49. Види урядів та структура урядів зарубіжних країн.

Відповідно до партійного складу уряду - партійні і безпартійні. Останні, характерні для монархічних держав Арабського Сходу, де взагалі відсутні політичні партії (Оман, ОАЕ, Саудівська Аравія). Безпартійні уряди часто формувалися і в умовах військових режимів. Партійні уряди бувають як однопартійними, так і коаліційними. Перші формуються в країнах з парламентарними і змішаними формами правління, де будь-яка партія має більшість місць у парламенті (Великобританія, Канада), а також в президентських республіках, де міністрами найчастіше стають представники партії, яка перемогла на президентських виборах. Коаліційні уряди створюються в країнах з парламентарними і змішаними формами правління, в яких жодна партія не має підтримки парламентської більшості (Італія, Бельгія, Нідерланди, Данія). Залежно від підтримки уряду з боку різних парламентських фракцій виділяються уряди більшості та уряди меншості . Останні формуються, коли утворення правлячої коаліції, яка б охоплювала партії, в сукупності, яка спирається на підтримку парламентської більшості, не представляється можливим. Уряди меншості перебуває при владі, як правило, завдяки підтримці інших партій, які безпосередньо не входять в уряд, (скандинавські монархії (Норвегія, Данія, Швеція). У надзвичайних ситуаціях форм-ся «уряд національної єдності», до складу якого входять найбільш крупні і впливові політичні партії, представлені в парламенті. Подібні уряди кілька разів створювалися у Великобританії в першій половині XX. Тимчасовий характер носять «ділові», «службові» уряди, утворені для виконання певних функцій державного управління до тих пір, поки в результаті парламентських виборів не буде сформовано новий уряд (післявоєнний період - Фінляндія, Нідерланди, Португалія). Можливість утворення службового уряду може передбачатися і безпосередньо в основному законі. Класифікація урядів за способом їх формування - на уряди, сформовані парламентським і позапарламентським способом.

Склад урядів в різних країнах неоднаковий. У його склад входить Прем'єр-міністр, який очолює уряд (керівником уряду в президентських і деяких змішаних республіках є президент). Посаду Прем'єр-міністра може мати інші офіційні назви (прем'єр Державної ради в Китаї, Державний міністр у Швеції). До складу уряду входять міністри: державні міністри (в Японії так називається будь-який член кабінету, в Португалії це зазвичай лише заступник Прем'єр-міністра), державні секретарі (у США так називають міністра закордонних справ, інші міністри зазвичай називаються секретарями). До складу уряду часто включаються «міністри без портфеля» - особи, які не керують якими-небудь відомствами, але на засіданнях уряду мають право вирішального голосу. Іноді вони виконують доручення Прем'єр-міністра, координують роботу групи міністерств. У ряді країн, що розвиваються бувають головні міністри (міністри-координатори), що керирують роботу кількох споріднених міністерств, а також міністри, керуючі великими регіонами. У засіданнях уряду іноді беруть участь спеціально запрошені керівники неурядових відомств, які не мають рангу міністра, але лише з правом дорадчого голосу( Куба, В'єтнам). Нерідко у складі уряду створюються більш вузькі структури, які виконують всі або деякі повноваження уряду. Особливу роль в уряді відіграє Прем'єр-міністр. Від нього залежить підбір кандидатур до складу уряду. А нерідко парлаіментом обирається або призначається тільки він, інших міністрів він сам призначає і зміщує (Болгарія, Німеччина та ін.) Часто він приймає рішення від імені уряду. При ньому створюються раз ¬ особисті органи - відомство канцлера в Німеччині, цивільний і військовий комітети у Франції. У нього є особистий секретаріат. Для попереднього вирішення питань, а то й для їх фактичного вирішення він скликає наради близьких йому міністров. 50. Прем'єр-міністр як глава уряду: заміщення посади, правове становище. Прем'єр-міністр  — перший, головний міністр, голова уряду в сучасних державах. В деяких державах вибирається на всенародних виборах, в інших затверджується парламентом після подання голови держави (Республіка Білорусь, Російська Федерація); або призначається головою держави (Сполучене Королівство, Французька Республіка).  Прем'єр-міністр призначає й відстороняє від посади міністрів, керує повсякденною діяльністю уряду, очолює адміністративний апарат. Як правило, прем'єр-міністр — лідер політичної партії, що має більшість у парламенті, або лідер партійної коаліції, і керує фракцією парламентської більшості. Як правило, якщо припиняються повноваження глави уряду, то це означає припинення повноважень і всього уряду. Повноваження й реальна влада прем'єр-міністрів у парламентських республіках (ФРН, Італія), парламентської монархії (Великобританія) дуже великі. Прем'єр-міністри видають і підписують урядові укази, реально здійснюють більшість повноважень, які формально належать главі держави, включаючи право дострокового розпуску парламенту. Практика, що склалася, зводиться до того, що прем'єр-міністр реально керує і внутрішнім життям держави, і зовнішніми проблемами. Хоча, природно, є посади міністрів внутрішніх справ, закордонних справ і т. ін.  Обсяг повноважень ряду глав урядів настільки великий, що в деяких випадках закордонні вчені йменують таких прем'єр-міністрів "некоронованими монархами". Найсильніша фігура прем'єр-міністра, мабуть, у Великобританії. Там він призначає, переміщає, відкликає членів уряду одноосібно й керує їхньою діяльністю. Він повністю формує весь уряд – і кабінет, і вузький склад кабінету, визначає порядок роботи й формулює остаточні рішення свого уряду. Засідання кабінету є закритими, члени кабінету не мають права розголошувати ті відомості, які їм стали відомі. Думка навіть більшості членів кабінету не обов'язкова для прем'єр-міністра. Якщо член уряду не згодний з думкою прем'єра, у нього є тільки один спосіб висловити незгоду: піти у відставку.  Глави уряду в монархіях і республіках, де існують парламентарні форми, за обсягом своїх повноважень і фактичним становищем мало відрізняються від таких "сильних" президентів, як президенти США або Франції. До дуже впливових і сильних глав урядів можна також віднести прем'єр-міністрів Японії, Австрії (канцлер), Канади, Австралії, Португалії та інших країн.  Слід також зазначити, що останнім часом спостерігається таке явище: при главі уряду створюється особливий апарат, що відає справами глави держави. Керівник цього апарату часто має ранг міністра. У Великобританії важливим органом є особистий секретаріат прем'єр-міністра. Є так само спеціальний секретаріат кабінету. У Франції при прем'єр-міністрові є цивільний і військовий кабінети. Це спеціальні структури всередині уряду. У Німеччині є відомство федерального канцлера, яке очолює державний чиновник у ранзі міністра. Це відомство розробляє рекомендації для уряду та для його глави, готує проекти законів і урядових постанов. Є аналогічні структури й в інших країнах. Наприклад, в Іспанії є спеціальний закон, що передбачає створення допоміжних органів для уряду. Це державний секретаріат з відносин із парламентом, секретаріат із законодавства, генеральний секретаріат і т. ін.