36. Поняття та види виборчих систем. Мажоритарна виборча система.

Виборча система розуміється у двох значеннях: широкому і вузькому.

Виборча система в широкому сенсі - сукупність суспільних відносин як врегульованих, так і неврегульованих нормами права, за допомогою яких формуються органи законодавчої, виконавчої та судової влади.

Виборча система у вузькому сенсі - це спосіб розподілу депутатських мандатів між кандидатами в залежності від результатів голосування виборців. Таких способів декілька. Однак всі їх різноманіття можна звести до двох головних систем: мажоритарної та пропорційної.

Мажоритарна - в основу покладено принцип більшості (обраним по виборчому округу вважається той кандидат або список кандидатів, який отримав встановлену більшість голосів).

Розрізняють три види мажоритарної системи: -відносної більшості (обраним вважається той кандидат (або список кандидатів), який набрав голосів більше, ніж кожен з його супротивників окремо, навіть якщо він набрав менше половини (США, Англія, Індія і т.д.); -абсолютної більшості (для обрання потрібна абсолютна більшість поданих за кандидата голосів (50% +1); -кваліфікованої більшості (обраним вважається кандидат, що одержав кваліфікована більшість голосів, яке встановлюється законом (більше абсолютного).

Пропорційна - будується не на принципі більшості, а на принципі пропорційності між отриманими голосами і завойованими мандатами. (Такі вибори є суворо партійними - Фінляндія, Швейцарія, Швеція, Норвегія, Австрія, Бельгія). Застосовується тільки в багатомандатних виборчих округах. Виборець може не знати багатьох кандидатів від підтримуваної ним партії.

Змішана виборча система. Передбачає поєднання у різних варіаціях мажоритарної та пропорційної систем. За такої системи виборцю надаються два голоси. Змішана виборча система застосовується у процесі пошуку оптимальної для держави виборчої системи'. Часть депутатских мандатов распределяется в соответствии с принципами мажоритарной системы, что способствует формированию устойчивого правительства, а другая часть — в соответствии с принципами пропорциональной системы, что способствует более полному учёту голосов избирателей и точнее отражает реальную картину политической ситуации в стране. Відповідно до Закону України "Про вибори народних депутатів України" вибори депутатів здійснюються за змішаною (пропорційно-мажоритарною) системою. Згідно із Законом України "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" від 10.07.2010 р. із змінами вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, районних, міських, районних у містах рад проводяться за змішаною (мажоритарно-пропорційною) системою.

37.Пропорційна виборча система. (відсотковий бар’єр, виборча квота, розподіл голосів за залишками).

Пропорційна виборча система

Застосовується виключно щодо виборів до представницьких органів влади, вона є більш прогресивною та демократичною, що відображено у конституціях ряду країн. 

Вибори із застосуванням цієї системи завжди проводяться або у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі, або у багатьох багатомандатних виборчих округах і балотуються на таких виборах не окремі кандидати, а списки кандидатів у депутати від політичних партій. При цьому депутатські мандати по кожному виборчому округу розподіляються пропорційно до кількості поданих за них голосів виборців. Тобто виборці голосують не за конкретних кандидатів, а за весь список кандидатів від певної політичної партії.

Розподіл мандатів усередині партійного списку здійснюється за двома основними правилами:

а) правило "зв'язаних (жорстких) списків" - це коли порядок розташування кандидатів у списку визначається самою політичною партією, а виборець голосує не за конкретного кандидата, а за список у цілому. Тобто виборець не має право внести зміни до списку, що дає змогу політичної партії провести до парламенту будь-якого кандидата, поставивши його на чолі списку в тому окрузі, в якому вона має гарантовану кількість голосів. Такий підхід посилює владу партійної еліти, яка вирішує, хто займе перші місця у списку. Це правило діє в Албанії, Естонії, Ізраїлі, Росії та ін.;

б) правило "вільних (гнучких) списків" - це коли розташування кандидатів у списку проводить виборець, використовуючи преференційне голосування. Тобто у виборця є можливість висловити своє ставлення до кожного з кандидатів, внесених до списку, проставивши проти їх прізвищ відповідну позначку і тим самим показати, кого з кандидатів він бажає бачити обраним у першу чергу, кого - у другу тощо. Це правило діє в Австрії, Бельгії, Італії, Нідерландах, Фінляндії, Швеції, Швейцарії і багатьох інших країнах.

Пропорційна виборча система призводить до формування багатопартійності та сприяє представництву різних, навіть дрібних партій у парламенті, що є справжнім відображенням співвідношення політичних сил у державі.

Виборча квота

Це найменша встановлена чинним законодавством частка голосів виборців, яка необхідна для обрання одного депутата. Здебільшого ця частка становить 4-5% голосів виборців, але бувають відхилення від цього показника у різних країнах у межах від 1% до 10% і більше. Наприклад, у Нідерландах - 0,67%, Ізраїлі - 1%, Данії - 2%, Аргентині - 3%, Болгарії - 4%, Росії та Україні - 5%, Єгипті - 8%, Туреччині - 10%, а в Угорщині виборчий бар'єр складає 5%, якщо утворено блок з двох партій - 10%, з трьох - 15%. Іноді питання щодо запровадження "загороджувального пункту" вирішується конституційною нормою. Так, ч. 1 ст. 152 Конституції Португальської Республіки 1976 р. забороняє запроваджувати загороджувальний пункт. Це означає, що партії, які не набрали відповідного відсотка голосів виборців, не беруть участі у розподілі депутатських мандатів і не отримують представництва у парламенті. Тобто голоси виборців, подані за такі партії, не враховуються при визначенні виборчої квоти.

Різновидами виборчої квоти є природна виборча квота та штучна виборча квота.

Природна виборча квота обчислюється діленням числа голосів виборців у виборчому окрузі, поданих за списки кандидатів у депутати від політичних партій, що подолали загороджувальний бар'єр, на число мандатів в окрузі. Цей спосіб вперше запропонував англійський адвокат Томас Хер (1855 р.), і він характерний для Болгарії, Естонії, Румунії, Словаччини, Словенії, Угорщини, України та деяких інших держав.

Штучна виборча квота обчислюється діленням кількості поданих по виборчому округу голосів на кількість депутатських мандатів в окрузі з послідовним додаванням до останнього по одиниці, поки не буде розподілено всі мандати. Ця квота обчислюється із застосуванням методу Г. Друпа (1868 р.) або методу Е. Гогенбах-Бішофа (1888 р.). Наприклад, під час виборів до Національної Ради Австрійської Республіки застосовується штучна виборча квота швейцарського вченого Едуарда Гогенбах-Бішофа, яка вираховується за формулою: О. = х : (у + 1), де х - кількість голосів виборців по округу, у - кількість мандатів, що підлягають розподілу.

Виборчий бар’єр належить до основних методів виборчої інженерії, оскільки від його величини безпосередньо залежить, скільки політичних партій буде представлятись в парламенті. Процедура зміни виборчого бар’єру є відносно досить легкою, тому законодавці часто вдаються до маніпуляції бар’єром.

Виборчий бар’єр (або загороджувальний поріг, відсотковий бар’єр) означає  фіксований відсоток голосів виборців, що політична партія (або блок партій) повинні набрати на виборах для проходження в парламент.