77.Право соц. Забезпечення в системі права у

Право соціального забезпечення як самостійна галузь вітчизняного права за останні декілька десятків років цілком закономірно утвердилось на чільних позиціях системи права України. Зародившись у надрах колишнього радянського трудового права, спочатку як самостійний інститут, воно з середини 60-х років минулого століття сформувалося в окрему галузь соціалістичного права. У нашій державі право соціального забезпечення набуло свого довершеного вигляду лише з прийняттям Конституції України, яка закріпила основні права громадян у сфері соціального захисту.

Ухвалення низки законів, що визначають систему соціального страхування та гарантії реалізації соціально-економічних прав нашими громадянами в умовах ринкової економіки, посилення їх соціальної захищеності ще більше зміцнило позиції цієї галузі у системі вітчизняного права. Закономірно, у зв'язку з цим постає питання про необхідність з'ясувати місце права соціального забезпечення у цій системі та встановити співвідношення і взаємодію його з іншими суміжними галузями права.

Відомо, що система права є внутрішньою побудовою (структуру), яка передбачає єдність та диференціацію правових норм. При цьому важливо зауважити, що основна мета цієї системи полягає в обґрунтуванні водночас інтеграції та поділу нормативного масиву на галузі й інститути для одержання системної характеристики позитивного права загалом. Не зайвим буде наголосити також і на тому, що система права (його структура) зумовлює форму права (систему законодавства), тобто обидва ці системні утворення є дуже тісно пов'язаними і взаємозалежними одне від одного.

Увесь історичний шлях становлення і розвитку права засвідчує, що всі правові системи сучасного позитивного права тією чи іншою мірою базуються на диференціації останнього на приватне й публічне право, де перше усі свої регулятивні властивості спрямовує на задоволення потреб і захист

Важливою ознакою відносин, котрі регулюються соціальним правом, можна вважати і те, що їх формування відбувається під безпосереднім впливом держави та пов'язане із вдійсненням нею своєї соціальної функції2. Тобто соціальна функція держави дістає своє втілення у соціальному праві, •ікс може розглядатися як окреме структурне утворення у системі права, поряд із традиційними її складовими — Публічним та приватним правом. Соціальне право об'єднує правові норми, покликані регулювати відносини соціального захисту громадян та забезпечувати їм гарантії реалізації : основних соціально-економічних прав.

Отже, соціальне право — це не окрема галузь у системі і права, а своєрідна правова спільність, яка об'єднує в собі І Цілу низку самостійних галузей, для яких визначальним | чинником є забезпечення соціального захисту громадян, котрі в силу об'єктивних обставин потребують допомоги держави як основного соціального гаранта.

Зародження соціального права пов'язують із появою трудового права, яке з'явилось у зв'язку зі становленням капіталістичних ринкових відносин та найманої праці. Робото-давці-підприємці, для яких основною метою було отримання прибутку, намагалися досягти його завдяки надмірній експлуатації робочої сили, що викликало невдоволення найманих працівників. Розпочалися масові акції протесту останніх з вимогами нормування робочого часу, гарантій оплати праці, охорони праці тощо. Для запобігання загрозі соціальних конфліктів в цей процес змушена була втручатися держава, яка шляхом встановлення обмежень тривалості робочого дня, заборони використання праці неповнолітніх, інших соціальних пільг у сфері праці встановила певні стандарти найму робочої сили. Тобто держава як політична організація виступила своєрідним гарантом трудових прав найманих працівників, взявши на себе їх охорону як сторони потенційно слабшої у системі суспільно-трудових відносин. Трудові відносини, які ще донедавна базувались на приватних правових засадах і найм робочої сили відбувався за правилами цивільного (приватного) права, дістали свій подальший розвиток завдяки втручанню у їх сферу публічно-правових засад. Ця обставина суттєво вплинула на стан подальшого регулювання праці, що зрештою виявилося у формуванні трудового права як права, спрямованого на захист інтересів найманих працівників. Держава тут відіграла досить значну роль, реалізуючи свою, на той час не зовсім сформовану, соціальну функцію.

Вже пізніше, у XX ст. і особливо після Другої світової війни, коли соціальне призначення і соціальна функція держави стали невід'ємними атрибутами їх існування, розпочався наступний етап формування соціального права. При цьому чималу роль у його розвитку відіграло і світове співтовариство, яке у повоєнний період максимум зусиль спрямувало н забезпечення прав і свобод людини у соціальній сфері. Зй галька декларація прав людини (1948), Пакт про економічні соціальні і культурні права (1966) та інші важливі міжна

Соціальне право в Європі розглядається науковцями саме як системна правова структура.

Названі аргументи підтверджують, що соціальне право не є окремою галуззю у системі права, а являє собою своєрідну функціонально-структурну підсистему, яка виражає відносини соціального захисту індивідів, що складаються внаслідок здійснення державою своєї соціальної функції. Це правова спільність, яка утворилась в результаті об'єктивних процесів розвитку суспільних відносин і публічного права та оформилась у відносно самостійну структуру на перетині з приватним правом, увібравши в себе як публічні, так і приватні правові засади.

З огляду на соціальну функцію держави та здійснення нею соціального захисту соціальне право формується за рахунок таких галузей права, як трудове право, право соціального забезпечення, медичне право, екологічне право, освітянське право, житлове право, право соціального партнерства. При цьому деякі з названих галузей (трудове, житлове, екологіч-

є достатньо сформованими і І івгпльновизнаними правовими структурами, а інші (медичне, освітянське, соціального партнерства) перебувають на стпдії становлення та утвердження і їх місце у системі національного права є менш виразним. Але, як показує досвід розпитку соціально орієнтованих держав, існують об'єктивні чинники, які дають підстави вважати, що і ті галузі, які ще по зовсім сформувались в окремі структурні утворення, з [ часом все ж займуть належне їм місце у складі галузей соціального права. Установчі документи Європейського Союзу прямо зазначають необхідність формування соціального законодавства держав-учасниць з метою підвищення ріння соціального захисту трудящих1.

І Право соціального забезпечення належить до тих галузей соціального права, які лягли в основу становлення останнього. З приводу правомірності перебування цієї галузі у системі ИІтчизняного права особливих сумнівів не виникає. Те, що останнім часом його почали ототожнювати з так званим пра-цом соціального захисту — це всього лише результат неоднозначного тлумачення широкого за змістом терміна соціальний захист, яким позначається одне з основних завдань сучасної держави. Якщо ж виходити зі змісту ст. 46 Конституції України, то неважко переконатися, що право на Соціальне забезпечення є одним із складових елементів Соціального захисту. І власне, терміну «соціальний захист» відповідатиме соціальне право як правова спільність, що містить самостійні галузі права, в тому числі і право соціального забезпечення. [г Переважно галузі права, що входять до групи соціального права, активно взаємодіють між собою. При цьому така ■іюсмодія може виражатися як у наявності спільних міжгалузевих інститутів (соціального страхування для права

Отже, право соціального забезпечення є однією з галузей вітчизняного права, що належить до сфери соціального права. Останнє ж являє собою відносно самостійну правову спільність, яка оформилась наприкінці минулого століття ініпслідок посилення соціальної функції держав. Соціальне право у системі права перебуває на перетині приватного і публічного права, забезпечуючи взаємодію усіх правових норм та інститутів юридичного права з метою задоволення приватних, публічних та соціальних інтересів у державно-оргянізованому суспільстві.

Поскольку право социального обеспечения взаимодействует с рядом отраслей права, то возникает потребность в определении этой отрасли права в правовой системе Украины или, другими словами, необходимость выяснить, как соотносится указанная отрасль права с другими. Это способствует уточнению предмета правового регулирования отдельных отраслей права, в частности, таких, как конституционное, административное, финансовое, гражданское, трудовое, медицинское, социальное и некоторых других. Конституционное право считается ведущей отраслью права по отношению к праву социального обеспечения. В его нормах закреплены признаки социального государства и его социальная функция, социальная направленность экономики, органы, определяющие и реализуют социальную политику государства, механизм защиты прав и свобод физического лица и тому подобное. Предметом конституционного права являются также общественные отношения между человеком и государством, но не любые, а такие, которые устанавливают основополагающие принципы правового статуса личности. Сердцевиной этого статуса основные права, свободы и обязанности человека и степень их гарантированности со стороны государства. К социальным (ст. 43-52 Конституции Украины) относятся права, обеспечивающие минимальную возможность нормального физического существования человека в обществе. Особое место среди этих прав занимает право на социальное обеспечение, которое зафиксировано в ст. 46 Основного Закона как право на социальную защиту Немало общих касательных рис имеют право социального обеспечения и трудовое право. Исторически право социального обеспечения выделилось из трудового права. Институт пенсионного права находился ранее в системе трудового права. Близкими по своему характеру является выходное пособие при увольнении работников, регулируется трудовым правом, и отдельные виды пособий, предоставляемых лицам по праву социального обеспечения. Юридически значимыми для права социального обеспечения могут быть факты, устанавливаемые по правилам трудового законодательства: вредные условия труда, средний заработок и др. Нормы института трудоустройства применяются при поиске работы безработными, а привлечение их к выполнение общественных и сезонных работ происходит по правилам, регулируют трудовой договор, оплату труда, рабочее время и тому подобное. Аналогичные параллельные взаимодействия права социального обеспечения и его отдельных институтов можно проследить и по другим отраслям социальной права. Важно при этом не забывать, что сущность системы права выражается не только в дифференциации и разделении на отдельные отрасли, но и в единства всех этих отраслей и их институтов. Поэтому право соціального обеспечение как элемент социального права взаимодействует с некоторыми смежными отраслями публичного и частного права. В частности, классическое административное право обеспечивает регулирование тех отношений соціального защиты, связанные с определением правового положения и деятельности органов государственной власти и органов местного самоуправления в сфере социального обеспечения. А в гражданском и хозяйственном праве можно найти нормы, которыми регулируются отношения негосударственного социального страхования.