Стислий переказ твору «Максим Гримач»

 I частина. Давно це діялось, коли панували в Україні Польща і Московщина. Застави між державами стояли негусто, тому люди часто перевозили Дніпром усякий крам, не сплачуючи мита. Навпроти Черкас над Дніпром був хутір Максима Гримача. «Такий-то богатир! Ходив у жупанах, та в сап’янцях, та в атласах.       І хороший був: повновидий, чорнобровий, чорновусий; а веселий, а жартівливий!» Люди його, любили, бо будь-кого з біди виручить. Був Максим удівець, мав двох дочок – дорослу Катрю та меншу Тетяну. Жили вони в батька у розкошах. Опівночі пливуть човни Дніпром та пристають до старої верби. Максим гостей і товар приймає, щоб ніхто й не знав. 4 II частина. Найчастіше припливав молодий козак Семен, «уродливий парубок, хисткий, як очеретина, смілий, як сокіл». Покохала його гордовита Катря, усім женихам відсіч дає, бо «серце не до них горнеться». Максим сказав, що силувати не буде, але й за бурлаку не віддасть. Катря відповіла, що дожидатиме такого. Розказала Семену. Парубок розрадив: дослужить він в пана останній третій рік, отримає волю, купить хутірець та й сватів пришле. Велів дожидати весни: як зацвіте перша вишня — припливе вільним козаком.  III частина. Чекає Катря, у вікно поглядає. Ось і вишня зацвіла, а Семена нема. Якось підслухала Катря , як козак розказав Гримачу, що велика буря була на Дніпрі і всі човни порозбивала. Зблідла Катря й промовила, що тепер-то батько діждав собі вільного зятя.  IV частина. Сумує Катря, плете в саду віночок із квітів. Ніхто її не розважить: ні батько, ні сестра. Уночі пішла під вербу та й кинулась у річку «на самий глиб». V частина. Уранці гомін, тривога. Шукають Катрю, але тільки вінок у річці знайшли. «Зачинився старий Гримач, аж п’ять років не виходив за ворота. Одцурався й ота-мана, й здобичі». Тетяна підросла, вийшла заміж за гарного сотника. Сумно старому Максиму в хаті; гляне на річку – сльози котяться: «Загубив я твій вік молоденький!»

Іван Нечуй-Левицький. «Кайдашева сім’я». Стислий виклад та характеристика твору.

Іван Семенович Нечуй-Левицький (справжнє прізвище – Левицький) – український прозаїк, перекладач. Він увійшов в історію української літератури як видатний майстер художньої прози. За півстоліття творчої діяльності І. Нечуй-Левицький написав понад п’ятдесят ви-сокохудожніх романів, повістей, оповідань, п’єс, казок, нарисів, гуморесок, літератур-но-критичних статей.

Особливості творчості: – увів в українську літературу нові теми й мотиви, змалював їх яскравими худож-німи засобами; • – у соціально-побутових оповіданнях та повістях відобразив тяжке життя українсь-кого народу другої половини XIX ст., показавши життя селянства й заробітчан, злид-нями гнаних з рідних осель на фабрики та рибні промисли; , – на відміну від своїх попередників – Г. Квітки-Основ’яненка та Марка Вовчка, він докладніше розробляв характери, повніше висвітлював соціальний побут, показував своїх героїв у гострих зіткненнях з соціальними умовами; -своєрідна риса стилю І. Нечуя-Левицького – тонке поєднання реалістичної конкретності описів, великої уваги до деталей портретів та особистісних характеристик, Побуту, обставин праці, особливостей мови та поведінки персонажів з живописною образністю, емоційністю, тяжінням до яскравих епітетів; – тонкий гумор.