4. Будова стінки серця, провідна система серця, іннервація серця.

Серце (cor) є порожнистим м’язовим органом, що розміщений у порожнині грудної клітки (cavitas thoracis) у середньому середостінні (mediastinum medium).

Серце має:

верхівку серця (apex cordis), яка направлена вперед, униз і вліво;

основу серця (basis cordis), яка направлена в протилежний бік. Серце має такі поверхні:

груднинно-реброву поверхню; передню поверх-ню (facies sternocostalis; facies anterior);

діафрагмову поверхню; нижню поверхню (facies diaphragmatica; facies inferior);

праву/ліву легеневі поверхні (facies pulmonalis dextra/sinistra).

Стінка серця (paries cordis)

Вона складається із;

внутрішнього шару – ендокарда (endocardium);

м’язового шару – міокарда (myocardium);

зовнішнього шару – епікарда (epicardium).

Ендокард (endocardium) є внутрішнім шаром, що вкриває зсередини порожнину серця (cavitas cordis), а саме: покриває м’ясисті перегородки (trabeculae carneae), соскоподібні м’язи (mm. papillares) та су-хожилкові струни (chorde tendineae) і продовжується у внутрішню оболонку судин, що відходять від серця.

Дуплікатура ендокарда утворює:

заслінки клапану аорти (valvae aortae);

заслінки клапану легеневого стовбура (valvae trunci pulmonalis);

стулки правого передсердно-шлуночкового кла-пану (cuspides valvae atrioventricularis dextrae);

стулки лівого передсердно-шлуночкового клапа-ну (cuspides valvae atrioventricularis sinistrae).

Міокард (myocardium) Це середній шар, утворений серцевою м’язовою тканиною (textus muscularis cardiacus), яка склада-ється з кардіоміоцитів (cardiocyti), що з’єднані між собою значною кількістю вставних дисків. М’язові волокна передсердь (atria) і шлуночків (ventriculi) починаються від волокнистої тканини, яка входить до складу м’якого скелета серця.

Зовнішня оболонка серця – нутрощева пластинка; епікард (lamina visceralis; epicardium)

Вона є нутрощевою пластинкою серозного осер-дя (pericardium serosum). Епікард вкриває:

серце (cor);

початкові відділи аорти (aorta);

легеневого стовбура (truncus pulmonalis);

кінцеві відділи порожнистих вен (venae cavae) та легеневих вен (venae pulmonales).

По цих судинах нутрощева пластинка (lamina visceralis) переходить у пристінкову пластинку сероз-ного осердя (lamina parietalis).

Стимульний комплекс серця

провідна система серця(complexus stimulans cordis; systema conducens cordis)

Він складається з атипових м’язових волокон, які мають здатність проводити імпульси від нервів серця до міокарда передсердь та шлуночків.

Центром провідної системи серця є такі два вуз-ли:

Пазухо-передсердний вузол (nodus sinuatrialis) – вузол Кіс-Фляка. Він розміщений у стінці правого передсердя (atrium dextrum) між отвором верхньої порожнистої вени (ostium venae cavae superioris) і правим вушком (auricula dextra).

Від цього вузла відходять гілки до міокарда пе-редсердь, які визначають ритм скорочення серця.

Передсердно-шлуночковий вузол (nodus atrio-ventricularis) – вузол Ашофф-Тавара. Він лежить у товщі

нижнього відділу міжпередсердної перегородки (septum interatriale).

Донизу передсердно-шлуночковий вузол (nodus atrioventricularis) переходить в передсердно-шлуночковий пучок (fasciculus atrioventricularis) – пучок Гіса, який зв’язує міокард передсердь з міока-рдом шлуночків.

У м’язовій частині (pars muscularis) міжшлуноч-кової перегородки (septum interventriculare) пучок Гіса поділяється на праву ніжку (crus dextrum) та ліву ніжку (crus sinistrum). Кінцевими гілками ніжок є субендокардіальні гі-лки (rr.subendocardiales) – волокна Пуркіньє, які закінчуються в міокарді шлуночків.

Іннерва́ція се́рця — подвійна: здійснюється симпатичними і парасимпатичними волокнами автономної нервової системи. Симпатична іннервація серця представлена прегангліонарними нейронами, аксони яких виходять з спинного мозку і перемикаються на постгангліонарні, відростки котрих прямують не тільки до вузлів провідної системи серця, а й підходять у досить великої кількості до міокарду передсердь та шлуночків.X

Білет №15

1.Таз в цілому. Особливості жіночого тазу (pelvis totalis)

Кульшові кістки (ossa coxae) та крижова кістка (os sacrum), з’єднуючись за допомогою крижово-

клубових суглобів (articulationes sacroiliacae) і лобкового симфізу (symphysis pubica), утворюють таз

(pelvis), який поділяється на два відділи:

• верхній відділ;

• нижній відділ.

Верхній відділ – це великий таз (pelvis major), а нижній відділ – це малий таз (pelvis minor).

Великий таз (pelvis major)

Великий таз відмежований від малого таза (pelvis minor) межовою лінією (linea terminalis), яка про-

ходить через:

• мис (promontorium);

• дугоподібну лінію клубової кістки (linea arcuata ossis ilii);

• гребені лобкових кісток (pectines ossium pubis);

• верхній край симфізу (margo superior symphysis).

Великий таз (pelvis major) оточений:

• ззаду – тілом п’ятого поперекового хребця (corpus vertebrae lumbalis quintae);

• з боків – крилами клубових кісток (alae ossium ilii).

Малий таз (pelvis minor)

Малий таз утворений лобковими кістками (ossa pubis) і сідничими кістками (ossa ischii). Він має:

• верхній отвір таза (apertura pelvis superior), який є входом у малий таз;

• нижній отвір таза (apertura pelvis inferior), який є виходом з малого таза.

Затульний отвір (foramen obturatum) в кульшових кістках (ossa coxae) закритий фіброзною плас-

тинкою – затульною мембраною (membrana obturatoria).

Великий таз (pelvis major) має такі поперечні розміри:

• відстань між правою та лівою верхніми передніми клубовими остями (spina iliaca anterior superior dextra et sinistra) – міжостьову відстань (distantia interspinosa), що дорівнює 25-27 см;

• відстань між найвіддаленішими точками правого клубового гребеня (crista iliaca dextra) та лівого клубового гребеня (crista iliaca sinistra) – міжгребеневу відстань (distantia intercristalis), що дорівнює 28-29 см.;

• відстань між двома великими вертлюгами стегнових кісток (trochanteres majores ossium femoralium) – міжвертлюгову відстань (distantia intertrochanterica), що дорівнює 30-32 см.

Малий таз (pelvis minor) має у середньостатистичних європейських жінок такі розміри:

1. Вхід в малий таз:

• пряму кон’югату (conjugata recta) або анатомічну кон’югату (conjugata anatomica) – відстань між

мисом (promontorium) та верхнім краєм лобкового симфізу (margo superior symphysis pubicae), що до-

рівнює 11,5 см;

• справжню кон’югату (conjugata vera) або гінекологічну кон’югату (conjugata gynaecologica), відс-тань між мисом (promontorium) та найбільш випуклою в тазову порожнину (cavitas pelvis) точкою лоб-кового симфізу (symphysis pubica), що дорівнює 10,5-11 см. Ця кон’югата має найменший розмір по-

рожнини таза, що має важливе значення при пологах. Визначають її віднявши 2 см від величини діа-

гональної кон’югати;

• діагональну кон’югату (conjugata diagonalis) – відстань між нижнім краєм лобкового симфізу

(symphysis pubica) та мисом (promontorium), що дорівнює 12,5-13 см. Діагональна кон’югата вимірю-

ється гінекологом пальцевим дослідженням через піхву;

• косий діаметр (diameter obliqua), або косий розмір входу в малий таз_, – відстань між крижово-

клубовим суглобом (articulatio sacroiliaca) і клубово-лобковим підвищенням (eminentia iliopubica) про-

тилежного боку, що дорівнює 12-12,5 см;

• поперечний діаметр (diameter transversa), або поперечний розмір входу в малий таз, – відстань між найвіддаленішими точками межової лінії (linea terminalis), що дорівнює 13-13,5 см;

2. Вихід з малого таза:

• прямий розмір виходу з малого таза – відстань між верхівкою куприка (apex coccygis) і нижнім кра-

єм лобкового симфізу (margo inferior symphysis pubicae), що дорівнює 9-10 см.;

поперечний розмір виходу з малого таза – відстань між внутрішніми краями сідничих горбів (tubera ischiadica), що дорівнює 11-11,5 см;

Таз у жінок ширший і нижчий, ніж у чоловіків.

Мис (promontorium) у чоловіків значно виступає вперед, тому верхній отвір жіночого таза більше

заокруглений.

У жінок крижова кістка (os sacrum) ширша і коротша.

Нижні гілки лобкових кісток (rami inferiores ossium pubis), що сходяться вверху, утворюють лобкову

дугу (arcus pubicus), яка має кут 90^о – 100^о.

Ця дуга (arcus pubicus) відповідає чоловічому підлобковому куту (angulus subpubicus), який дорів-

нює 75^о.

При вертикальному положенні тіла людини площина верхнього отвору таза нахилена вперед та

вниз – нахил таза (inclinatio pelvis) і утворює з горизонтальною площиною гострий кут:

• у жінок 55-60^о;

• у чоловіків 50-55^о.

Якщо з’єднати середини усіх прямих розмірів малого таза у жінок, то утворюється тазова вісь (axis pelvis), або провідна вісь таза, по якій при нормальних пологах проходить заднє тім’ячко (fonticulus posterior) головки плода.