1) Мусульманське;

2) Індуське;

3) Іудейське.

6) Доктринальні джерела. В західній правовій літературі нерідко висловлюються думки, що джерелами конституційного права є також доктрини відомих вчених-юристів (У. Блекстона, А. Дайсі та ін.).

Під доктринальним джерелом порозумівається теоретичні положення, що забезпеченні високою інтелектуальною, моральною і політичною репутацією авторів.

Доктринальні джерела мають "найбільший попит” в період революційних перетворень в суспільстві.

 

7) Акти надзвичайних органів влади – дещо нестандартне джерело, тому що з'являється в надзвичайних ситуаціях (військові дії, стихійні лиха, але найчастіше – військові перевороти, революції і т.д.).

8) Акти, що видаються в порядку тлумачення конституційних норм і законів. Тлумачення може проводитись судом (говорилось вище), главою держави, який роз'яснює прийнятий ним закон, парламентом.

9) Політичні декларації і спільні постанови політичного керівництва правлячих партій і парламенту. В не такому вже далекому минулому такі акти були притаманні для радянської держави, наприклад спільні постанови ЦК КПРС, ВЦРПС і Ради Міністрів, або спільні постанови ЦК КПРС і Президії Верховної Ради. В даний час в нашій країні таких актів немає, але для цілого ряду країн вони притаманні до цього часу (країни Африки, КНДР, Республіка Куба, КНР).

10) Внутрішньо-державні правові договори. Ці договори служать джерелом конституційного права, якщо врегульовують конституційні проблеми і в тому випадку, коли суб'єкти, що їх уклали на те уповноважені. В якості прикладу можна навести договори, що заключаються територіальними одиницями між собою, або з центральною владою.

5. Джерела конституційного права основних правових сімей (романо-германська та англо-американська).

   У романо-германському праві термін “джерело права” є багатозначним. Так, наприклад, Ж.-Л. Бержель позначає цим терміном змістовні (сутнісні) та формальні джерела права. На думку французького вченого, змістовні (сутнісні) джерела права — це передусім творчі сили права, моральні, філософські, релігійні, політичні, соціальні та ідеологічні принципи, які покладені в основу правових норм і обумовлюють їх зміст. У свою чергу формальні джерела права — це способи формування правових норм, тобто прийоми та акти, за допомогою яких правила стають складовою частиною позитивного права і набувають статусу норм права.    Джерела права в цій сім'ї традиційно розглядаються не в одному окремо узятому (історичному, соціологічному, філософському, формально-юридичному) аспекті, а в сукупності кількох сторін, що доповнюють одна одну. Якби при розгляді, наприклад, джерел німецького права автори обмежилися лише формально-юридичним підходом, згідно з яким визнаються тільки два види джерел права — закони і звичаєве право, то з поля зору зникли б такі неформальні джерела права, як правова історія, правова доктрина, загальні принципи права, судова практика, що протягом багатьох століть суттєво впливають на німецьке право. А це створило б якоюсь мірою перекручену картину сучасної правової системи Німеччини.    Проте, незважаючи на різноманітність підходів до визначення поняття “джерело права”, в романо-германській правовій сім'ї традиційно домінує формально-юридичний підхід. Так, нідерландські юристи визначають джерела права як форми виразу позитивного права, які мають значення обов'язкових засобів ознайомлення з чинним правом.    Слід звернути увагу на те, що серед джерел права у формально-юридичному значенні провідна роль незмінно належить законові. На думку Р. Давида, законодавство — це першорядне, майже єдине джерело права у країнах романо-германської правової сім'ї. Інші джерела права посідають підлегле та малозначне місце порівняно з класичним джерелом права — законом.    Для всіх правових систем романо-германської сім'ї загальними є такі джерела права:    1) нормативно-правові акти;    2) правові звичаї;    3) міжнародні договори;    4) загальні принципи права;    5) правова доктрина;    6) судова практика (судові прецеденти).    Вони можуть бути класифіковані за різними критеріями, а саме:    1. Залежно від формальної обов'язковості джерела права можна класифікувати на формально-обов'язкові (писані) та неформальні (неписані).    До формально-обов'язкових джерел права належать, насамперед, нормативно-правові акти, міжнародні договори та правові звичаї. Вони відіграють визначальну роль у всій системі романо-германського права.    Неформальні джерела (зокрема, правові доктрини, судова практика) в суто юридичному значенні не є обов'язковими, проте суттєво впливають на процес розвитку й удосконалення права.    2. Залежно від юридичної сили, соціального значення і ступеня поширеності вирізняють первинні та вторинні джерела права.    Первинними джерелами в усіх країнах романо-германського права є нормативні акти і звичаї з безсумнівною перевагою нормативних актів. Іноді первинними джерелами вважаються також загальні принципи права. Первинні джерела завжди мають обов'язкову юридичну силу, відіграють значну роль у соціальному житті, закріплюють найважливіші норми романо-германського права.    Вторинні джерела можуть мати певну юридичну вагу лише тоді, коли відсутні первинні джерела або ж коли вони є неповними чи неясними. їх використання не є юридично обов'язковим. До вторинних джерел романо-германського права належать судові прецеденти, наукові роботи відомих учених-юристів (доктрина) й інші неформальні джерела права.    3. Залежно від способу формування всі джерела романо-германського права поділяються на дві групи:    - джерела, що їх формують законодавчі і виконавчі органи держави (нормативно-правові акти);    - джерела, що їх формує суспільство (наприклад, правові звичаї, правові доктрини).

Поняття «джерело права» в англо-американській сім'ї значною мірою збігається з аналогічним поняттям, що використовується в інших правових сім'ях, передусім у романо-германській. Зокрема, цим терміном у англо-американській сім'ї можуть позначатися:

1)         літературне джерело — конкретний офіційний документ, акт, звернувшись до якого можна знайти ту чи іншу норму права (наприклад, статут Парламенту, судовий звіт);

2)         формальне джерело права — орган влади, що приймає правове рішення (наприклад, Парламент, уряд, суд);

3)         історичне джерело права — те, звідкіля історично походить та чи інша норма права (наприклад, загальне право і право справедливості, римське, канонічне право);

4)         юридичне джерело — ті конкретні процедури, форми та процеси, за допомогою яких право набуває реальності (законодавчий процес, судова практика, процес формування звичаїв тощо).

Усі джерела можуть бути поділені на обов'язкові та необов'язкові.

Обов'язкові джерела — це ті, що мають примусову (або обов'язкову) силу. Обов'язкові джерела у свою чергу поділяються на основні та додаткові.

Основними джерелами є первинні джерела, чинність кожного з яких не виводиться з інших юридичних джерел. У теорії права до основних (первинних) джерел сім'ї англо-американського права відносять насамперед законодавство (статути та делеговане законодавство) і судовий прецедент. Для англійського права основним джерелом є також правові документи Європейського Союзу.

Додатковими джерелами права вважають правові звичаї, авторитетні публікації в галузі права, що витримали перевірку часом (старовинна доктрина), розум, канонічне право, римське право, судові звіти, матеріали Правової комісії.

Прикладами необов'язкових джерел є законодавство інших країн, obiter dictum.