2.Печінка кровопостачання,

На відміну від усіх інших органів печінка (hepar) отримує:

артеріальну кров із власної печінкової артерії (a. hepatica propria);

венозну кров з ворітної печінкової вени (vena portae hepatis).

У печінковій часточці (lobulus hepatis) кров проходить через синусоїдні судини (vasa sinusoidea) до центру часточки і є мішаною.

Увійшовши у ворота печінки (porta hepatis), ворітна печінкова вена (vena portae hepatis) та власна печінкова артерія (a. hepatica propria) розгалужуються на часткові, сегментарні, міжчасточкові та навколочасточкові вени й артерії (arteriae et venae lobales, segmentales, lobulares), які йдуть разом із жовчовивідними міжчасточковими проточками (ductus biliferi interlobulares). Останні об’єднують жовчні проточки (ductuli biliferi), що розміщені між рядами гепатоцитів.

Від навколоміжчасточкових артерій і вен всередину часточок відходять вхідні артеріоли і венули, які на периферії часточок зливаються, утворюючи синусоїдні капіляри діаметром до 30 мкм, що проходять між печінковими пластинками, по яких тече мішана кров до центральних вен (vv.centrales). Вийшовши із часточки, центральні вени впадають у збірні або підчасточкові вени, від яких починається система печінкових вен. Останні збираються в 3-4 печінкові вени (vv. hepaticae) і впадають у нижню порожнисту вену (vena cava inferior) біля місця її прилягання до печінки.

Сукупність синусоїдних капілярів між двома системами вен ворітної печінкової вени (vena portae hepatis) і печінкових вен (venae hepaticae), що є притоками нижньої порожнистої вени (vena cava inferior), – називається дивовижною венозною сіткою печінки (rete mirabile venosum hepatis).

Кров, яка притікає в нижню порожнисту вену (vena cava inferior) по печінковиx венаx (vv. hepatis), проходить на своєму шляху через дві капілярні сітки (retia capillaria) – капілярні судини (vasa capillaria):

одна з них розміщена в стінці травної трубки, де беруть початок притоки ворітної печінкової вени

(vena portae hepatis);

друга знаходиться в паренхімi печінки (parenchyma hepatis), яка представлена синусоїдними

капілярами часточок печінки (vasa capillaria lobulorum hepatis).

3.Проміжний мозок гіпофіз його функції,

ПРОМІЖНИЙ МОЗОК (diencephalon)

За новою Міжнародною анатомічною номенклатурою проміжний мозок поділяється на:

епіталамус (epithalamus);

таламус, горб (thalamus);

субталамус (subthalamus);

метаталамус (metathalamus);

гіпоталамус (hypothalamus).

Із філогенетичної точки зору (найбільш поширений термін у вітчизняних підручниках) проміжний мозок поділяється на:

1 Таламічний мозок (thalamencephalon), або таламічну ділянку, який є філогенетично молодшим і є центром аферентних шляхів (має іншу назву – дорсальна частина проміжного мозку.

Таламічний мозок поділяється на:

таламус (thalamus);

епіталамус (epithalamus);

метаталамус (metathalamus).

2 Гіпоталамус (hypothalamus), що є філогенетично старішим. Він є вищим вегетативним центром.

Таламус; горб (thalamus)

Це парний утвір, який складається переважно із сірої речовини.Спереду на таламусі (thalamus) розміщується передній горбик таламуса (tuberculum anterius thalami).Ззаду таламус (thalamus) закінчується розширенням, яке називається подушкою таламуса (pulvinar thalami).

Сіра речовина таламуса (substantia grisea thalami) формує специфічні ядра таламуса (nuclei thalami), які розмежовані бічною мозковою пластинкою (lamina medullaris lateralis) та присередньою мозковою пластинкою (lamina medullaris medialis) на такі основні групи ядер:

Функція таламуса: в ньому розміщені всі (крім нюхового, смакового і слухового) чутливі підкіркові центри, тобто вся інформація (окрім нюхової, смакової та слухової), що прямує до кори головного мозку, обов’язково проходить через таламус.

Метаталамус (metathalamus) Він розміщений під подушкою таламуса (pulvinar thalami) і складається з:

бічного колінчастого тіла (corpus geniculatum laterale), або підкіркового центру зору, що з’єднується позаду з верхніми горбиками пластинки покрівлі середнього мозку за допомогою ручок цих

горбиків;

присереднього колінчастого тіла (corpus geniculatum mediale), або підкіркового центру слуху,

що з’єднується з нижніми горбиками пластинки покрівлі середнього мозку за допомогою ручок цих горбиків.

Епіталамус (epithalamus) Він розміщений позаду таламуса (thalamus). До нього належать:

шишкоподібна залоза (glandula pinealis), яка лежить між верхніми горбиками пластинки

середнього мозку і належить до залоз внутрішньої секреції;

повідці (habenulae), що є парним продовженням дозаду мозкової стрічки таламуса і з’єднують

правий та лівий таламус з шишкоподібною залозою;

повідцевий трикутник (trigonum habenulare), що розміщений у задній частині повідців у місці

зрощення повідців з правою та лівою мозковими стрічками таламуса. Цей трикутник відмежований від подушки таламуса повідцевою борозною (sulcus habenularis);

спайка повідців (commissura habenularum), що утворена передніми відділами повідців перед

входженням у шишкоподібну залозу. За допомогою повідців залоза з’єднується з присередньою поверхнею правого та лівого таламусів;

задня спайка; епіталамічна спайка (commissura posterior; commissura epithalamica), що розміщена

під спайкою повідців і з’єднує між собою найближчі ділянки півкуль великого мозку (комісуральні волокна);

підспайковий орган (organum subcomissurale), який розміщений під задньою спайкою і об’єднує

групу епендимних клітин, що містяться у стінці третього шлуночка.

Гіпоталамус (hypothalamus)

Він об’єднує структури, що розміщені під гіпоталамічною борозною (sulcus hypothalamicus) і згідно зі старою Базельською анатомічною номенклатурою складається із:

зорової частини гіпоталамуса (pars optica hypothalami) – передньої частини, яка формується

за рахунок кінцевого мозку (telencephalon);

нюхової частини гіпоталамуса (pars olfactoria hypothalami) – задньої частини, яка формується за рахунок проміжного мозку (diencephalon).

До зорової частини гіпоталамуса; передньої частини гіпоталамуса (pars optica hypothalami) належать:

сірий горб (tuber cinereum);

нейрогіпофіз (neurohypophysis), який має:

лійку (infundibulum);

нервову частину (pars nervosa);

зорове перехрестя (chiasma opticum);

зоровий шлях (tractus opticus).

ГІПОФІЗ; МОЗКОВИЙ ПРИДАТОК(hypophysis; glandula pituitaria)

Це залоза внутрішньої секреції (hypophysis), яка належить до неврогенної групи залоз, розміщених у гіпофізній ямці турецького сідла (fossa hypophysialis sellae turcicae).

Гіпофіз (hypophysis) відмежований від порожнини черепа (cavitas cranii) діафрагмою сідла (diaphragma sellae) і через отвір у цій діафрагмі за допомогою лійки (infundibulum) сполучається з гіпоталамусом проміжного мозку (hypothalamus diencephali).

У гіпофізі (hypophysis) розрізняють:

аденогіпофіз; передню частку (adenohypophysis; lobus anterior);

нейрогіпофіз; задню частку (neurohypophysis; lobus posterior).

У аденогіпофізі; передній частці (adenohypophysis; lobus anterior) є:

дальша частина (pars distalis);

проміжна частина (pars intermedia);

горбова частина (pars tuberalis).

Нейрогіпофіз; задня частка (neurohypophysis; lobus posterior) складається з:

нервової частки; нервової частини (lobus nervosus; pars nervosa);

лійки (infundibulum).

Аденогіпофіз (adenohypophysis) виробляє:

соматотропний гормон, соматотропін, що викликає ріст організму;

адренокортикотропний гормон, адренокортикотропін, що стимулює секрецію стероїдних

гормонів наднирковою залозою;

тиреотропний гормон, тиротропін, що стимулює діяльність щитоподібної залози;

гонадотропні гормони, що впливають на статеве дозрівання, у чоловіків на сперматогенез, у

жінок – на розвиток фолікулів у яєчнику, овуляцію, ріст молочних залоз, продукцію молока;

ліпотропний гормон, ліпотропін, який впливає на обмін жирів у організмі.

Проміжна частина аденогіпофіза утворює:

меланоцитостимулювальний гормон, який регулює колір шкіри, контролюючи утворення в

організмі людини пігменту маланіну.

Нейрогіпофіз є гормонокумулювальною ділянкою, яка накопичує:

вазопресин;

окситоцин. Вони виробляються ядрами гіпоталамуса.

Від цих ядер по лійці у складі гіпоталамо-гіпофізарного шляху (tractus hypothalamohypophisialis) гормони вазопресин та окситоцин надзорового (nucleus supraopticus) та пришлуночкового (nucleus paraventricularis) ядер гіпоталамуса через аксони нервових клітин стікають у нервову частину нейрогіпофіза (pars nervosa neurohypophysis), де вони накопичуються. Далі з нервової частини ці гормони потрапляють у кров.