- •1.Конституційне право зарубіжних країн як наука та навчальна дисципліна.
- •2.Система конституційного права у зарубіжних країнах.
- •3.Особливості норм і інститутів конституційного права в зарубіжних країнах.
- •4. Поняття та види джерел конституційного права зарубіжних країн.
- •Основні види джерел:
- •1) Мусульманське;
- •2) Індуське;
- •3) Іудейське.
- •5. Джерела конституційного права основних правових сімей (романо-германська та англо-американська).
- •6. Релігійне право загальна характеристика та основні джерела.
- •7. Поняття ознаки та види законів як джерел конституційного права у зарубіжних країнах.
- •9. Поняття ознаки та види актів судових органів як джерел конституційного права зарубіжних країн.
- •10. Поняття ознаки та види конституційних звичаїв як джерел конституційного права зарубіжних країн.
- •12. Конституція як основне джерело конституційного права у зарубіжних країнах.
- •13. Поняття, ознаки, види та форми конституцій у зарубіжних країнах.
- •14.Способи розробки та прийняття конституцій у зарубіжних країнах.
- •15.Способи та порядок внесення змін до конституцій у зарубіжних країнах.
- •16. Інститут конституційного контролю в зарубіжних країнах та його моделі.
- •17. Поняття, ознаки та види конституційного контролю в зарубіжних країнах.
- •18. Форма держави поняття, види та структура.
- •19.Форма правління в зарубіжних країнах.
- •20.Форма державного устрою в зарубіжних країнах.
- •21. Федералізм: поняття основні ознаки та сучасні тенденції у зарубіжних країнах. Розподіл компетенції між федерацією та її суб’єктами.
- •Розподілення компетенції і відношення проміж федерацією та її суб’єктами
- •22. Децентралізація та місцеве самоврядування в зарубіжних країнах.
- •23.Муніципальні системи зарубіжних країн.
- •24. Парламентський та міністеріальний режим.
- •25.Поняття та структура конституційного становища особистості в зарубіжних країнах.
- •26. Способи набуття та припинення громадянства в зарубіжних країнах.
- •27.Права людини і права громадянина. Права, свободи і обов’язки особистості.
- •28.Поняття та види прав особистості у зарубіжних країнах. Покоління прав особистості.
- •Становлення четвертого покоління[ред. • ред. Код]
- •29.Рівність прав свобод і обов’язків особистості.
- •30.Принципи законодавства про конституційне становище особистості в зарубіжних країнах.
- •30.Принципи законодавства про коснстит.Становище особистості.
- •31.Гарантії прав і свобод особистості в зарубіжних країнах.
- •32.Поняття, функції та види політичних партій у зарубіжних країнах. Поняття політичних партій. Функції політичних партій
- •Функції політичних партій:
- •Основні види політичних партій в зарубіжних країнах
- •33.Партійні системи зарубіжних країн. Види партійних систем.
- •34.Поняття ознаки та види багатопартійної системи у зарубіжних країнах.
- •35.Поняття та види виборів. Поняття і принципи виборчого права.
- •36. Поняття та види виборчих систем. Мажоритарна виборча система.
- •37.Пропорційна виборча система. (відсотковий бар’єр, виборча квота, розподіл голосів за залишками).
- •38.Поняття і види референдумів. Предмет та формула референдуму.
- •39.Правове становище парламентів у зарубіжних країнах.
- •40.Місце парламентів у системі органів державної влади в зарубіжних країнах.
- •41.Органи та посадові особи парламентів у зарубіжних країнах.
- •42.Порядок формування парламентів в зарубіжних країнах.
- •43.Контроль парламентів за діяльністю урядів у парламентських монархіях та республіках.
- •44. Поняття та стадії законодавчого процесу в зарубіжних країнах.
- •45.Статус парламентарія. Види депутатського мандата. Парламентський імунітет, індемнітет.
- •46.Правове становище монархів, у т.Ч. Порядок та способи успадкування трон. Місце монарха у системі органів державної влади.
- •47. Правове становище президентів у зарубіжних країнах. Місце президента у системі органів державної влади.
- •48.Правове становище уряду та його місце у системі органів державної влади в зарубіжних країнах.
- •49. Види урядів та структура урядів зарубіжних країн.
- •51. Конституційнй розвиток сша
- •52. Конститу́ція сша та її особливості.
- •53. Конституційний контроль в сша.
- •54. Основи правового становища особистості в сша
- •55. Політичні партіїї сша. Особливості двопартійної системи сша.
- •56. Правове становище президента сша.
- •58. Центральні колегіальні органи виконавчої влади у сша
- •59.Правове становище Конгресу сша
- •60. Структура конгресу сша.
- •61.Організаційно-правові форми діяльності конгресу.
- •62.Федерація сша
- •63.Місцеве самоврядування в сша
- •64.Конституційний розвиток Великої Британії.
- •66. Правове становище монарха Великої Британії.
- •67. Партійна система Великої Британії
- •68.Структура парламенту Великої Британії. Палата Лордів (800 ). Палата громад (650) людей.
- •69. Правове становище парламенту Великої Британії.
- •70.Комітети британського парламенту
- •71. Уряд та Кабінет Міністрів Великобританії. Внутрішній кабінет. Таємна рада
- •72.Територіальний устрій Великої Британії.
- •73.Місц. Самоврядування у Великої британії
- •76.Правова охорона Конституції Франції
- •77. Основи конституційного становища особистості у франції
- •78.Правове становище президента у Франції
- •79.Партійна система Франції
- •80. Правове становище Парламенту Франції.
- •81.Правове становище уряду Франції. Рада міністрів. Кабінет міністрів.
- •82. Регіональне і місцеве управління управління і самоврядування у Франції.
- •83. Конституційний розвиток Німеччини.
- •84.Основний закон фрн.
- •85. Конституційний контроль в фрн.
- •86.Правове становище президента фрн.
- •87.Партійна система фрн
- •88. Бундестаг
- •89.Бундесрат.
- •91.Федерація фрн.
- •92.Місце́ве самоврядування у фрн
- •93.Конституційний розвиток Японії
- •94. Конституція Японії 1947 p та її характеристика.
- •95. Партійна система японії
- •96.Правове становише імператора Японії.
- •97.Правове становище Парламенту Японії.
49. Види урядів та структура урядів зарубіжних країн.
Відповідно до партійного складу уряду - партійні і безпартійні. Останні, характерні для монархічних держав Арабського Сходу, де взагалі відсутні політичні партії (Оман, ОАЕ, Саудівська Аравія). Безпартійні уряди часто формувалися і в умовах військових режимів. Партійні уряди бувають як однопартійними, так і коаліційними. Перші формуються в країнах з парламентарними і змішаними формами правління, де будь-яка партія має більшість місць у парламенті (Великобританія, Канада), а також в президентських республіках, де міністрами найчастіше стають представники партії, яка перемогла на президентських виборах. Коаліційні уряди створюються в країнах з парламентарними і змішаними формами правління, в яких жодна партія не має підтримки парламентської більшості (Італія, Бельгія, Нідерланди, Данія). Залежно від підтримки уряду з боку різних парламентських фракцій виділяються уряди більшості та уряди меншості . Останні формуються, коли утворення правлячої коаліції, яка б охоплювала партії, в сукупності, яка спирається на підтримку парламентської більшості, не представляється можливим. Уряди меншості перебуває при владі, як правило, завдяки підтримці інших партій, які безпосередньо не входять в уряд, (скандинавські монархії (Норвегія, Данія, Швеція). У надзвичайних ситуаціях форм-ся «уряд національної єдності», до складу якого входять найбільш крупні і впливові політичні партії, представлені в парламенті. Подібні уряди кілька разів створювалися у Великобританії в першій половині XX. Тимчасовий характер носять «ділові», «службові» уряди, утворені для виконання певних функцій державного управління до тих пір, поки в результаті парламентських виборів не буде сформовано новий уряд (післявоєнний період - Фінляндія, Нідерланди, Португалія). Можливість утворення службового уряду може передбачатися і безпосередньо в основному законі. Класифікація урядів за способом їх формування - на уряди, сформовані парламентським і позапарламентським способом.
Склад урядів в різних країнах неоднаковий. У його склад входить Прем'єр-міністр, який очолює уряд (керівником уряду в президентських і деяких змішаних республіках є президент). Посаду Прем'єр-міністра може мати інші офіційні назви (прем'єр Державної ради в Китаї, Державний міністр у Швеції). До складу уряду входять міністри: державні міністри (в Японії так називається будь-який член кабінету, в Португалії це зазвичай лише заступник Прем'єр-міністра), державні секретарі (у США так називають міністра закордонних справ, інші міністри зазвичай називаються секретарями). До складу уряду часто включаються «міністри без портфеля» - особи, які не керують якими-небудь відомствами, але на засіданнях уряду мають право вирішального голосу. Іноді вони виконують доручення Прем'єр-міністра, координують роботу групи міністерств. У ряді країн, що розвиваються бувають головні міністри (міністри-координатори), що керирують роботу кількох споріднених міністерств, а також міністри, керуючі великими регіонами. У засіданнях уряду іноді беруть участь спеціально запрошені керівники неурядових відомств, які не мають рангу міністра, але лише з правом дорадчого голосу( Куба, В'єтнам). Нерідко у складі уряду створюються більш вузькі структури, які виконують всі або деякі повноваження уряду. Особливу роль в уряді відіграє Прем'єр-міністр. Від нього залежить підбір кандидатур до складу уряду. А нерідко парлаіментом обирається або призначається тільки він, інших міністрів він сам призначає і зміщує (Болгарія, Німеччина та ін.) Часто він приймає рішення від імені уряду. При ньому створюються раз ¬ особисті органи - відомство канцлера в Німеччині, цивільний і військовий комітети у Франції. У нього є особистий секретаріат. Для попереднього вирішення питань, а то й для їх фактичного вирішення він скликає наради близьких йому міністров. 50. Прем'єр-міністр як глава уряду: заміщення посади, правове становище. Прем'єр-міністр — перший, головний міністр, голова уряду в сучасних державах. В деяких державах вибирається на всенародних виборах, в інших затверджується парламентом після подання голови держави (Республіка Білорусь, Російська Федерація); або призначається головою держави (Сполучене Королівство, Французька Республіка). Прем'єр-міністр призначає й відстороняє від посади міністрів, керує повсякденною діяльністю уряду, очолює адміністративний апарат. Як правило, прем'єр-міністр — лідер політичної партії, що має більшість у парламенті, або лідер партійної коаліції, і керує фракцією парламентської більшості. Як правило, якщо припиняються повноваження глави уряду, то це означає припинення повноважень і всього уряду. Повноваження й реальна влада прем'єр-міністрів у парламентських республіках (ФРН, Італія), парламентської монархії (Великобританія) дуже великі. Прем'єр-міністри видають і підписують урядові укази, реально здійснюють більшість повноважень, які формально належать главі держави, включаючи право дострокового розпуску парламенту. Практика, що склалася, зводиться до того, що прем'єр-міністр реально керує і внутрішнім життям держави, і зовнішніми проблемами. Хоча, природно, є посади міністрів внутрішніх справ, закордонних справ і т. ін. Обсяг повноважень ряду глав урядів настільки великий, що в деяких випадках закордонні вчені йменують таких прем'єр-міністрів "некоронованими монархами". Найсильніша фігура прем'єр-міністра, мабуть, у Великобританії. Там він призначає, переміщає, відкликає членів уряду одноосібно й керує їхньою діяльністю. Він повністю формує весь уряд – і кабінет, і вузький склад кабінету, визначає порядок роботи й формулює остаточні рішення свого уряду. Засідання кабінету є закритими, члени кабінету не мають права розголошувати ті відомості, які їм стали відомі. Думка навіть більшості членів кабінету не обов'язкова для прем'єр-міністра. Якщо член уряду не згодний з думкою прем'єра, у нього є тільки один спосіб висловити незгоду: піти у відставку. Глави уряду в монархіях і республіках, де існують парламентарні форми, за обсягом своїх повноважень і фактичним становищем мало відрізняються від таких "сильних" президентів, як президенти США або Франції. До дуже впливових і сильних глав урядів можна також віднести прем'єр-міністрів Японії, Австрії (канцлер), Канади, Австралії, Португалії та інших країн. Слід також зазначити, що останнім часом спостерігається таке явище: при главі уряду створюється особливий апарат, що відає справами глави держави. Керівник цього апарату часто має ранг міністра. У Великобританії важливим органом є особистий секретаріат прем'єр-міністра. Є так само спеціальний секретаріат кабінету. У Франції при прем'єр-міністрові є цивільний і військовий кабінети. Це спеціальні структури всередині уряду. У Німеччині є відомство федерального канцлера, яке очолює державний чиновник у ранзі міністра. Це відомство розробляє рекомендації для уряду та для його глави, готує проекти законів і урядових постанов. Є аналогічні структури й в інших країнах. Наприклад, в Іспанії є спеціальний закон, що передбачає створення допоміжних органів для уряду. Це державний секретаріат з відносин із парламентом, секретаріат із законодавства, генеральний секретаріат і т. ін.
