3. Джерела та основні риси права кр

Джерела походження права різноманітні; по-перше, слід відмітити, що існує загальна категорія – звичаєве право. Воно має історично-еволюційний генезіс, адже, виникло воно як результат возведення державою до рангу обовязкового виконання певних звичаїв, що склалися у процесі спілкування людей, увійшли у свідомість та побут суспільства в цілому або групи людей. Звичай став основним засобом регулювання біхевіористичних проявів у первісній громаді, а поява держави стимулювала розшарення суспільства і допомогала панівним класам пристосовувати деякі звичаї до своїх інтересів, санкціонувала та забезпечувала використання цих звичаїв примусовою силою держави. На звичаєвому праві грунтуються правові системи рабовласницьких та феодальних держав. Норми звичаєвого права Київської Русі доповнювалися князівськими постановами, а також практикою судових вироків. ^ Зобовязальне право В правовій системі Київської Русі фігурували такі види договорів: договір купівлі-продажу, договір позики, договір зберігання речей (поклажа), договір про наймання тощо. Найбільш повно був врегульований договір позики. Переважав простий порядок укладання договорів – усна форма із застосуванням деяких символічних дій – рукостискання, звязування рук та ін. Іноді вимагалося свідчення. Є певні відомості й про зародження письмової форми укладання договору про нерухомість. ^ Спадкове право Спадкове право характеризувалося відверто класовим підходом законодавця. Так, у бояр і дружинників спадкувати могли і сини, і дочки, а у смердів при відсутності синів майно вважалося вимороченим і переходило до князя. Тривалий час залишалося спірним питання про існування у Київській Русі спадкування за заповітом. Однак, як свідчать законодавство та практика, воно існувало насправді. При спадкуванні за законом, тобто без заповіту, перевагу мали сини померлого. При їх наявності дочки не отримували нічого. На спадкоємців покладався тільки обовязок видати заміж сестер. Спадковість поділялася, очевидно, порівно, але молодший син мав перевагу – він отримував двір батька. Незаконні діти спадкових прав не мали, але якщо їх мати була рабинею, то вони разом з нею отримували волю.  ^ Шлюбно-сімейне право До прийняття християнства шлюбно-сімейні відносини регулювалися звичаєвим правом, яке довго зберігалося і після прийняття християнства. Існували викрадення наречених, багатоженство, наложництво. З прийняттям християнства з Візантії прийшли нові принципи сімейного права: моногамія, затрудненість розлучення, безправність позашлюбних дітей, суворі покарання за позашлюбні звязки. За візантійським правом існував низький шлюбний поріг: 12-13 років для нареченої та 14-15 для нареченого, обовязково було отримати згоду батьків і саміх наречених, не допускалося близьке крівне споріднення. Не допускався третій шлюб. Розірванням шлюбу займалася церква, яка практично ніколи не давала дозволу на розлучення. ^ Кримінальне право  За “Руською правдою” поняття злочину трактувалося як “обида”, незалежно від того, чи то було нанесення матеріальної, фізичної або моральної шкоди. Особливо тяжким злочином вважалося посягання на князівську владу, яке проявлялося передусім у повстаннях. Велику увагу приділяли майновим злочинам: крадіжкам (татьба), підпалові, пошкодженню рухомого майна тощо. До злочинів проти особи належали вбивство, побої, образа, виривання бороди або вусів. 10. Руська правда – видатна пам’ятка давньоруського права

Вінцем давньоруського права є кодифікований юридичний збірник Руська Правда. її прототипами, як вважають дослідники, були збірники законів “Статут” і “Закон руський” дійшла до нас у 106 списках — у літописах та юридичних збірниках XIII-XVII ст. Списки мають назви або за місцем їх знаходження (Синодальний — у бібліотеці Синоду, Академічний — у бібліотеці Академії наук, Троїцький — у Троїце-Сергієвій Лаврі), або за прізвищем осіб, котрі їх віднаходили (Карамзінський, Татищевський тощо). Ці списки поділяють на три редакції — Коротку, Розширену та Скорочену.

Найдавнішою є Коротка редакція Руської Правди, яка відображає державну організацію і давньоруське право періоду становлення феодального ладу. Вона складається з Правди Ярослава, Правди Ярославичів, Покону вирного, Уроку мостникам. Вважають, що Правда Ярослава з’явилась у 10-30-ті pp. XI ст., а Правда Ярославичів — у 50-60-ті pp. XI ст. Вона регулювала суспільні відносини ранньофеодального періоду. В Правді Ярослава зберігається, хоча й зі значним обмеженням, інститут кровної помсти. Предметом правового захисту в Короткій редакції виступає життя та тілесна недоторканість феодалів й князівських дружинників; вона регулює питання власності, володіння, спадкоємництва. Чітко простежується специфіка феодального права як права привілею панівних станів. Зміни й доповнення Правди Ярославичів мали на меті захистити князівські маєтки і князівську земельну власність. Навіть заміна кровної помсти системою грошових стягнень передбачала збільшення надходжень до державної скарбниці.

Розширена редакція Руської Правди відображає еволюцію феодального права внаслідок подальшого соціально-економічного й політичного розвитку Київської держави. її створення припадає на період князювання Володимира Мономаха або його сина Мстислава. В ній — чимало перероблених і доповнених норм Короткої редакції, а також Устав Володимира Мономаха, в якому зафіксовані нові норми, що захищають інтереси феодалів, обмежують майнові й особисті права феодально залежного населення. Але в головному Устав був спрямований на пом’якшення класових суперечностей, що загострилися в умовах занепаду Київської держави (його появу спричинило повстання у Києві у 1113 р.). Тут ідеться про порядок успадкування майна, регуляцію боргових зобов’язань і кабальних відносин, обмеження лихварства, заборону перетворювати закупів у рабів, впорядкування правового становища холопів.

Третя редакція Руської Правди — Скорочена, розглядається дослідниками як переробка у XV чи навіть XVII ст. одного зі списків Розширеної редакції.

Аналіз норм Руської Правди свідчить, що вони виникли на місцевому ґрунті й були результатом розвитку юридичної думки в Київський Русі. Отже, наші пращури були носіями високої тоді правової культури. Руська Правда відчутно вплинула на розвиток права західних і північно-східних слов’ян, відчутно вплинула на становлення таких пам’яток права, як Литовські статути, Псковська судова грамота, Судебники 1497, 1550 р., і певною мірою — Соборне уложення 1649р.