Образи в творі «Дитинство»

Слухові й зорові образи творять справжню симфонію україн­ського степу. І той степ чи не найбільша радість у житті Данила, бо дитинство його вщерть сповнене гіркоти злиднів, горя й смутку: «Його смалило сонце та обпікав вітер, і завше йому хотілося їсти, бо народився в бідній хаті, і першим спогадом дитинства був степ». Але холод, голод, злидні не такі страшні, коли поруч добрі й лагідні люди. Ось і мати, від якої часто перепадало малому хлоп­цеві. Усе село її запрошувало, щоб до свят розмалювала піч або хату. Навіть батько, який щодня заливає горілкою свої злидні, чарував людей співом. А поруч із Данилком мудрий прадід Данило, який знав усе: і коли риба краще ловиться, і коли бджоли більше меду кладуть, де ластівки зимують, що треба робити, коли перший грім ударить, коли з’явиться голубий ряст, і яка квітка на яку користь. Бути спостережливим, людяним, добрим навчається малий Данилко у прадіда. Западають у його душу гайдамацькі й козацькі пісні, казки й легенди. І росте хлопець розумним і допитливим. Воле­любність, життєстверджуючий оптимізм народу живив юне серце, і воно згодом повстало проти кривди. Усе дитинство Данилка переплелося з чарівними обрядами й звичаями, прошуміло серед казок та пісень, убираючи незлам­ний дух і стійкість трудового народу, віру в краще майбутнє.

Сюжет новели «Дитинство»

Новела «Дитинство» не має єдиної наскрізної сюжетної лінії. Розділ складається з окремих пейзажних і побутових епізодів. Письменник щедро використав багаті фольклорні джерела, май­стерно відтворив народні звичаї, побут, нужденне й злидарське життя закріпаченого трудового люду України, його велич і не­зламну духовну силу. Філософське кредо новели — у ствердженні невмирущості й волелюбності людської гідності. Мандрівка пра­діда з правнуком у степ, до моря символізує шукання світлої долі: вони «ішли великий день і все панською землею», і прадід по дорозі розкриває перед малим Данилкою могутність народу, пророчить йому чудове майбутнє. Несподівана смерть прадіда серед квітучого степу дає Данилкові відчути себе самотнім, але не зупиняє його спраги до життя. «Топчи землю, синок»,— такими були останні слова мудрого ста­рого, звернені до нащадка його роду. Оспівування міцних родових традицій, гуманістичного сприйняття буття, здорового існування людини на землі стає провідним для письменника. Розділ «Дитинство» побудований на фольклорних джерелах, він є своєрідною енциклопедією звичаїв, обрядів, пісень. У «Дитинстві» прозаїк оголює коріння класової нерів­ності між експлуататорами і трудящими — пасинками долі. Це художня історія про дореволюційне життя людей з мозолистими руками. Розділ вражає своїм філософсько-пси­хологічним і художнім змістом.

Біографія Володимира Сосюри

Народився на станції Дебальцеве 6 січня 1898р.

У 1909–1911 роках працював на содовому заводі міста Верхнього в бондарському цеху, телефоністом, чорноробом.

З 1911 до 1918 рік навчався в двокласному міністерському училищі м. Верхнього, трикласному нижчому сільськогосподарському училищі на станції Яма Північно-Донецької залізницi, маркшейдерському бюро Донецького содового заводу.

Брав участь в Українській революції, спершу в армії УНР, пізніше в Червоній армії.

По закінченні громадянської війни вчився в Комуністичному університеті в Харкові (1922—23) і на робфаці при Харківському інституті народної освіти (1923—25).

Належав до літературних організацій «Плуг», «Гарт», ВАПЛІТЕ, ВУСПП.

Вперше одружився в 1922 році на Вірі Каперівні Берзіній. Від першого шлюбу в нього було двоє синів.

Вдруге Сосюра одружився в 1931 з Даниловою Марією Гаврилівною. В них народився син Володимир. У 1949 р. Марію Сосюру заарештували начебто за розголошення державної таємниці і заслали до Казахстану.

У 1948 Сосюру відзначено найвищою тоді нагородою — Сталінською премією.

В 1951 він знову зазнав обвинувачення у «буржуазному націоналізмі» за патріотичну поезію «Любіть Україну».

Помер 8 січня 1965 року.