83. Конституційний розвиток Німеччини.

Незважаючи на те що про німців писали давньогрецькі і давньоримські автори, а згадка про територію під назвою Germania датується I ст. н. е., Німеччина як єдина держава в кордонах, наближеним до сучасних, сформувалася в середині XIX в.

Початок конституційного розвитку Німеччини традиційно пов'язують з прийняттям 27 березня 1849 р Конституції Німецької імперії (Конституції Паульскірхе). Історики відзначають, що це - перша загальнонімецька конституція, яка була прийнята демократичним шляхом, на Франкфуртському національних зборах. Конституція вступила в силу de jure, проте de facto не діяли внаслідок відмови короля Пруссії очолити імперію і збройного опору ряду німецьких князівств.

У 1868 р під егідою Пруссії був створений Північно-німецький союз, який в 1870 р був перейменований в Німецьку імперію. Главою держави став король Пруссії, а Канцлером імперії - Отто фон Бісмарк. Німецька імперія остаточно оформилася прийняттям Конституції 1871 Конституція закріпила особливу форму державного устрою, яка поєднуватиме в собі елементи конфедерації і федерації, а також чільну роль короля Пруссії як спадкового глави Імперії.

Поразка Німеччини у Першій світовій війні призвела до повалення в 1918 р монархії і до встановлення республіканської форми правління. Це спричинило за собою прийняття в 1919 р нової Конституції, іменованої "Веймарська" - за назвою міста Веймар, в якому вона розроблялася і приймалася. Відповідно до цієї конституції Німеччина стала парламентською республікою з федеративним державним устроєм. Офіційно Веймарська конституція припинила свою дію в червні 1945 року, проте більшість її статей не застосовувалося після приходу до влади А. Гітлера в 1933 р

Поділ Німеччини після Другої світової війни супроводжувалося прийняттям Основного закону ФРН (так званої Боннської конституції) і Конституції Німецької Демократичної Республіки (НДР) в 1949р. Конституційне розвиток НДР (ГДР) відбувалося під сильним впливом державного права СРСР, яке простежується в конституціях 1949 і 1968 рр. 3 жовтня 1990 р НДР перестала існувати як незалежна держава, і на території Східної Німеччини вступив в силу Основний закон ФРН 1949 р

84.Основний закон фрн.

Розробка проекту Основного закону здійснювалася німецькими правознавцями і політиками з урахуванням того, що західна частина Німеччини мала окупаційний статус і перебувала під управлінням США, Франції і Великобританії. Ці країни були зацікавлені переважно в тому, щоб Основний закон ФРН закріпив правові гарантії проти узурпації державної влади. Відповідні положення Веймарської конституції були переглянуті в напрямку посилення застосування теорії поділу державної влади та системи стримувань і противаг.

Основний закон проголосив ФРН парламентською республікою з демократичним режимом і федерацією, особливо підкресливши, що "вся державна влада виходить від народу. Вона здійснюється народом шляхом виборів і голосувань, а також через спеціальні органи законодавчої, виконавчої та судової влади. І кожному, хто намагається усунути цей лад, всі німці мають право чинити опір, якщо не можуть бути використані інші засоби "(ст. 20).

Основний закон ФРН відкриває преамбула.

Основний закон ФРН: немає нічого більш постійного, ніж тимчасове! Основний закон отримав свою назву тому, що приймався як тимчасовий документ, на період до об'єднання Німеччини. У 1990 році було прийнято рішення не переглядати його.

Крім преамбули, в Основний закон входять 146 статей, об'єднаних у 11 розділів:

- Розділ I "Основні права" містить переважно права першого покоління. Розділ починає ст. 1, згідно з якою гідність людини недоторканна, а обов'язок поважати і захищати його проголошується обов'язком "всієї державної влади".

- Розділ II "Федерація і землі" закладає основи розподілу компетенції між федерацією і її суб'єктами, а також встановлює норми, на основі яких здійснюється функціонування органів влади в землях;

- Розділ V "Федеральний президент" присвячений виборам глави держави, його інавгурації. Крім того, розділ V закладає основи правового статусу Федерального президента;

Основний закон Німеччини є жорсткою конституцією. Для внесення в нього змін і доповнень приймається спеціальний конституційний закон, за який повинні віддати голоси 2/3 членів від конституційного складу Бундестагу і Бундесрату.