43.Контроль парламентів за діяльністю урядів у парламентських монархіях та республіках.

Контроль парламенту за діяльністю виконавчої влади та інших вищих органів держави.  Форми такого контролю різні в президентських республіках (а також в дуалістичних монархіях) і в парламентарних республіках і монархіях. Однак парламент завжди, будучи вищим органом народного представництва, має контрольними функціями.

Контроль парламенту може мати політичний характер (наприклад, висловлення недовіри міністру) і юридичний (діяльність створених парламентом расследовательскіх комісій).

Використовуються такі форми контролю за діяльністю виконавчої влади, особливо уряду, міністрів, підпорядкованих їм структур, хоча контроль парламенту може здійснюватися й щодо інших органів:

1. Питання, до. Уряду (Іноді відводиться особливе час спеціально для запитань до прем'єр-міністра), міністрам, іншим вищим органам держави і посадових осіб на пленарному засіданні парламенту (палати). Відповідно до регламентами парламентів зазвичай раз на тиждень встановлений «година запитань» до уряду і міністрам, який може тривати 40 хвилин, а в палаті лордів - 20 хвилин. Питання, як правило, подаються заздалегідь у письмовій формі і оголошуються на засіданнях палат. Розрізняються усні і письмові запитання (відповіді на останні обов'язково підлягають публікації)

2. Дебати по заздалегідь визначених питань та загальної політики уряду. Їх тему, як правило, пропонує опозиція, але такі пропозиції можуть виходити і від уряду, який прагне забезпечити собі підтримку в громадській думці. Можливо початок дебатів і за пропозицією певного числа депутатів (наприклад, 20 в Єгипті). Дебати не мають на меті винесення рішення з оцінкою діяльності уряду.

3. інтерпеляція, яка використовується тільки в парламентарних республіках і монархіях, а також в деяких напівпрезидентських республіках. Вона передбачає постановку якого-небудь важливого, суспільно значущого питання на пленарному засіданні, за якою слідує пояснення міністра (глави уряду), обговорення і прийняття рішення шляхом голосування. Незадовільна оцінка відповіді, висловлення недовіри, осуд дій можуть спричинити за собою відставку міністра або уряду, або, навпаки, воно може, діючи через главу держави, розпустити парламент з призначенням дати нових виборів 4. Постановка питання про вотум недовіри або внесення резолюції осуду уряду (вирішується голосуванням). Внесення резолюції про недовіру, як і інтерпеляції, утруднене і підпорядковується суворим правилам. Зазвичай це питання ставить опозиція, яка намагається «звалити» уряд. 5. Доповіді та звіти уряду і міністрів про своєї діяльності на пленарних засіданнях палат. Дієвість цього заходу залежить від форми правління. У парламентарних республіках і монархіях при незадовільну оцінку роботи виконавчої влади постає питання про відставку уряду і міністрів, але, оскільки уряд спирається на парламентську більшість, цього, як правило, не буває, та й звіти практично не заслуховуються «своїм» ж парламентом (правда, формою таких звітів можуть стати дебати з економічної політики уряду). При інших формах правління доповіді та звіти перетворюються, по суті, в інформацію, іноді на такі засідання, особливо в деяких постсоціалістичних країнах, запрошуються не тільки парламентарії, а й представники інших державних органів, що додає події відому парадність.

6. Парламентські слухання. Ця форма активно використовується в президентських і напівпрезидентських республіках і вкрай рідко - в парламентарних державах. Особливо ефективні парламентські слухання в США. Вони організовуються будь-якої постійної комісією парламенту і мають на меті привернути увагу громадськості, державних органів до питань великої значимості. На слухання запрошуються представники виконавчої влади, відомі громадські діячі, вчені, експерти, інші особи. Будь-які зобов'язують рішення на слуханнях не приймаються.

7. Парламентські розслідування. Для цієї мети парламент чи його палати створюють спеціальні комісії, які мають доступ до всіх документів, включаючи секретні; всі посадові особи і громадяни повинні з'являтися за викликом цих комісій і давати показання, відмова загрожує звинуваченням у неповазі до парламенту і покаранням. В Італії, Японії парламентські розслідування іноді закінчувалися відставкою прем'єр-міністрів, а потім і судом. У США в 1974 р вони привели до першої в історії США відставку президента Р. Ніксона.

8. Діяльність парламентських комісарів та інших органів при парламенті. У ряді країн існують комісари з контролю за законністю в збройних силах, по екології, по рівності мов та ін. Вони не мають розпорядчих повноважень, але роблять щорічні доповіді парламенту про стан законності, про недоліки в організації управління у відповідній області, можуть звернутися в органи юстиції з вимогою порушити кримінальну справу у випадках грубих порушень закону посадовими особами, а в деяких країнах і самі можуть порушувати такі справи. Іноді вони зобов'язані стежити також за дотриманням етики поведінки посадовими особами.

9. Скликання спеціальних засідань парламенту для контролю за діями органів виконавчої влади в особливих ситуаціях (при введенні надзвичайного стану, використанні у Франції президентом виняткових повноважень, застосуванні федеральної інтервенції в Бразилії).

10. імпічмент по відношенню до вищих посадових осіб, коли парламент (нижня палата) звинувачує і в порядку квазисудебного процесу верхня палата вирішує питання про відмову від посади. У деяких країнах парламент тільки формулює звинувачення, а справу розглядає спеціальний суд.

11. Контроль за делегованим законодавством - Актами виконавчої влади, виданими за дорученням парламенту і мають силу закону. Такі акти видаються в парламент і іноді підлягають затвердженню ним в установлений строк (в іншому випадку вони втрачають силу). У Німеччині, наприклад, вони представляються в відповідну постійну комісію, яка доповідає про них на пленарному засіданні парламенту.