуючий характер стосовно матеріальних відносин. Змістом матеріальних відносин є права та обов’язки сторін щодо надання певного виду соціальної виплати або соціальної послуги громадянину.

Право социального обеспечения - это система правовых норм, регулирующих общественные отношения по материальному обеспечению, предоставления социальных услуг за счет специально созданных финансовых источников лицам, подвергшимся социального риска .

Под предметом права понимают совокупность общественных отношений, которые можно и нужно урегулировать правом. Предмет права социального обеспечения формируют отношения: 1. материальные распределительные (имущественные). К ним относят пенсионные отношения по обеспечению граждан страховыми и государственными пенсиями, отношения по обеспечению страховыми и государственными пособиями, отношения по предоставлению социальных услуг нетрудоспособным, инвалидам и пожилым людям. 2. Отношения по социальному страхованию. Речь идет о круге лиц, подлежащих обязательному страхованию, определяются возможности добровольного участия граждан в страховании, размер страховых взносов, создание, деятельность и управление фондами социального страхования, использование средств фондов социального страхования, определения видов социального обеспечения, предоставляемых застрахованным лицам при наступлении страхового случая. 3. Процедурные отношения. Это отношения по поводу установления юридических фактов, которые имеют значение при решении вопроса о праве на тот или иной вид обеспечения. 4. Процессуальные отношения, возникающие по поводу восстановления нарушенного права гражданина на тот или иной вид социального обеспечения.

Метод правового регулирования - это совокупность приемов и средств, с помощью которых государство обеспечивает необходимое поведение участников правоотношений. В праве социального обеспечения используются два основных метода правового регулирования:

диспозитивный

императивный.

Под диспозитивным понимают децентрализованный способ воздействия на общественные отношения, при котором правовое регулирование осуществляется на принципах автономии, координации юридического равенства субъектов, непидпорядкованости их между собой.

Императивный метод - это централизованный способ воздействия на общественные отношения, основанный на отношениях субординации (подчинения) между участниками этих отношений. С помощью диспозитивного метода в большинстве случаев регламентируется поведение граждан, а императивного - компетенция органов социальной защиты .