11. Судова система і правоохоронні органи в період Гетьманату Скоропадського

Гетьман України призначав склад і Генерального суду і стверджував генерального суддю. Загальне керівництво судочинством здійснювало Міністерство юстиції. Його компетенція постійно розширювалася. Міністр юстиції мав право одноосібно призначати мирових суддів, і глав з'їздів мирових суддів, а також звільняти їх з посад.

На початку липня 1918 Рада Міністрів відхилила закон «Про апеляційних судах» Центральної Ради і прийняла інший, про судові палатах: Київської, Харківської та Одеської. Міністерство юстиції за рішенням уряду посилювало кадровий потенціал окружних судів. Адміністративні, кримінальні та цивільні справи ці судна розглядали гласно у складі постійних суддів і 12 присяжних засідателів, правила для яких були затверджені окремо. Встановлювалася світова юстиція, яка діяла на основі старих законів. Створювалася система повітових та губернських судів. Найвищим судовим органом, як і царської Росії, був Сенат.

Існували й військові суди. Вони підпорядковувалися головному управлінню військово-судових справ військового міністерства. Така увага до проблем встановлення судової системи пояснюється тим, що гетьман посилював репресії. Рада Міністрів приймала нові закони про організацію військово-судових інститутів, розширювала їх компетенцію. Використовувалася виключна підсудність, яка стала переважаючою при змовах проти влади, процесів про вбивства. Виключної підсудності підлягали і агітатори проти Української Держави.

Загальні та військові суди Української Держави при розгляді справ керувалися кримінальним та кримінально-процесуальним законодавством Російської Імперії, пристосовуючи його для нових умов і вносячи нові склади злочинів і міри покарань. Для цього законодавства гетьманської держави був характерний беззаперечний пріоритет інтересів держави над інтересами людини.

Правоохоронні органи та місцева влада

Проявляючи турботу про захист Української Держави, уряд створив мережу державної варти. Загальне керівництво їй здійснювало Міністерство внутрішніх справ, де існував спеціальний департамент державної варти, в губерніях - старости і місцеві отамани. Сама «варта» набиралася з молодших і старших вартового, наказових начальників, їх помічників, інспекторів та їх помічників. Функції державної варти були развідувальними, осведомітельних, наглядовими і силовими. Під виглядом державної варти відроджувалися старі російські охоронні відділи, поліція.

Призначених Центральною Радою комісарів звільняли.Їх замінили старости, які очолювали місцеву адміністрацію. За своїм статусом губернські старости майже повністю відповідали російським губернаторам. І взагалі, вся система місцевої влади повторювала колишню російську модель. Посади губернських старост займали переважно місцеві поміщики, земські діячі, колишні судді, які діяли по-старому, часто в суперечності з гетьманськими законами.

11. Правова система в період Гетьманату Скоропадського

При створенні правової системи гетьманська адміністрація пішла шляхом рецепції тих нормативних актів колишніх режимів, які не суперечили соціально-економічним і політичним інтересам Української держави. Так, 16 травня Міністерство праці розповсюдило циркуляр “Про закони, циркуляри і розпорядження Російського уряду і Центральної ради”, за якими всі акти трудового законодавства, “якщо вони не скасовані Урядом Української Держави”, зберігають свою чинність.

Від самого початку своєї діяльності, гетьманська адміністрація встановила правові основи законотворчого процесу. В “Законах про тимчасовий державний устрій України” підкреслювалося, що прийнятий закон вступає в силу “від часу, призначеного для того в самім законі”, а скасувати закон можна було тільки силою іншого закону. Право готувати законопроекти отримували відповідні міністерства. Законопроект передавався на обговорення до Ради Міністрів, а отримував чинність після затвердження Гетьманом.

2 червня 1918 р. приймається Закон “Про порядок складання законопроектів, внесення їх до Ради Міністрів, обговорення, затвердження їх та про форму і порядок оголошення законів”. Закон встановлював компетенцію Ради Міністрів в процесі законотворчості. Керівництво цим процесом покладалося на Державну канцелярію і на Державного секретаря, який особисто подавав законопроекти до Ради Міністрів.

Основи конституційного права знайшли відображення в “Законах про тимчасовий державний устрій України”, якими визначалася форма правління, система органів влади та управління.

2 липня 1918 р. гетьман затверджує Закон про громадянство Української держави. Під українським громадянством розумілася “державно-правова приналежність людини до Української держави, що надає права й обов’язки українського громадянина”