11. Селянська реформа 1861 та її реалізація на українських землях

19 лютого 1861 були оприлюднені «Маніфест» про скасування кріпосного права та «Положення про селян, що виходять з кріпосної залежності», згідно з яким її позбулися 22,5 мільйонів осіб. Водночас за поміщиками залишалися всі їхні землі. Вони були зобов'язані надавати селянам так званий «садибний притулок» та тимчасові обробіткові ділянки, розміри яких визначалися спеціальними «уставними грамотами». Община залишалась, як і раніше, недоторканою.Реформа на місцях визначалася чотирма «Місцевими положеннями». Україна підпадала під дію трьох із них. Найвищі розміри наділів коливалися тут від 3 до 12 десятин на ревізьку душу (причому найбільші показники припадали на Степовий регіон), нижчі були на третину менші. На Лівобережжі землею наділяли згідно зі спадково-сімейним принципом, і відробітки тут були вищі, у Київській, Подільській та Волинській губерніях — за інвентарними правилами 1847–1848, і повинності тут були менші.

Наслідки реформи

Відміна кріпосного права. Соціальна диференціація селян. Збереження поміщицького землеволодіння. Тимчасово зобов'язаний стан. Викупна операція Зниження купівельної спроможності селян. Обмеження самоврядування і правового статусу селян.

Безпосереднім результатом селянської реформи стало прискорення майнової диференціації населення. Так, близько 220 тисяч українських селян були обезземелені, 100 тисяч отримали до одної десятини, понад 1,6 мільйонів — від 1 до З десятин на душу.

Сутність селянської реформи

Було запроваджено загально-російську систему селянського управління: сільські громади об'єднувались у волості. Кругова порука. Загальна відповідальність за сплату податків.

Способи проведення реформи подекуди наражалися на значний спротив. Селяни відмовлялися вносити викупні платежі, вимагали наділення їх «дарчими ділянками». Всього у 1861 році в Україні відбулося близько 3,1 тисяч селянських виступів, в яких брали участь понад 2 мільйона мешканців 4160 сіл. Найзначнішими були Безуглівське, Бездненське повстання та Кам'янсько-Слобідське заворушення.

Внаслідок реформи 1861 р. селяни України втратили 1 млн. десятин або понад 15% загальної площі земель, якими вони користувались раніше. 94% колишніх поміщицьких селян одержали наділи менші 5 десятин, тобто нижче норми середнього прожиткового мінімуму.Специфіка реалізації реформи в Правобережній Україні полягала в тому, що тут вводився обов'язковий викуп державними селянами земельних наділів. При визначенні розміру щорічних викупних платежів за основу була взята збільшена на 10% сума оброчного податку, встановлена спеціальними люстраційними комісіями (цю суму селяни повинні були вносити у скарбницю "в постійному і незмінному розмірі" до 1 січня 1913 p.).

11. Земська реформа 2 пол. 19 ст та її реалізація на Україні

1864-го року було впроваджено земське самоуправління. Раз на рік на загальних зібраннях депутатів (їх обирали від усіх верств населення, але закон надавав багато пільг землевласникам-дворянам) обиралось земську повітову управу, яка діяла постійно. Повітові земські управи обирали губернську управу. Функції земств були дуже широкі, а їх кошти складалися з «самообкладання» населення з кожної десятини. Земства дбали про гігієну та санітарію, утримували шпиталі, лікарів, фельдшерів, акушерок. Медична допомога була, за незначним винятком, безкоштовною для всієї людності, незалежно від того, чи пацієнт платив земські податки чи ні. З кожним роком мережа лікарняних закладів, які утримувалися земствами, постійно зростала. У 1870 р. працювало 73 земські лікарні, а в 1910 р. – 576. Протягом майже 50-літнього існування земства зразково поставили справу медичної обслуги в українських губерніях.

Ця реформа проводилась у шести із дев’яти українських губерній (за винятком Правобережної України, де земства були запроваджені аж 1911 р.). Відповідно до цієї реформи у губерніях і повітах створювалися виборні (на три роки) земські установи, що мали дві ланки: земські збори і земські управи.

Органами селянського управління були сільський схід та обраний ним сільський староста, а також збирач податків доглядачі хлібних магазинів, училищ та лікарень, сільські писарі. Компетенція сільського сходу була обмеженою. Він вибирав сільську адміністрацію, розглядав сімейні суперечки, розподіляв і перерозподіляв землі в сільській громаді і т. ін. В обов'язки сільського старости входили скликання та розпуск сходів, виконання їхніх рішень, розпоряджень волосного управління, нагляд за станом шляхів, мостів. Органи волосного управління складалися з волосного сходу, волосного старшини і волосного селянського суду. Волосний схід обирав посадових осіб сходу, розподіляв грошові оброки і повинності.

Земська реформа була проведена тільки в шести з дев'яти українських губерній (Харківській, Полтавській, Чернігівській, Херсонській, Катеринославській та Таврійській).

У Правобережній Україні земства були введені тільки в 1912 році. У відповідності з реформою в губерніях і повітах створювались виборні земські установи, які складалися з земських зборів і земської управи як виконавчого органу. Члени повітових земських зборів вибиралися на трьох виборчих з'їздах: повітових землевласників, міських виборців і виборців від сільських громад.

Земства не мали виконавчої влади і в більшості свої постанови могли провести в життя тільки через адміністративно-поліцейські органи. Сфера діяльності нових органів всестанового самоврядування була обмежена господарсько-культурними справами: освітою, охороною здоров'я, торгівлею, будівництвом та ін.