- •1.Предмет трудового права: індивідуальні й колективні трудові відносини.
- •2.Поняття трудового права як галузі права. Відмежування трудового права від суміжних галузей права: цивільного, адміністративного права, права соціального забезпечення, цивільного процесу.
- •3.Поняття та особливості методу трудового права в умовах переходу до ринкових відносин.
- •4.Система трудового права як галузі права.
- •5.Джерела трудового права: поняття, види, особливості.
- •6.Понятие принципов трудового права
- •7.Основоположні принципи і права у сфері праці(декларація мпо про осн принципи 1998)
- •8.Поняття і класифікація суб'єктів трудового права.
- •9.Трудове законодавство: поняття, структура, сфера дії.
- •10.Міжнародна організація праці, її структура, основні напрями діяльності.
- •11.12. Поняття, форми та державні гарантії (загальні й додаткові) зайнятості населення.
- •13.Поняття, види, правова організація працевлаштування.
- •14.Правовий статус безробітного.
- •15. Поняття та особливості індивідуальних трудових правовідносин, їх структура
- •16. Колективні трудові відносини: структури та зміст
- •17.Трудова правосуб'єктність працівників: виникнення, зміст, випадки обмеження.
- •18.Ознаки трудової правосуб'єктності роботодавця.
- •19.Поняття та сторони трудового договору, його відмінність від суміжних цивільно-правових договорів, пов'язаних із працею (підряду, доручення, авторського договору та ін.).
- •20.Зміст і форма трудового договору.
- •21.Загальний порядок укладення трудового договору, його оформлення.
- •22.Контракт як особливий вид трудового договору, сфера його застосування.
- •22.Суміщення професій (посад) та його значення.
- •24. Трудовой договор про работу по совместительству.
- •25. Трудовой договор с молодым специалистом
- •26.Поняття та види переведень на іншу роботу.
- •27.Переміщення на інше робоче місце, зміна істотних умов праці та їх правові наслідки.
- •27. Зміна істотних умов праці: порядок проведення, правові наслідки
- •29.Атестація працівників та її значення.
- •30.Поняття і випадки відсторонення від роботи.
- •31.Класифікація підстав припинення трудового договору.
- •32.Порядок розірвання трудового договору з ініціативи працівника.
- •33.Загальні підстави розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця.
- •1. Угода сторін
- •2. Закінчення строку
- •3. Призов або вступ працівника на військову службу
- •5. Переведення працівника на інше підприємство або перехід на виборну посаду
- •6. Відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, а також відмова від продовження роботи у зв’язку із зміною істотних умов праці
- •7. Набрання законної сили вироком суду, що виключає можливість продовження даної роботи
- •8. Підстави, передбачені контрактом
- •34.Додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця.
- •2. Винні дії працівника, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір’я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу
- •3. Вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи
- •35.Порядок розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця.
- •36.Поняття і види робочого часу.
- •37.Режим та облік робочого часу.
- •38.Поняття і види часу відпочинку.
- •39. Поняття та види відпусток за трудовим законодавством
- •40.Порядок надання щорічних відпусток (основні й додаткові).
- •41.Правове визначення поняття заробітної плати та її структура.
- •42.Сфери регулювання заробітної плати, їх співвідношення.
- •43. Мінімальна заробітна плата та умови визначення її розміру.
- •45.Системи заробітної плати.
- •46.Порядок обчислення середньої заробітної плати.
- •47.Поняття і види гарантійних виплат і доплат.
- •48.Поняття і види компенсаційних виплат.
- •49.Поняття і засоби забезпечення дисципліни праці.
- •50.Заохочення за успіхи в роботі: поняття, підстави, види, порядок застосування.
- •51.Поняття та види дисциплінарної відповідальності працівників.
- •52.Порядок застосування, оскарження та зняття дисциплінарних стягнень.
- •53.Поняття, підстава та умови матеріальної відповідальності сторін трудового договору.
- •54.Види матеріальної відповідальності працівників.
- •55.Визначення розміру шкоди, заподіяної працівником, та порядок її відшкодування.
- •56.Матеріальна відповідальність роботодавця в трудових правовідносинах: підстава, умови, розміри.
- •57. Поняття охорони праці на виробництві та її забезпечення
- •58.Організація охорони здоров'я працівників на підприємстві.
- •59.Правила особливої охорони праці та непрацездатності жінок і молоді на виробництві
- •60.Поняття і види трудових спорів.
- •61.Порядок вирішення індивідуальних трудових спорів.
- •62.Колективні трудові правовідносини: поняття,особливості,види.
- •76 Порядок, строки та особливості розгляду індивідуальних трудових спорів у судах
- •63. Поняття та форми соціального діалогу в сфері праці
- •64. Рівні та сторони соціального діалогу у сфері праці
- •64. Стаття 4. Рівні та сторони соціального діалогу
- •65.Права та обов'язки профспілок за Законом України «Про професійні спілки,їх права та гарантії її діяльності».
- •66.Повноваження організації роботодавців та їх об'єднань за Законом України «Про організації роботодавців».
- •67.Поняття і сторони колективного договору, сфера його укладення.
- •68.69. Поняття і сторони колективних угод, сфера їхньої дії.
- •70.Порядок вирішення колективних трудових спорів.
- •71. Право на соціальний захист у системі прав людини: поняття та зміст
- •72. Конституційні засади права на соціальний захист в Україні
- •73. Форми та види соціального захисту в Україні.
- •74. Основні напрямки пенсійної реформи в Україні.
- •75.Поняття та предмет права соціального захисту в Україні.
- •76.Соціальні ризики: поняття та класифікація
- •77.Право соц. Забезпечення в системі права у
- •78. Метод права соціального забезпечення в Україні
- •79.Система права соціального забезпечення
- •80. Поняття та види принципів права соціального забезпечення
- •81. Загальні (галузеві) принципи права соціального забезпечення
- •82. Поняття, особливості та класифікація джерел права соціального забезпечення.
- •83. Закони України як джерела права соціального забезпечення
- •84.Міжнародні акти як джерела права соціального забезпечення
- •85. Поняття та види державних соціальних стандартів і державних соціальних гарантій у сфері соціального забезпечення
- •86. Поняття та види загальнообов’язкового державного соціального страхування.
- •87. Субєкти загальнообовязкого державного соціального страхування, їх права та обов’язки та відповідальність.
- •88. Єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування
- •89. Обєкти соціального страхування. Страховий ризик та страховий випадок.
- •90. Характеристика основних страхових соціальних випадків.
- •92. Види соціальних послуг та матеріального забезпечення за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням.
- •91. Принципи загальнообов'язкового державного соціального страхування
- •93.Види матеріального забезпечення за загал держ соц. Страх
- •94. Загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття. Допомога по безробіттю
- •95. Загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві
- •97. Структура системи пенсійного забезпечення в Україні за Законом України «Про державне пенсійне страхування».
- •98. Види пенсійних виплат і соціальних послуг за Законом України «Про Загальнообов’язкове державне пенсійне страхування.»
- •99. Страховий стаж у солідарній системі
- •100.Пенсійне забезпечення держ службовців,суддів та прокур0слідч працівниуів
- •101. Система та принципи недержавного пенсійного забезпечення.
- •102. Державна соціальна допомога: поняття та загальна характеристика.
- •103. Соціальні послуги, їх форма ,види, принципи та суб’єкти надання.
- •104. Соціальні пільги як правовий засіб соціального захисту
- •105. Медична допомога її види та правове регулювання
102. Державна соціальна допомога: поняття та загальна характеристика.
Стаття 46 Конституції України визначає право особи на соціальний захист за рахунок бюджетних коштів. Цей вид соціального забезпечення отримав назву “державна соціальна допомога”.
Суб’єктами соціальної допомоги слід визнавати тільки нужденних громадян та членів їх сім’ї, а підставою для надання — стан нужденності (бідності), тобто такий рівень доходу, який не досягає прожиткового мінімуму, визначеного законом. Право на соціальну допомогу не повинне обумовлюватися трудовою діяльністю або сплатою страхових внесків. Тому фінансування можливе тільки за рахунок бюджетів різних рівнів. Грошові виплати можуть встановлюватися як в твердих розмірах, так і в розмірах, які доповнюють доходи до прожиткового рівня, а послуги надаються безоплатно або з частковим відшкодуванням їх вартості.
В Україні створено систему соціальної допомоги, яка складається з житлової субсидії, допомоги малозабезпеченим сім’ям, допомоги інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомоги сім’ям з дітьми.
Допомогами зі соціального забезпечення називаються всі, крім пенсій, державні виплати із відповідних фондів, які надаються громадянам у передбачених законом випадках. Державна соціальна допомога надається за рахунок коштів Державного бюджету особам, які не застраховані у системі загальнообов’язкового соціального страхування.
На відміну від пенсій — основного та постійного джерела засобів для існування — допомоги, як правило, тимчасово замінюють заробітну плату або є додатком до основного джерела засобів для існування, або виступають як допомога за відсутності основних джерел засобів для існування.
Виходячи із підстав призначення можна виділити три групи допомог.
Перша група — це допомоги, які виплачуються замість втраченого з поважної причини заробітку. Такі допомоги надаються протягом нетривалого часу в розмірі, який близький до середньомісячного заробітку або співвіднесений із розміром прожиткового мінімуму. Характер призначення допомог цього виду виключає можливість їх отримання одночасно із заробітною платою, хоча і допускає виплату одночасно з пенсією. До цієї групи належать допомоги у зв’язку з вагітністю та пологами і по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Друга група — це допомоги, які надаються як додаткова допомога до заробітку або до допомог першого виду. Ці допомоги вже не є заміною основного джерела засобів для існування, а покривають додаткові витрати. Залежно від того чи йдеться про покриття разових додаткових витрат, чи систематичних, встановлюються щомісячні та одноразові допомоги. До таких допомог належать: допомога при народженні дитини, допомога малозабезпеченим сім’ям.
Третя група — це допомоги, які надаються тим, у кого відсутні або можуть бути відсутні зарплата, пенсія та інші доходи. Прикладом такої допомоги є допомога інвалідам з дитинства.
Суб’єктивне право на державну соціальну допомогу виникає в разі настання соціальної незабезпеченості осіб, які не підлягають державному соціальному страхуванню або мають дохід, нижчий за прожитковий мінімум, встановлений державою. Вищезазначене свідчить, що законодавство визначає широке коло осіб, які мають право на допомоги, як правило, не пов’язуючи його з правовим становищем тих, кого забезпечують.
Отже, державну соціальну допомогу можна визначити як форму організації здійснення права на соціальний захист бідних громадян без урахування трудової діяльності та сплати страхових внесків.
Державна соціальна допомога є адресною, а основні параметри соціальних гарантій визначаються на рівні держави. Нині переважна більшість виплат фінансується за рахунок субвенцій з Державного бюджету України.
Аналіз діяльності держави з надання адресної соціальної допомоги дає підстави стверджувати про проблемність такого виду допомоги. Розмір державної соціальної допомоги має складати різницю між сумою величини прожиткового мінімуму і загальним доходом членів малозабезпеченої сім’ї. Тобто сукупний дохід має дорівнювати прожитковому мінімуму. Але через недофінансування державних програм соціального захисту малозабезпечених верств населення різниця, яка б доводила до прожиткового мінімуму, не виплачується. Розмір виплат фіксується законодавчо і складає незначну суму. Так, Законом “Про Державний бюджет України на 2005 рік” рівень забезпечення прожиткового мінімуму для призначення допомоги малозабезпеченим сім’ям встановлено у розмір 100 грн для працездатних та 140 грн для непрацездатних осіб; для сімей з дітьми прожитковий мінімум гарантується на рівні 90 грн в розрахунку на одну особу. Заявочний принцип соціальної допомоги скоріше виключає, ніж включає тих, хто потребує допомоги, оскільки населення непоінформоване про можливість отримання допомоги.
