11. Кодифікація цивільного, цивільно-процесуального та сімейного права в 20-х рр 20ст.

Цивільне право було тією галуззю права, яка в першу чергу забезпечувала проведення нової економічної політики. Тому кодифікація цивільного права розпочалася відразу ж після проголошення курсу на неп, у 1921 році. На основі Цивільного кодексу РРФСР і в повній відповідності з його принципами Наркомюст УСРР створив проект Цивільного кодексу УСРР, який являв собою повну рецепцію (прийняття) Цивільного кодексу РРФСР. ВУЦВК постановою від 10 грудня 1922 року ввів у дію Цивільний кодекс УСРР з 1 лютого 1923 року. Цивільний кодекс УСРР 1922 року був повною рецепцією Цивільного кодексу РСФРР. Він складався з чотирьох частин.

У загальній частині визначалися основні засади, суб'єкти та об'єкти прав, правочини і позовна давність. У розділі «Речове право» подавалися норми, що регулювали право власності, право забудови і заклад майна. Розділ «Зобов'язальне право», крім загальних положень, містив норми про зобов'язання, які виникали з договорів, майнового найму, купівлі-продажу, міни, позики, підряду, поручництва, доручення і довіреності, товариства, страхування та зобов'язань, що виникають внаслідок безпідставного збагачення і заподіяння іншому шкоди. Цивільний кодекс затверджував виняткове право держави на землю, її надра, води, націоналізовані підприємства, залізниці, націоналізовані судна і будівлі, літальні апарати, зброю і військове спорядження, телеграфне майно. Всі об'єкти державної власності повністю вилучалися з цивільного обороту. Водночас із державною власністю допускалося право кооперативної власності, а також право приватної власності на предмети, які не вважалися вилученими з цивільного обороту.

Останній розділ Цивільного кодексу регулював спадкове право.

Проте спадкування за законом і заповітом допускалося у межах загальної вартості спадкового майна не більше ніж 10 тис. золотих карбованців, виключаючи всі борги спадкодавця. Частина, що перевищувала цю вартість спадкового майна, переходила на користь держави. Цивільний кодекс УСРР мав таку ж кількість статей, що і кодекс РСФРР. Зміст статей обох Кодексів був ідентичним.умовах. Ініціатива розірвання такого договору могла виходити не тільки від зацікавленої сторони, а й від державних органів і громадських організацій. Очевидною була соціальна спря мованість цієї норми

За кодексом визнавалася обов'язковість державної реєстрації шлюбу в органах РАГСу. Коли сторони з якіхось причин не могли оформити фактичний шлюб шляхом реєстрації, суди могли в кожному окремому випадку визначити права кожного з незареєстрованого подружжя на одержання аліментів від іншого і на нажите під час шлюбу майно. Вчинення релігійного шлюбу не мало будь-якого правового значення. Розлучення також було віднесено до відання органів РАГСу.Кодекс вважав роздільною власністю тільки майно, придбане до шлюбу, а майно, яке придбане під час спільного життя, вважалося таким, що належало їм обом на основі спільної власності. У випадку розлучення спільне майно ділилося на рівні частини. Кодекс визначав порядок отримання аліментів. Таке право виникало одного з подружжя у випадку непрацездатності, яка виникла до шлюбу, під час шлюбу або не пізніше одного року після розлучення. Кодекс регулював широке коло питань, пов'язаних з правовідносинами між батьками та дітьми. Вони не залежали від того, зареєстрований шлюб батьками чи ні. Кодекс також встановлював право всиновлення (удочерення) В період відновлення народного господарства -розвивалось процесуальне законодавство. Взявши за основу Кримінально-процесуальний кодекс РСФРР, ВУЦВК 13 вересня 1922 року прийняв постанову “Про введення в дію КПК УСРР” (з 20 вересня 1922 р.).

.