11. Судова реформа 2 пол. 19 ст та її реалізація на Україні

У 1864 році була проведена судова реформа. Тепер судочинство відбувалося за участю сторін, рішення приймали присяжні засідателі, які добиралися з громадян усіх станів, включаючи селян (крім осіб, що працювали по найму). Обвинувачені отримали право захисту, яке здійснювали або самі, або через адвокатів, також, в судах з’явився прокурор. Суд став відкритим. На його засіданнях могли бути присутні родичі, представники преси і взагалі всі бажаючі. У карному судочинстві було запроваджено суд присяжних. Розв’язанням дрібних справ займалися мирові судді, які обиралися на трирічний строк на зборах уповноважених від населення або призначалися від уряду. Їх рішення могли переглядатися повітовими з’їздами мирових суддів. Суди були незалежні від адміністрації. Але і після судової реформи залишалась деяка нерівність для громадян різних станів. Існували окремі суди для духовенства, вищих чиновників й військових. Збереглися волосні суди у справах селян, які не були пов’язані з загальною судовою системою і мали право присуджувати селян до принизливого покарання – биття різками. Проте в цілому судова реформа виявилася найбільш послідовно демократичною, що сприяло підвищенню законності в судочинстві, впливу громадськості на судовий процес. Всі прогресивні зміни, що сприяли зростанню в народі громадянської самосвідомості, були практичним кроком до створення правової держави.

З 1870 р. здійснювався перехід і до міського самоврядування. В містах України встановлювалися міські ради – «думи», членів яких обирало все населення, що платило податки, тобто власники будинків, крамниць, підприємств і т.д. Виконавчим органом ради була управа на чолі з міським головою. Компетенція ради була дуже широка: вона повинна була стежити за господарством міста, станом ринків, міської торгівлі, промисловістю, охороною здоров’я, санітарією, школою. У цілому компетенція міського самоврядування була аналогічна земському. Але була велика різниця в суб’єкті: земства обслуговували сільську людність, в переважній більшості українську, а в містах була мішанина людності, і в деяких містах кількість українців ледве досягала 50%, причому ці відсотки припадали на нижчі шари – дрібних крамарів та ремісників, а заможніша частина складалася з росіян, в Південній Україні - з греків, вірмен; крім того у містах було багато жидів. Отже, такі міста, як Одеса, Херсон, Маріуполь мали космополітичний характер.

11. Основні риси цивільного права та процесу на українських землях у складі Російської імперії у 2 пол 19 ст

Після звільнення селян від кріпосної залежності поширились сфера застосування цивільного права, селяни поступово ставали активними учасниками цивільних правовідносин. Проте у цілому зміни цивільного законодавства не сприяли усуненню феодальних залишків. Так, після скасування кріпацтва селяни були виключені з переліку об`єктів власності, законами про стани їм були надані особисті і майнові права, та поза тим, до об`єктів власності було віднесено нерухоме майно, зокрема поміщицькі землі, на яких проживали тимчасовозобов`язані селяни.

Низка законів і Сенатських рішень другої половини 19 ст. були спрямовані на регулювання поземельних відносин у Правобережній Україні – встановлювались пільги або обмеження на придбання землі залежно від національної приналежності покупців. А також скасовувались або зменшувались феодальні обмеження щодо розпорядження заповідними або ленними маєтками, обмежувались селянські сервітути, закріплювались чиншові правовідносини.

Продовжували діяти деякі норми звичаєвого права, які обмежували права селян, передусім право власності їх на землю – селяни не могли вільно розпоряджатсь своїми земельними наділами; більшість угод, пов`язаних із землею, укладались лише за наявності згоди селянської громади.

У другій половині 19 ст. завершилось виділення у самостійні галузі цивільно-процесуального і кримінально-процесуального права. Розгляд цивільних справ у мировому суді відбувався спрощено, оскільки мировий суддя одноособово вирішував позови на незначні суми – до 300 крб. Після подачі позову відповідач викликався до канцелярії суду, де ознайомлювався із змістом позовної заяви. Усі основні процесуальні дії мирового судді фіксувались у спеціальній книзі протоколів. Рішення мирового судді могли бути оскаржені в апеляційному порядку.

Розгляд цивільних справ у загальних судах був складнішим. Він здійснювався відповідно до принципів усності, гласності, змагальності. Справа починалась з подачі позову; з його змістом ознайомлювався відповідач, який міг подати заперечення. У суді брали участь адвокати, допускалось примирення сторін. Тягар доказування покладався на сторін - відповідача і позивача. Перегляд рішень загальних судів здійснювався в апеляційному порядку.