41.Органи та посадові особи парламентів у зарубіжних країнах.

Посадовими особами парламенту є депутати. Правовий статус депутата визначається конституціями, конституційними й органічними законами, регламентами палат і правових звичаїв. Тому правовий статус депутата – це цілий комплекс його прав і обов'язків. Між закордонними депутатами й виборцями немає відносин прямого представництва, оскільки прийнято вважати (цю теорію підтримують абсолютно всі західні вчені й політики), що депутат представляє не окрему групу виборців, а весь народ, усі нації. Відповідно до цього депутат володіє "вільним мандатом", тобто, виступаючи від свого імені, він повинен виражати інтереси всіх громадян. Він повинен бути вільний від "групових" інтересів і піклуватися про благо націй. Так, у ст. 67 Конституції Італії зазначено: "Кожен член парламенту представляє всю нації і виконує свої функції без обов'язкового мандата". Стаття 38 Основного закону ФРН: "Депутати німецького бундестагу є представниками всього народу, не зв'язані наказами й дорученнями і підлеглі лише своїй совісті". Аналогічні положення є й в інших західних конституціях.                                                                                                                                                Депутати мають низку спеціальних прав, які дають можливість краще здійснювати свої функції і забезпечують свободу їхньої діяльності. Наприклад, депутати мають право на одержання спеціальної винагороди (жалування, заробітної плати). Сума цієї винагороди визначається законами, які приймає парламент. Крім жалування депутат одержує певні суми на утримання помічників. Так, звичайний конгресмен США може мати двох помічників: одного в столиці, другого у виборчому окрузі. Якщо він очолює який-небудь важливий комітет, то може мати штат до 18 осіб.                                                                                                                                                              Крім спеціальних прав, депутат має певні обов'язки. Депутат насамперед зобов'язаний і має право брати участь у засіданні парламенту (у своїй палаті або на загальних засіданнях). У певних країнах існує сувора парламентська дисципліна (ФРН), і за неявку депутата на засідання палати до нього застосовуються заходи впливу, такі, наприклад, як позбавлення половини заробітної плати, попередження тощо. У деяких країнах немає суворої парламентської дисципліни, наприклад, у Конгресі США депутати присутні на засіданнях тільки для розгляду особливо важливих питань або на голосуваннях. Депутат має право вступати в дебати, висловлювати свою думку з того або іншого, питання.

42.Порядок формування парламентів в зарубіжних країнах.

ФОРМУВАННЯ ПАРЛАМЕНТУ - заміщення мандатів у парламенті (па­латі). Порядок Ф. п. значною мірою залежить від його структури.
Одно­палатні парламенти і нижні палати двопалатних парламентів майже завж­ди формуються шляхом загальних і прямих виборів.
У деяких країнах усі члени парламенту (Китай) або їх частина (Бутан, та ін.) обираються шляхом непрямих ви­борів.
В окремих країнах у парла­менті резервуються мандати для представників певних релігій (Па­кистан), національностей (Іран) або для жінок (Бангладеш), які також заміщуються шляхом непрямих ви­борів.
У Єгипті половина парла­ментських мандатів резервується для депутатів — робітників і селян, які обираються усіма громадянами.
В однопалатному парламенті деяких країн значне число мандатів отри­мують особи за посадою і представ­ники знаті (Бруней, Бутан,). Іноді до однопалатного парламенту глава держави призначає невелике число осіб, що мають особливі зас­луги перед країною (Єгипет).
Верхні палати можуть формуватися шляхом прямих і непрямих виборів, призна­чення, а також комбінуванням цих способів.
Правилом є виборність усього складу верхньої палати або переважної її більшості, причому вибори бувають прямими або опосе­редкованими. Прямими виборами обираються члени верхніх палат у Бразилії, Італії, Польщі, Румунії, США, Швейцарії, Японії та бага­тьох інших країнах.
Шляхом опосе­редкованих виборів формується верхня палата у Франції, де виборчу колегію в кожному департаменті складають депутати нижньої палати парламенту від даного департамен­ту, члени представницьких органів департаментів і регіонів і делегати муніципальних рад.
В Австрії та Індії члени верхньої палати обира­ються законодавчими зборами відповідно земель і штатів. В Іспанії поєднуються прямі та опосередко­вані вибори: частина сенаторів оби­рається безпосередньо громадяна­ми, а частина — представницькими органами автономій. У Бельгії час­тина сенаторів обирається прямими виборами, частина призначається, частина обирається опосередкова­ними виборами — радами провін­цій.
У Барбадосі, Белізі, Гренаді, Йорданії, Канаді, Таїланді, Ямайці склад верхньої палати призначаєть­ся главою держави.
У ФРН члени верхньої палати призначаються уря­дами земель зі свого складу. У Вели­кій Британії місця в Палаті Лордів заміщаються залежно від наявності дворянського титулу і становища в судовій та релігійній ієрархії. 
У Норвегії верхню палату обирають члени новообрано­го парламенту. Пред­ставництво у верхніх палатах суб'єк­тів федерації або територіальних одиниць вищого рівня унітарних держав здійснюється або на пари­тетних засадах (Бразилія, США, Хорва­тія, Швейцарія), або пропорційно до чисельності населення, зазвичай із гарантією представництва малонаселених одиниць (Австрія, Індія, Італія, Франція, ФРН).
Однопалатні парламенти і нижні пала­ти двопалатних парламентів майже завжди формуються шляхом загаль­них і прямих виборів. Верхні палати двопалатних парламентів можуть формуватися різними способами: загальними і прямими виборами; непрямими виборами; призначенням; за наявністю дворянського титулу; комбінуванням таких способів. 
Загальні вибори до парламентів відбуваються за мажори­тарною, пропорційною або змішаною виборчими системами. Найповніше ідеї народного представництва і вимогам парламента­ризму відповідає пропорційна виборча система, яка сприяє струк­турованості парламенту, робить основними суб'єктами парла­ментської діяльності політичні партії, передбачає їх відповідаль­ність перед виборцями.
Мажоритарна виборча система, навпаки, спотворює народне представництво (голоси виборців, подані за тих кандидатів, які не перемогли, не враховуються при розподі­лі парламентських мандатів), може призводити до роздрібнення партійного складу парламенту, ускладнювати його структурування, знімати питання про політичну відповідальність парламента­ріїв і партій перед виборцями. Ця система виявилась ефективною передусім за двопартійної системи, коли виборці голосують пере­важно за кандидатів від двох політичних партій, що й отримують майже всі парламентські мандати, як це відбувається, наприклад, у Великій Британії і США.
Якщо завдяки ма­жоритарній, пропорційній чи змішаній виборчій системі до пар­ламенту потрапляють представники десятків політичних партій та позапартійні кандидати і всі вони можуть вільно переходити з однієї парламентської фракції до іншої, то уряду, на формуван­ня і діяльність якого такий парламент впливає, і народу, інтереси якого він нібито представляє (не зв'язані партійною дисципліною парламентарії можуть відстоювати у парламенті передусім власні інтереси), можна тільки поспівчувати. П'ятирічний строк повноважень парламенту є досить пошире­ним у зарубіжних країнах, хоча трапляється рідше, ніж чотири­річний. Загалом строк повноважень парламентів чи парламента­ріїв (у разі оновлення складу парламенту частинами) коливається у межах від двох до дев'яти років. Одним із найменших є строк по­вноважень Палати Представників Конгресу США, що становить два роки. Строки повно­важень верхніх палат або їх членів нерідко є більшими, ніж ниж­ніх. Так, члени нижньої палати Конгресу США обираються на два роки, а члени верхньої — на шість.