Уривок «Про помсту Ольги»

У рік 6453 (945) князь Ігор «пішов у Деревляни по данину… А взявши данину, він пішов у свій город Київ. Та коли він повертався назад, він роздумав і повернувся до древлян з невеликою дружиною, «жадаючи більше майна». Древляни попередили його, що данини більше не дадуть, але Ігор не послухав їх. Тоді древляни зі своїм князем Малом, «вийшовши насупроти з города Іскоростеня, вбили Ігоря…» «І сказали древляни: „Осе князя руського ми вбили. Візьмемо жону його Ольгу за князя свого Мала і Святослава візьмемо і зробимо йому, як ото схочем”. І послали деревляни ліпших мужів своїх, числом двадцять, у човні до Ольги, і пристали вони під Боричевим узвозом у човні, бо тоді вода текла біля Гори київської і на Подоллі не сиділи люди, а на Горі». Розповіли древляни Ользі, навіщо вони приїхали. «Мовила тоді їм Ольга: „Люба мені є річ ваша. Мужа свойого мені вже не воскресити, %вас хочу я завтра вшанувати перед людьми своїми. Тож нині ідіте в човен свій і ляжте в човні, величаючись. Завтра я почилю по вас, а ви скажіте: „Не поїдемо ми ні на конях, ні пішки не підемо, а понесіте нас у човні”. І вознесуть вас у човні». І відпустила вона їх у човен. Ольга тим часом звеліла викопати яму велику й глибоку на дворі тюремному, поза городом. І назавтра Ольга, сидячи в теремі, послала по гостей. Коли древлян несли у човні, вони «сиділи, взявшись у боки, величаючись і вигороджуючись». «І принесли їх на двір до Ольги, і вкинули з човном у яму. І, приникнувши до ями, Ольга мовила їм: «Чи добра вам честь?» Вони ж сказали: „Гірша нам смерть, ніж Ігореві”». І повеліла вона засипати їх живими, і засипали їх. І пославши Ольга до деревлян, сказала: «Якщо ж ви мене щиро просите, то пришліть до мене знатних мужів, хай у великій честі піду я за вашого князя. А то не пустять мене люди київські». Коли ж деревляни прийшли, звеліла Ольга приготувати мийню, кажучи так: «Помившись, прийдіте до мене». Вони (слуги) тоді розпалили мийню, і ввійшли деревляни, і стали митися. І заперли мийню за ними, і повеліла Ольга запалити її од дверей, і тут згоріли вони всі. А ще двічі Ольга помстилася древлянам на їх землі. Перший раз з невеликою дружиною пішла Ольга справити тризну на могилі чоловіка, пригостила древлян, а коди ті упилися, звеліла їх убити. «І посікли їх п’ять тисяч». Наступного року (у рік 946), зібравши військо, пішла на древлян війною, перемогла та взяла в облогу Іскоростень. Але ціле літо «не могла вона взяти города». Тоді, нібито на знак примирення, Ольга запропонувала, щоб замість звичайної данини, їй від кожного двора дали по три голуби і по три горобця. Древляни з радістю погодилися.           «Ольга тим часом, роздаючи воякам кому ото по голубові, а другим по горобцеві, звеліла їм кожному голубові й горобцеві прив’язати трут… . І звеліла Ольга, коли смеркалося, воям своїм пустити голубів і горобців. Голуби ж і горобці полетіли в гнізда свої – і тоді загорялися голубники, а од них хижі і стодоли. І не було двора, де б не горіло…». Так помстилася Ольга за вбивство свого чоловіка – князя Ігоря.

«Слово про похід Ігорів» – короткий опис, художня характеристика твору, образи

У «Слово про похід Ігорів» присутні елементи двох жанрів: прози й поезії. Перші видавці визначили його як героїчну пісню, сучасники – як поему (поетичність метафор і порівнянь, ритмічна будова значної частини тексту, багата символіка) або повість.

Сучасні вчені відзначають, що тут наявні яскраво виражені епічні елементи, сильний ліричний струмінь, ритмізована мова, своєрідна композиція, що дає підставу вважати цей оригінальний високохудожній твір героїчною поемою. Автор Думки вчених розійшлися: одні вважають, що твір написаний кимсь із тогочасної феодальної верхівки (може, самим Ігорем чи його сином Володимиром), інші – незнатною людиною, вихідцем з Чернігово – Сіверщини, одним із учасників походу, який повернувся на батьківщину. Деякі вважають автором Бояна. Техніка написання «Слова…». Видання твору Віднайдений текст «Слова…» був написаний скорописом без проміжків між словами, з надрядковими літерами і знаками (титлами), що для економії дорогого пергаменту ставилися замість пропущених літер. Згодом О.І. Мусіним-Пушкіним текст був поділений на слова, речення, абзаци. Було зроблено копії. 1792р. – час відкриття рукопису; 1800р. – перше видання «Слова…». Тема твору: Зображення невдалого походу князя Ігоря проти половців 1185 р. (у вузькому розумінні); історична доля Руської землі, її минуле, сучасне й майбутнє (у широкому розумінні). Ідея твору: Заклик до єднання, любові до рідної землі. «Слово про похід Ігорів» – не тільки найвидатніша пам’ятка давньоруської літератури, але й зразок героїчного епосу народу. Невідомий автор закликає берегти й любити Русь-Україну, примножувати її багатства. Характерні риси «Слова…» (спільні для всіх усних і писемних творів героїчного епосу): -проводиться тема захисту рідної землі від народу-агресора; -історичне тло створюється у протистоянні ворогу; -у центрі боротьби стоїть держава; -епічні герої орієнтуються на верховного правителя, який уособлює народну єдність; . -з повагою мовиться про родоначальників; -герої проявляють небачену сміливість і в бій за рідну землю йдуть, як на свято. Історична основа Невідомий автор розповідає про похід новгород-сіверського князя на половців 1185 р. Міжусобні змагання князів Київської Русі за землю призвели до жахливої руїни: пограбування міст, спалення сіл, захоплення полонених, убивства родичів. Ситуацією скористалися половці, які з 1061 р. нападали на східнослов’янські землі. Керуючись головним завданням (захист Руської землі), у 1183 р. Великий князь київський Святослав з допомогою ще кількох князів переміг половців. Князь Ігор також вирішує завоювати половців: перший похід – вдалий, другий (через 2 роки, у 1185 р.) – закінчився поразкою у битві на р. Каялі. Композиція •Вступ (пісня Бояна) – рбздуми автора над манерою описування подій. •Основа частина (кілька оповідань): -виступ Ігоревої дружини; -похід; -битви з половцями; -сон і «золоте слово» Святослава; -«плач Ярославни»; -втеча Ігоря з полону; • закінчення (величання Ігоря, князів і дружини).

Образи «Слова…» Центральні образи: Руська земля, Ігор, Святослав, Ярославна, Всеволод, автор та ін. Людські характери змальовано скупо, але в кожному підкреслено найприкметнішу рису: в Ігоря – хоробрість, у Святослава – мудрість, у Ярославни – вірність. Руська земля: Дніпро, Дон, Волга, Рось, Сула, Донець, Дунай, Чорне й Азовське моря, міста Київ, Корсунь, Чернігів, Новгород, Галич, Путивль, половецькі степи, тощо -усе набуває людських рис, оспівується з використанням мотивів давньої слов’янської міфології. «Криваві зорі світ провіщають; чорни тучі з моря ідуть… Земля гуде. Ріки мутно течуть. Порохи поля покривають». Князь Ігор.

Автор «Слова» відроджує героїчний образ Ігоря — полководця, вождя, який вийшов у похід за землю Руськую. Затемнення сонця – авторський поетичний прийом, за допомогою якого повністю реабілітується князь Ігор і його похід. Згідно з уявленнями XII ст. затемнення було провісником можливої біди, яка, однак, не вважалася неминучою. Тому князь Ігор приймає рішення вийти в похід назустріч небезпеці і відвести біду від рідної землі навіть ціною власного життя. Це і є найвищий подвиг в ім’я Вітчизни. Ігор Святославич – чесний і відкритий, гордий і відважний, мужній і рішучий, вольовий, зневажає смерть, полон для нього – найбільша ганьба («Лучче ж потятим бути, аніж полоненим…»), але необачний, надміру запальний. Святослав – великий державний діяч, справжній патріот і благородна людина, мудрий, хоробрий, висуває ідею єдності руських князів з метою зміцнення КИЇВСЬКОЇ держави. Ярославна (справжнє історичне ім’я – Сфросинія, дочка галицького князя Ярослава Осмомисла) – єдиний жіночий образ твору. Вірна й самовіддана дружина князя Ігоря, наділена моральною красою, глибоким ліризмом, здатна на самопожертву заради коханого, усієї держави. Вона звертається до сил природи (Дніпра-Славутича, Вітру, Сонця), щоб ті послабили полонські муки не лише її чоловіка, а й інших воїнів-русичів. Ярославна – заступниця всіх воїнів Київської Русі. Переклади і переспіви «Слова…» Переклад – це текст, слово, усне висловлювання, літературний твір, перекладені з однієї мови на іншу з максимальним збереженням стилю письменника, мовних особливостей. У перекладі не повинно бути імпровізації. Переспів – вільний переклад віршами; те, що є повторенням відомого, сказаного, написаного; це власний твір автора, написаний на основі сюжету, змісту, образів, ідей іншого твору. «Слово про похід Ігорів» спонукало багатьох письменників до створення високомайстерних перекладів і переспівів. Перший переклад твору українською мовою належить М. Шашкевичу. У другій половині XIX ст. талановиті переклади та переспіви «Слова…» здійснили І. Вагилевич, M. Максимович, С. Руданський, Т. Шевченко, І. Франко, Ю. Федькович, Б. Грінченко та ін.; у XX ст. – М. Зеров, Н. Забіла, В. Шевчук, Вал. Шевчук, П. Тичина, А. Малишко та ін. У стилі народної думи Панас Мирний склав переспів «Дума про військо Ігореве». Одним із найкращих поетичних переспівів вважають «Слово про Ігорів похід» М. Рильського. За сюжетом «Слова…» композитор О. Бородін написав оперу «Князь Ігор».