95. Партійна система японії

Відмінною рисою партійної системи Японії є більш ніж 50-річне домінування Ліберально-демократичної партії Японії (ЛДПЯ), яка постійно отримувала більшість на виборах в нижню палату японського парламенту і формувала уряд самостійно або в коаліції з іншими партіями, які задовольнялися роллю молодшого партнера ЛДПЯ. Таке домінування ЛДПЯ в національній політиці і партійній системі почалося в 1955 р і продовжується до цього дня з двома невеликими перервами.

Таким чином, в Японії існує багатопартійна система з однією домінуючою партією - ЛДПЯ.

Ліберально-демократична партія Японії була утворена в 1955 р злиттям Ліберальної партії Японії і Японської демократичної партії. Ідеологія партії будується на захист традиційних цінностей, заохочення великого бізнесу, розширення міжнародного впливу Японії, активній співпраці з США. Соціальна база партії - селянство, чиновництво, корпорації. Вони ж забезпечують фінансування партії.

На чолі партії стоїть голова, який обирається не більше ніж на два трирічних терміну на партійній конференції, яка представляє парламентаріїв фракції ЛДПЯ і префектурального партійні організації. Основу організаційної структури партії складають низові організації і групи підтримки, від рівня префектури і нижче. Ще однією особливістю партії є її фракційність. Навіть коли ЛДПЯ перебувала в опозиції, вона була розділена на три фракції.

Сформована в 1998 р в результаті ряду злиттів відносно невеликих опозиційних партій Демократична партія Японії (не плутати зі згаданою вище Японської демократичною партією) за період трохи більше десятиліття успішно зруйнувала монополію ЛДПЯ на владу і перемогла на виборах в Палату представників 2009 р отримавши можливість формувати уряд. Однак ця перемога виявилася нетривалого, і на виборах 2012 р партія зазнала нищівної поразки, в результаті якого її представництво в нижній палаті японського парламенту скоротилося в кілька разів.

Традиційно впливовою політичною партією Японії залишається партія Нова Комейто, створена після злиття в 1998 р партії Комейто з Нової партією світу. Партія Комейто (Партія чистої політики) була створена як політичне крило релігійної буддистської організації Сока Гаккай. Офіційно проголосила відділення партії від релігійної організації, Нова Комейто продовжує проте користуватися електоральної і ресурсною підтримкою Сока Гаккай. Нова Комейто проголошує ідеали політики, заснованої на ідеях гуманності і соціалізму, її програма носить радикально пацифістський характер.

Крім перерахованих, в Японії діють і інші політичні партії, серед яких необхідно згадати Соціалістичну і Комуністичну партії Японії, які стабільно, практично на кожних виборах, забезпечують собі представництво в Парламенті.

96.Правове становише імператора Японії.

Стаття 4 Конституції Японії встановлює, що Імператор здійснює тільки такі дії, що відносяться до справ держави, які передбачені самою Конституцією, і не наділений повноваженнями, пов'язаними із здійсненням державної влади.

Дане положення вичерпно характеризує особливості статусу японського монарха, що випливають з положень ст. 1 Конституції, яка проголошує Імператора символом держави і єдності народу, одночасно підпорядковуючи його народу як носія суверенітету.

Імператор Японії є суто церемоніальною фігурою. Стаття 3 Конституції визначає, що всі дії Імператора, які стосуються справам держави, можуть бути зроблені їм не інакше як з ради і схвалення Кабінету, і Кабінет несе за них відповідальність.

Первая глава устанавливает основы власти императора, что обусловлено национальными традициями Японии.  Император назначает главу кабинета министров по представлению парламента, и главного судью Верховного суда по представлению кабинета министров. Он имеет право на созыв парламента и роспуск нижней палаты (Палаты представителей) с одобрения кабинета министров. Также император имеет право на промульгацию (обнародование) поправок к Конституции, промульгацию законов, правительственных указов и договоров. При этом он лишён права даже отлагательного вето (то есть не может отложить подписание закона, вернув его на рассмотрение в парламент).  Осуществление всех полномочий императора производится только «по совету и с одобрения кабинета министров», что сводит его статус к формальному символу. При этом, однако, Кабинет министров несет ответственность за данные действия, что сужает зону политической ответственности императора. Также согласие парламента необходимо для осуществления любого перехода права собственности от Императора и членов Императорского Дома или к ним, даже если речь идет о получении Императором или членом Императорского Дома любых подарков. Императорский трон наследуется в соответствии с законом парламента 1947 года «Об императорской фамилии» по мужской линии старшим сыном. Всё имущество императора является собственностью государства, а его расходы утверждаются парламентом в составе государственного бюджета.

Династія японських імператорів не має власної назви (як Романови, Віндзор і т. Д.). Правлячий імператор Акіхіто вважається 125-м імператором в династії.

Правила спадкування трону, згідно зі ст. 2 Конституції, визначаються нормами Закону про Імператорський Домі. Даний закон, прийнятий в 1947 р, встановлює в Японії Салічна систему успадкування трону, допускає до престолонаслідування виключно чоловіків.