3. Державний лад кр

Державний лад Київської Русі багато у чому визначався тим, що вона була ранньофеодальною монархією. Державу очолював великий київський князь. Функції перших великих князів полягали перш за все в організації воєнних ополчень і дружини, командуванні ними. В особливо важливому центрі розташовувався великий загон - тисяча дружинників, які поділялися на сотні. Керував великим загоном тисяцький, командиром невеликої дружини був соцький. У менших центрах стояли дружини, якими командували соцькі й десяцькі. Поступово тисяцькі, соцькі й десяцькі отримували адміністративні функції, які зводилися до наведення порядку в місті, придушення опору місцевого населення, допомоги збирачам данини. Крім того вони здійснювали торговельно-поліцейську функції, а з розвитком великокнязівської юрисдикції - судово-адміністративну. Так сформувалася найдавніша десяткова система управління.

Здійснюючи управлінські функції, великий київський князь спирався на призначених ним посадників, волостелів, тіунів та інших представників адміністрації. Вони були місцевими керівниками. їх утримання здійснювалося за рахунок податків і зборів із місцевого населення, про що свідчить низка норм "Руської Правди" . При здійсненні своїх державницьких функцій великий князь спирався на такий важливий державний орган, як князівська рада. До її складу входили великі феодали (бояри), представники духової знаті, а у деяких випадках і представники великих міст.

Із розвитком феодальних відносин у Київській Русі десяткова система управління була замінена на двірсько-вотчинну систему управління. Головним у цій системі було те, що не існувало різниці між органами державного управління й управління особистими справами великого князя. Головними посадовцями при двірцево-вотчинній системі управління були: воєвода, який керував збройними силами князівства; тіун конюший - відав питаннями забезпечення князівства кіньми; дворецький-огнишанин, котрий управляв князівським двором, а також виконував важливе доручення князя; стольник, до обов'язків якого належала організація постачання князівського двору продовольством. Виконувати обов'язки цим посадовцям допомагали численні управителі - тіуни, старости тощо.

В умовах послаблення влади великого київського князя у другій половині XI ст. почали скликатися феодальні з'їзди (снеми), на які збиралися місцеві князі, їхні союзники, васали і бояри, а в окремих випадках церковна знать. На з'їздах як вищих органах феодальної влади розглядалися питання нового законодавства, розподілялися лени.

У Київській Русі певну роль відігравало віче - збори вільних мешканців міст - купців, ремісників тощо. Провідна роль на вічах належала міській феодальній верхівці. Віче скликалося під час облоги міста, перед початком воєнних походів, іноді на знак протесту проти політики князя. До компетенції віча належали комплектування народного ополчення та вибори ватажків. Виконавчим органом віча була рада, яка нерідко його заміняла.

Органом місцевого селянського самоврядування була верв. Вона володіла неподільними землями на правах колективного власника, здійснювала реалізацію норм звичаєвого права, організовувала захист своїх членів та їхньої власності у конфліктах із представниками державного апарату, окремими феодалами й сусідніми общинами. Члени верві, які були пов'язані між собою кругового порукою, мали перед місцевою князівською адміністрацією фінансові, поліцейські й інші зобов'язання. Територія верві охоплювала кілька населених пунктів, котрі розташовувались один біля одного.