11. Правовий статус України за Березневими статтями 1654 р

Цим договором передбачалося зберегти недоторканними суспільний лад України і загалом той порядок управління та суду, що склався до 1654 р. Царська жалувана грамота від 27 березня 1654 р. наказувала Б. Хмельницькому і всьому Війську Запорізькому "...быти под нашою, царского величества, рукою по прежним их правам и привилеям... и тех прав и вольностей нарушати не велели".

Главою України залишався виборний гетьман як "зверхній володар". Але він мав присягнути на підданство й вірність цареві, одержати від нього клейноди. Україна, як вона того й бажала, дістала право мати власне військо - 60 тис. реєстрових козаків. Питання про платню війську було відкладено до з'ясування фінансового стану України. Фінансові справи залишалися у віданні України. Березневі статті підтвердили колишні права і вольності українських феодалів, передусім спадкове право на землю і прибутки з неї, на платню посадовим особам в апараті управління і в суці. Православна церква і всі віруючі вже не зазнавали релігійних переслідувань. Цар обіцяв захищати Україну від посягань Польщі, надавати військову та в разі потреби політичну допомогу.

11. Пакти і Конституція права і вільностей Війська Запорозького: зміст і значення

15 квітня 1710 р. при обранні Орлика гетьманом укладено "Пакти і Конституцію прав і вольностей Запорозького війська". Ця конституція містить кілька статей. Перша присвячена питанням віросповідання, тут затверджуються права православної церкви, друга — питанням національного суверенітету і кордонів (кордон має бути установлений, як був за Хмельницького, по річці Случ). Запорозькому війську треба повернути його володіння Трахтемирів, Кодак, Келеберда, Переволочна та землі над Ворсклою, московські укріплення треба знести.

Окрема стаття присвячена організації влади, самоврядуванню. Влада гетьмана регламентується: він не абсолютний володар, державні справи вирішує спільно з генеральною старшиною. До Генеральної ради входили старшина, городові полковники та по одному козакові від кожного полку. Старшині й Раді надавалось право виступати проти гетьмана, коли він перевищував свої повноваження чи брав на себе права інших. Створювався Генеральний суд. Він мав розглядати спірні справи, конфлікти. Державний скарб складається окремо від гетьманського, вводилась посада генерального підскарбія. Місцева влада (полковники, сотники та інші) вибирається громадянами і затверджується гетьманом.

У конституції чітко зафіксовано соціальні права козаків і посполитих людей, щоб на них не наклали непосильних податків, не примушували до надмірних робіт. Козацькі вдови і сироти оточувались піклуванням, гетьман мав стежити за їх забезпеченням.

Мала бути створена спеціальна комісія для ревізії державних земель, якими користується старшина, для перевірки справи купців і орендарів, які позбавлялись від податків, та регулювання обов'язків і права оренди, виділення підвід на громадські роботи, ярмаркові справи. Усе це мало стати правовою основою регулювання внутрішнього життя та дипломатичних стосунків.

11. Органи влади та управління Гетьманщиною у 2 пол. 17-18ст.

Систему вищих виконавчих органів влади періоду Національної революції другої половини XVII ст. уособлював Генеральний уряд. Він уважався головним розпорядчим, виконавчим і судовим органом Козацько-гетьманської держави. До складу Генерального уряду входили гетьман, генеральні старшини і центральні органи виконавчої й судової влади - генеральні канцелярії.

Інститут гетьманства посідав надзвичайно важливе місце у політичній системі Козацько-гетьманської держави. Зміна влади гетьмана неодмінно екстраполювалася на державно-правове становище України.

Гетьмана обирала Генеральна рада формально пожиттєво. Це зафіксовано в положеннях Березневих та інших "гетьманських статей". Але фактично - як засвідчили долі І. Виговського, І. Брюховецького, Д. Многогрішного та інших, позбавлених гетьманства рішення

Генеральної ради в результаті заколоту правителів,- вибори здійснювалися "до ласки войсковой"

Виборний гетьман зосереджував у своїх руках надзвичайно широке коло владних повноважень у сфері законодавчої, виконавчої та судової влад. Він скликав загальну раду і раду старшини, керував ними, брав участь в обговоренні питань і ухваленні рішень ради, організовував їх виконання, очолюючи адміністрацію; за гетьманським підписом виходили найважливіші розпорядження та універсали - правові акти, що мали силу закону; він також очолював судочинство, виступаючи вищою апеляційною інстанцією; організовував і керував фінансами, встановлював податки, розпоряджався земельним фондом; визначав напрями зовнішньополітичної діяльності країни; очолював військо.

Юридичну основу влади гетьмана становили норми усного звичаєвого права - "давні права та вольності", пристосовані до державного статусу України, міждержавні договори і санкціоновані державою законодавчі акти. Конституційним актом діяльності гетьмана стали прийняті Загальною військовою радою у червні 1648 р. "Статті про устрій Війська Запорозького" (до нашого часу не збереглися).